Особливості психологізму роману Тургенєва «Батьки й діти» – Тургенєв Іван

Тургенєв справедливо вважається кращим стилістом російської прози ХIХ століття й найтоншим психологом. Як письменник, Тургенєв насамперед «класик» – у найрізноманітніших змістах цього слова. «Классичность» відповідала самому духу його творчості. Кращі тургеневские речі вражають закінченістю й гармонічною домірністю всіх деталей із цілим. Художніми ідеалами для Тургенєва були «простота, спокій, ясність ліній, сумлінність роботи». При цьому малося на увазі «спокій», що виникає «із сильного переконання або глибокого почуття», « щоповідомляє … ту чистоту обрисів, ту ідеальну й дійсну красу, що є щирою, єдиною красою в мистецтві». Цей спокій давав зосередженість споглядання, тонкість і безпомилковість спостереження

Психологізм Тургенєва звичайно називають «схованим», тому що письменник ніколи не зображував прямо всі почуття й думки своїх героїв, але давав можливість читачеві їх угадувати по зовнішніх проявах. Приміром, по тому, як Одинцова «із примушеним сміхом» говорить Базарову про пропозицію, зробленій Аркадієм Каті, а потім по ходу розмови «знову сміється й швидко відвертається», стають ясні її почуття: розгубленість і досада, які вона намагалася сховати за сміхом. Поет «повинен бути психологом, але таємним, – говорив Тургенєв, – він повинен знати й почувати коріння явищ, але представляє тільки самі явища – у їхньому розквіті й зів’яненні».

Уважаючи так, Тургенєв очевидно відстороняється від особистої оцінки героя, надаючи йому можливості самому виразити себе в діалозі й дії. Тургенєв розкриває характер свого героя не прямо в його суспільній діяльності, але в ідеологічних суперечках і в особистій, інтимній сфері. «Точно … відтворити істину, реальність життя – є найвище щастя для літератора, навіть якщо істина не збігається з його власною думкою».

Украй рідко прибігає він до прямого зображення думок героя у внутрішньому монолозі або пояснює читачам його щиросердечний стан. Єдиний випадок, коли Тургенєв безпосередньо зображує внутрішній стан Базарова, – це при описі почуття героїв до Одинцової, оскільки воно було незвичайним для Базарова й не могло бути пояснене з його поводження:

«У розмовах з Ганною Сергіївною він ще більше колишнього висловлював своє байдуже презирство до всього романтичного; а залишившись наодинці, він з обуренням усвідомлював романтика в собі самому».

Відразу Тургенєв під час розмови Базарова з Одинцовій дозволяє нам коротко заглянути в його думці:

«Ти кокетуєш, – подумав він, – ти нудьгуєш і дражниш мене від нема чого робити, а мені…» Серце в нього дійсно так і рвалося».

Так само автор передає думки Аркадія й Каті під час їх любовного пояснення

Не часті й прямі оцінки автором сказаного героєм (типу: «Мої діди землю орав», – з гордовитою гордістю відповідав Базарів»). Протягом усього роману герої поводяться зовсім незалежно від автора. Але ця зовнішня незалежність оманна, тому що автор виражає свій погляд на героя самим сюжетом – вибором ситуацій, у які він його поміщає

Так, Базарів виявляється в чужий для нього дворянському середовищу – він навіть порівнює себе з «летучими рибами», які лише короткий час здатні «потриматися в повітрі, але незабаром повинні шльопнутися у воду». Саме тому він змушений брати участь в урочистих візитах, вечорах, балах, що явно не дуже характерно для його звичайного життя. Потім Базарів закохується в аристократку Одинцову, приймає виклик на дуель, хоча нехтує дуелі як один із проявів дворянських амбіцій. Показово, що у всіх цих ситуаціях, пов’язаних із дворянським способом життя, виявляються його достоїнства й слабості, але знов – таки з погляду дворян, на позицію яких встає непомітно для себе й читач

