Рецензія на розповідь Буніна «Чистий понеділок» – Бунін Іван

Розповідь «Чистий понеділок» (1944) завершує цикл із пізньої творчості И. А. Буніна «Темні алеї». Письменник сміявся, що написав «про одне й те саме тридцять вісім разів». Цією однією темою була тема любові. І як у всім геніальному, ми при читанні «Темних алей» не відчуваємо вичерпаності або повтору в схожих оповіданнях про відносини чоловіка й жінки, хоча навіть сюжетна схема розповідей циклу однотипна. Як правило, описується зустріч героїв, раптове зближення, спалах почуттів – і невідворотне розставання. Любов для Буніна – усього лише прекрасна мить. І в кожній розповіді він знаходить нові й нові відтінки любовного почуття

В останній розповіді – «Чистий понеділок» – дивним образом злилися лірика й патетика, народні традиції й модерн, божественний і мирське; тут немов підведені поетичний і філософський підсумки бунинского творчості. Автор розвертає перед нами оповідання не тільки про любов, але про таємниці людської душі, про розуміння щастя, про складний і суперечливий національний характер, про дух історичної епохи, про віру. І навмисна подібність сюжетів допомагає читачеві зосередитися не на ході подій, а на героях і винятковому стилі Буніна

Основним художнім прийомом у розповіді «Чистий понеділок» виступає прийом антитези. Вибудовується ціла система протиставлень: антоніми, що пронизують першу пропозицію («Темнів московський сірий зимовий день, холодно запалювався газ у ліхтарях, тепло висвітлювалися вітрини магазинів – і розпалювалася вечірня, звільняюча від денних справ московське життя: густіше й бодрей неслися извозчичьи санки, тяжчай гриміли переповнені, пірнаючі трамваї…»); різні по складу характеру герой і героїня («…і наскільки я був схильний до балакучості, до простосердої веселості, настільки вона була найчастіше мовчазна: все щось думала, всі начебто в щось подумки вникала…»); ошатне світське життя героїні і її глибока релігійність; любов, що не має зовнішніх перешкод, і її трагічний фінал. Рухом тексту немов управляють два протилежних мотиви – вульгарність навколишньої дійсності й духовність вічних цінностей

Розповідь має ретроспективну структуру: про свою жагучу любов до таємничої красуні герой згадує. Це дає можливість представити події як би в подвійному висвітленні: те, що герой не помітив «тоді», він осмислює вже по пам’яті, начебто підводячи підсумки. Побудова розповіді на окремих епізодах і кільцевій композиції дозволяє авторові не тільки показати швидкоплинність часу, але й з найбільшою повнотою відтворити портрет епохи. Історична панорама 10 – х років XX століття в Росії представлена людьми, що реально існували, що персоніфікували культуру тої пори. Бунін з іронією зображує А. Білого, К. Станіславського, Ф. Шаляпіна, і в цьому протягає манера письменника спілкуватися зі своїми сучасниками, так знакомая нам по мемуарам. У той же час деталі дійсності початку ХХ століття переплітаються із прикметами глибокої стародавності: поряд з ресторанами «Яр», «Стрельна» про багатовікову історію Росії нагадують незліченні назви московських храмів, монастирів, ікон (Храм Христа Рятівника, Кремль, Собор Василя Блаженного, Зачатьевский монастир, ікона Богородиці Троеручницы й інші), імена історичних діячів (Ослябли, Пересвітла), цитати з літописів, сказань, молитов. Так у розповіді складається образ епохи, що з’єднує в собі модерн і «допетровську Русь», і так прорисовується російський національний характер, витканий із протиріч

Сюжетним і композиційним центром добутку стають складні відносини двох героїв – Його й Неї. Оповідання ведеться від першої особи, що створює ефект присутності й підсилює реалістичність подій. Сам образ головного героя даний ескізно, показані лише його почуття й переживання, і це ріднить персонаж з ліричним героєм поезії Буніна. Але нас насторожує, що герой не розуміє ту, котрої щиро поклоняється. Осліплений любов’ю, він не може осягти, яка внутрішня робота здійснює в душі його коханої. Однак саме закоханість дає героєві виняткову гостроту сприйняття, через призму якої представлений у розповіді портрет героїні. У її описі визначальними є епітети «дивна» і «загадкова»: «…вона була загадкова, незрозуміла для мене, дивні були й наші з нею відносини…». Деталі зовнішності, що повторюються в портретних замальовках, епітети «чорний», «оксамитовий», «бурштиновий» не проясняють психологічний стан героїні, а, навпаки, підкреслюють її таємничість

