Вірш Єсеніна «Спить ковила. Рівнина дорога» – Єсенін С. А

С. А.Єсенін відомий як істинно російський поет. Ця істинність полягає в тій нескінченній любові до рідної землі, який пронизано вся його творчість. Так, як любив Русь Єсенін – щиро, ніжно, гаряче й несамовито – можуть любити деякі. Свідченням цьому є його вірш «Спить ковилу. Рівнина дорога», головна тема якого – любов Кродине.

Вірш був написаний у липні 1925 року й опублікований за півроку до смерті поета. Воно стало підсумком філософських міркувань С. А.Єсеніна на тему того, чи приймає він новий соціально – політичний лад – радянську Росію, нову економічну модель – індустріалізовану Росію, новий уклад побуту й нову модель суспільства. Відповідь утримується в самому вірші: все нове, що з’явилося в Росії, поетові вороже, але він готовий її любити й таку

У жанровому відношенні цей вірш ставиться до суспільно – політичної лірики й не має сюжету, а містить думки й переживання самого поета – ліричного героя вірша про долі його Батьківщини. Практичні всі шість строф вірша побудовані за принципом антагонізму: у перших двох рядках дається якесь твердження, а в що залишилися – думку автора із цього приводу. При цьому в більшості випадків авторська позиція доноситься через заперечення й протиставлення. Прикладом цьому можуть служити його слова: «ніяка батьківщина інша», «але ніхто», «однаково залишився я», «але й все – таки».

Вступні слова «знати», «мабуть» відбивають внутрішній діалог ліричного героя, що терзається протиріччями. На цю же ідею працює постійно, що зустрічається інверсія: «рівнина дорога», «окрик журавлиний», «світло місяця таємничій і довгий», «батьківщині улюбленої».

Антагонізмом, протиріччями перейнятий весь вірш. Так, свіжість полиню – свинцева, а на Русі, навіть якщо в ній радуються, лютують і мучаються, однаково жити добре. Цей антагонізм працює на ідею вірша: авторові не подобається нова Батьківщина, він залишився поетом «золотий бревенчатой хати», але він однаково неї любить і хоче тут «спокійно вмерти».

Вірш написаний п’ятистопним хореєм, при цьому перша стопа найчастіше буває ненаголошеної, а п’ята – усіченої. Рима – перехресна

Поет настільки любить Батьківщину, що вона для нього – живаючи. Це підтверджують численні уособлення: «плачуть верби», «шепотять тополі», «спить ковила».

Насиченість епітетами («сильний ворог», «золота бревенчатая хата», «чужа юність») говорить про глибину почуттів поета. У той же час алітерація звуків (наприклад,«в», «р,» «л» («ковила», «теплінь», «інша», «груди») і постійний асонанс голосних (наприклад, «і» («тісни_» – «батьківщині улюбленої»), «в» «місяця» – «журавлиний») створює особливу співучу мелодику вірша

Римуючи в останньому рядку слова «проспівати» і «умерти», поет, видимо, передчував швидку смерть і писав цей вірш як заповіт про те, як потрібно любити свою Батьківщину