Потім Тургенєв приводить свого героя в зіткнення з вічними сторонами людського буття: природою, любов’ю й смертю, – що завжди поглиблює й змінює людину, змушує його переглянути свій світогляд. Через всеохоплення й глобальности цих категорій у нас складається враження, що героя судить «саме життя». Але насправді за цією оцінкою ховається позиція автора, спритно «переменившего зброю», щоб «атакувати» свого героя з незахищеної сторони

Величезну роль при створенні образа грає в Тургенєва психологічний портрет героя. Ми відразу можемо скласти собі подання про Базарове по його портреті. Одягнено він украй невибагливо – в «довгий балахон з кистями». Особа в нього «довге й худе, із широким чолом, догори плоским, донизу загостреним носом, більшими зеленуватими очами й висячими бакенбардами піскового кольору, воно пожвавлювалося спокійною посмішкою й виражало самовпевненість і розум». «Його білявий^ – біляві – темно – біляві волосся, довг і густі, не приховували великих опуклостей просторого черепа».

Перед нами не тільки закінчений і виразний зовнішній портрет, але вже й майже повний опис характеру: плебейське походження й разом з тим гордість і спокійна самовпевненість, сила й різкість, незвичайний розум і разом з тим щось звірине, хиже, що вгадується в загостреному донизу носі й зеленуватих очах. Герой ще нічого не сказав, але вже намічені всі основні його риси. «Тонкі губи Базарова ледве рушили; але він нічого не відповідав», – так нам відразу дається подання про небагатослівність, що йде як від розуму, так і від незмінної зневаги ксобеседнику.

Зовсім інакше, але теж через портрет обрисовується Тургенєвим характер Павла Петровича Кірсанова:

«На вигляд йому було років сорок п’ять: його коротко стрижені сірі волосся відливали темним блиском, як нове срібло; особа його, жовчне, але без зморшок, незвичайно правильною й чисте, немов виведене тонким і легенею різцем, виявляло сліди краси чудової: особливо гарні були ока».

Тургенєв зауважує навіть таку невловиму деталь: «Весь вигляд Аркадиева дядька, витончен і породистий, зберіг юнацьку стрункість і те прагнення нагору, що большею частию зникає після двадцятих років».

Образ Кірсанова створюється в першу чергу через опис його одягу, незвичайно докладне й красномовне, у чому відчувається легка іронія автора стосовно героя. Для характеристики Тургенєв користується навіть синтаксисом фрази, підкреслюючи плавність і повільність рухів героя довгим, ускладненим, але бездоганно правильним періодом

Але ніщо, мабуть, так яскраво не характеризує героїв, як їхня мова. Різні інтонаційні відтінки відтворять сложнейшую гаму переживань героїв, а вибір лексики характеризує їхній соціальний стан, коло занять і навіть епоху, до якого вони належать. Приміром, Павло Петрович уживає у своїй мові «эфто» замість «це» і «у цій примсі позначався залишок переказів александровского часу». Або інший приклад: слово «принцип» Павло Петрович «вимовляв м’яко, на французький манер», як «принсип», а «Аркадій, навпроти, вимовляв «прынцип», налягаючи на перший склад», із чого стає ясно, що герої, належачи до різних поколінь, сприймають це слово по – різному й тому навряд чи прийдуть квзаимопониманию.

Безліч деталей дає нам зрозуміти авторську позицію, характери героїв, хоча прямих характеристик практично немає. У Тургенєва ми бачимо тільки результати, до яких прийшов Базарів, і довідаємося, як він надходить у житті, як звертається з різними людьми. У Тургенєва немає відкритого психологічного аналізу, що дає більшу вірогідність, більше узагальнення, чим якби сам автор робив би висновки про своїх героїв. Так виникає «таємна психологія», що служить відмітною рисою майстерності письменника й, поряд з «діалектикою душі» Толстого й відкритим психологізмом Достоєвського, стає характерною ознакою класичного російського реалістичного роману ХIХ століття