Ми довідаємося, що батько героїні – «освічена людина знатного купецького роду», але далі втримується натяк на його заурядность («щось, як всі такі купці, збирав»). Тобто в походженні ми не знаходимо пояснення роздвоєності щиросердечного миру героїні, що одержує задоволення й від мирських страстей, і почитающей релігійні обряди. Подвійність характеру, скоріше, корениться в сполученні західного й східного. Ця дівчина серйозно ставиться до читання європейської літератури (Гофмансталя, Шницлера, Тетмайера, Пшибышевского), але усередині її дуже багато від Сходу, що проявляється навіть у зовнішності: «А в її краса була якась індійська, перська: смугляво – бурштинову особу, чудові й трохи лиховісні у своїй густій чорності волосся, м’яко блискучі, як чорний соболий хутро, брови, чорні, як оксамитове вугілля, очі; чарівний бархатисто – яскраво – червоними губами рот відтінений був темним пушком…». Все життя героїні виткане з непояснених протиріч. Вона з однаковим інтересом відвідує й древні храми, монастирі й ресторани, капусники. Все її буття – безперервне метання між плоттю й духом, сиюминутным і вічним. За видимим світським лиском у ній є споконвіку національні, росіяни початку. І вони виявляються більше сильними, тому що проявляються вубеждениях.

Незрозуміла у своїх протилежних схильностях, героїня, разом з тим, дуже органічно вписується в контрасти Москви того років, міста, що сполучив у собі багатовікову красу соборів, передзвін дзвонів з реаліями нової буржуазної епохи

Як і у всій творчості Буніна, одним з найважливіших в «Чистому понеділку» виявляється мотив краси, нерозривно пов’язаний з образом героїні. Причому, краси не стільки зовнішньої, скільки внутрішньої. Загадкова жінка всюди бачить її зникнення – і це головне борошно її душі. «От тільки в яких – небудь північних монастирях залишилася ця Русь…». Прагнення зберегти в собі цю красу веде героїню в монастир. Крім того, вона ніяк не могла знайти зміст у своєму існуванні: «Схоже було на те, що їй ніщо не потрібно: ні квіти,

Ні книги, ні обіди, ні театри, ні вечері за містом…». Тому й виникло бажання заповнити життя чимсь значним, духовним миром. Авторові вдалося настільки тонко передати сутність героїні, що ми й не представляємо її в ситуації земного щастя. Цікаво, що на відміну від Лізи Калитиной з «Дворянського гнізда» И. Тургенєва, бунинская героїня сама не шукає щастя в цьому житті, споконвічно усвідомлюючи його неможливість. Психологізм автора «Темних алей» істотно відрізняється від «діалектики душі» Л. Толстого й «таємного психологізму» И. Тургенєва. Руху душі героїв Буніна не піддаються логічному поясненню, герої начебто не владні над собою. У цьому зв’язку обертають на себе увага часто вживані письменником безособові дієслівні конструкції («…чомусь схотілося неодмінно ввійти туди…»).

В «Чистому понеділку» перегукуються з іншими творами Буніна мотиви суєтного миру й духовного життя. Характерно, кожний з мотивів підтриманий своєю системою образів. І більша концентрированность деталей у сполученні зі стислим викладом жадає від нас уважного прочитання. Так, предметною основою для мотиву суєтного миру є функціонально навантажені деталі: літературна богема зображена як безглуздий «капусник», де лише «вигуки», кривляние й позерство. Мотиву ж духовного життя відповідають «мимовільні» деталі: опису природи й пам’ятників архітектури («Вечір був мирний, сонячний, з інеєм на деревах; на цегляно – кривавих стінах монастиря бовтали в тиші галки, схожі на монашенок, куранти раз у раз тонко й смутно грали на дзвіниці»). Почуття художника, всім серцем люблячу рідну природу, передані через колірну гаму й эмоционально – оттеночные епітети («тонко й смутно», «світле», «дивно», «на золотої емалі заходу»).

Поетичність розповіді проявляється у звуковій і ритмічній організації тексту. Тут також ярки контрасти: «повільне сомнамбулически прекрасний початок «Місячної сонати» переміняється канканом, а звуки літургії – маршем з «Аїди». Чергування найважливіших мотивів – тимчасового й вічного, життя плоті й життя духу – становить ритмічну основу розповіді. Переконує в цьому й «маршрути» прогулянок героїв: «Метрополь» – Рогожское цвинтар – трактир Егорова – театр – «капусник». Нарешті, сама назва «Чистий понеділок» символізує, відповідно до православного календаря, границю між життям суєтної й Великим постом, коли люди повинні очиститися від скверни мирського життя. Героїня йде на дуже великий гріх, піддавшись спокусі з улюбленим саме в цей день. Правда, вона вже в той момент знала, що готово відректися від миру земного й відродитися духовно, ставши Христовою нареченою. Важливо, що й для героя Чистий понеділок стає переломним у житті. У Прощеное неділя обоє героя прощаються зі своїм старим життям, що не дала їм щастя, але в новому житті з ними залишається їхня любов. І тільки очистивши душу цим високим почуттям, людина осягає щире щастя. Взаємозв’язок теми любові й теми очищення душі – лейтмотив усього творчості И. А. Буніна. «Усяка любов – велике щастя, навіть якщо вона не розділена» – так писав автор у розповіді «Темні алеї».