Народ і влада в романі «Війна й мир» – Толстої Лев

Якщо довіритися висловленню, що історію творять видатних особистостей, то варто сказати, що все величне у світі вершиться саме ними. Це стосується й літератури, і мистецтва, і науки, і, імовірно, всіх інших галузей життя. Але видатні особистості не падають із неба, а виховуються тут, на Землі

А серед титанів XIX століття фігура Лева Миколайовича Толстого виділяється особливо яскраво. Можливо тому, що сам Толстой все життя прагнув бути корисним суспільству, його творчість теж істотно відрізняється від його попередників і сучасників, тому що він показав процес протистояння людини обставинам, розрив особистості з усім брехливим і соціально несправедливим

Це особливо відчутно в романі – епопеї «Війна й мир». Не тільки тому, що цей монументальний добуток, але й тому, що самі поняття війни й миру – це не просто сцени з добутку, це щоденна боротьба людини в людському побуті, що ніколи не вщухає й рухає життя вперед. А історично конкретне зображення воєн, зіткнення армій, поетичні картини природи, сцени з життя поміщицьких маєтків і великосвітських салонів, невдоволення кріпаків своїм положенням, патріотизм народу – все це створює в романі широке тло епохи, де як вічне протистояння війни й миру виступає ще одне протистояння – народу й влади

Влада. Її персоніфікують і постійні відвідувачі салону Ганни Павлівни Шерер, і приватні особи, і росіянин самодержець, і Наполеон, які вершать частки підлеглих їм людей. А основна тема роману – тема Наполеона – народжується вже на перших сторінках добутку, у салоні Ганни Павлівни. Там же великосвітська знать показана в ореолі зовнішньої величі й внутрішньої непривабливості. Варто згадати прядильну майстерню, володарці якої було важливо чути шум веретена, а не бачити зміст самої роботи. Це щодо відношення людей влади до людей безправним. А якщо подивитися на кілька щаблів вище й простежити за відносинами Олександра Й і Кутузова? Який смішний виглядає нагорода пануючи Кутузову – народному полководцеві. На яких вагах можна вимірювати те, що зробив Кутузов для своєї держави, для свого народу? І кинуто вслід йому «старий комедіант» звучить обурливо для людини, що рятував вітчизну, не думаючи про нагороди. А яке виглядає чиновницька верхівка? І це тоді, коли ворог вступив на територію Росії: «Всі люди цієї партії ловили рублі, чини й у тім ловлении стежили тільки при напрямком флюгера царської милості».

Можливо, саме тому, що добутку Л. Толстого властиві широкий план зображення історичної дійсності й глибоке розкриття невпинного процесу життя, головним героєм виступає народ і основна ідея роману – твердження непереможної сили народу, коли «миром, – всі разом, без розходження станів, без ворожнечі, а з’єднані братньою любов’ю.» люди виступали проти ворога

Всі події й герої роману «Війна й мир» розглядаються у відношенні до війни в 1812 році. Вони одержують моральну оцінку письменника залежно від того, наскільки кожний з них здатний переймуться єдиним з народом почуттям. Народ у романі «Війна й мир» – це категорія не стільки соціальна, скільки моральна, адже це все те найкраще, що є в російських націй. Народ – це й солдати, і Тихін Щербатий, і староста Василиса, і купець Ферапонтов, і Наташа, і князь Андрій, і Пьер Безухов, і Кутузов. Народ – це творча сила. Саме тому народне патріотичне почуття вплинуло не тільки на Пьера, Наташу, Андрія Болконского, Денисова, Петю Ростова, але й на Долохова, що перебував серед партизанів, і на Жюли Курагину, князівну Катиш, які впевнилися в тім, що не можна залишатися на окупованій території

Не зрозуміли ці шляхетні пориви патріотизму представники влади – Олександр І, князь Василь, фрейліна Шерер, графиня Безухова. У подоланні їхнього егоїзму були певні труднощі для народу

Ще одним представником влади в романі є Наполеон. На початку війни з Росією ми бачимо його французьким національним героєм, хоча деякі портретні деталі підкреслюють певне позерство. Письменник же побачив у ньому ворога російського народу, а згодом ми побачили, що він є ворогом і власним народом: «И нарешті, останній від’їзд великого імператора від героїчної армії представляється нам істориками як щось велике й геніальне. Навіть цей останній учинок втечі, мовою людському називаний останнім ступенем підлості, який учиться соромитися кожна дитина, і цей учинок мовою істориків одержує виправдання». Л. Толстой не показує інтимного життя Наполеона, а намагається представити його людиною державним. Письменник заперечує вирішальну роль історичних особистостей в історії взагалі.

Однак він показує ще одну рису народного характеру – бити ворога, але нагодувати полонених, тому що навіть у роки війни людяність залишалася ще однією визначальною рисою національного характеру

Саме тому народ – головна сила, що визначила хід війни. Адже саме поняття «народ» становлять люди, здатні на найвищу відповідальність за свої вчинки, за свою долю й долю близьких людей, за долю вітчизни