Поема Гоголя « Мертві душі» – одне з найбільших і в той же час загадкових добутків XIX в. Жанрове визначення «поема», під якою тоді однозначно розумілося лирико?епічний добуток, написаний у віршованій формі й по перевазі романтичне, сприймалося сучасниками Гоголя по?різному. Одні знайшли його знущальним, а інші доглянули в цьому визначенні сховану іронію. Шевырев писав, що «значення слова “поема” здається нам двояким… з?за слова “поема” вигляне глибока, значна іронія». Але Гоголь зобразив слово « поема» на титульному аркуші не тільки заради іронії, таке рішення кінцеве ж мало більше глибокий зміст. «Мертві душі» втілили в собі й іронію, і своєрідна художня проповідь
В «Мертвих душах» сатира є основним способом зображення поміщиків і чиновників губернії. В образах поміщиків відбивається процес поступової деградації цього класу, виявляються всі його пороки й недоліки. Сатира Гоголя пофарбована іронією й «б’є прямо в чоло». Іронія допомогла письменникові говорити про те, про що говорити в цензурних умовах було неможливо. Сміх Гоголя здається добродушним, але він нікого не щадить, кожна фраза має глибокий, схований зміст, підтекст. Іронія – характерний елемент гоголівської сатири. Вона присутня не тільки в авторській мові, але й у мові персонажів. Іронія (одна з істотних прикмет поетики Гоголя) надає оповіданню більший реалізм, ставши художнім засобом критичного аналізу дійсності
Половина першого тому присвячено характеристиці різних типів російських поміщиків. Гоголь створює п’ять характерів, п’ять портретів, які на перший погляд такі різні, і в той же час у кожному з них виступають типові риси російського поміщика
Наше знайомство починається з Манилова й закінчується Плюшкиным. У такій послідовності є своя логіка: від одного поміщика до іншого розгортається усе більше страшна картина розкладання кріпосницького суспільства. Від дозвільного мрійника, що живе у світі своїх мрій, Манилова, до «дубинноголовой» Коробочки, від її – до відчайдушного марнотрата, брехунові й шулерові Ноздреву, далі – до кулака Собакевичу, а потім до «діри на людстві» Плюшкину веде нас Гоголь, показуючи все більше моральне падіння й розкладання представників поміщицького миру. Розповідаючи про життя поміщиків у такій послідовності, автор підсилює гірку викривальну сатиру
Галерея «мертвих душ» триває образами чиновників губернського суспільства. У місті панує застій. Всі чиновники хабарничають, серед них процвітає «підлість, зовсім безкорислива, чиста підлість». За допомогою сміху, нещадної сатири Гоголь викриває такі пороки російської дійсності, як чиношанування, корупція, сваволя влади, неуцтво
Гоголь поряд із сатиричним запереченням уводить елемент що оспівує, творчий – образ Росії. Із цим образом зв’язаний «високий ліричний рух», що у поемі часом підмінює комічне оповідання. У ліричних відступах автор зі смутком оглядається на пройдений шлях, звучить тема жалю й надії. Ліричні відступи займають у поемі значне місце. Думки автора про високе призначення людини, про долю Батьківщини й народу тут протипоставлені похмурим картинам російського життя. Зі смутком, замилуванням і любов’ю пише Гоголь про Батьківщину. За страшним миром поміщиків і чиновників письменник почував душу російського народу, що втілив в образі швидко, що несеться вперед трійки, що зібрала в собі сили Росії: «Чи не так і ти, Русь, що жвава, необгонимая трійка несешся? Русь, куди ж несешся ти? Дай відповідь. Не дає відповіді».
