Яке місце в житті Григорія Мелехова займає любов? – Шолохов Михайло

У сучасному світі ім’я Шолохова благоговійно вимовляється всіма, кому дороги ідеали волі й розуму, справедливості й гуманізму. Шолохов зображує життя в боротьбі різних початків, у кипінні почуттів, у радості й стражданнях, у надії й прикростях. Життя неостановима, і все свершающееся в ній – це лише ланка в ланцюзі вічного руху буття. Стійка краса, і непохитна велич природного миру. Але для художника – гуманіста вищою красою володіють цінності, які в жорстоких випробуваннях життя вистраждали люди: людське достоїнство, великодушність, воля й патріотизм, доброта й ніжність, любов і довірлива прихильність дитини… Кращі люди, що населяють мир Шолохова; мають високий дарунок любові, щиросердечний чуйності й великодушності. У любові герої Шолохова одержують можливість морального самовираження, для художника це важливий критерій оцінки людини. Справжня людина має здатність почувати глибоко, бути самовідданим влюбви.

Любов у житті Григорія Мелехова займає важливе місце. Вона джерело радості й насолоди, прикрості й страждання. Усе в ній переплетено у вигадливий візерунок, і з нього вимальовується доля людини. Цілісність характеру героя ясно видна й у любові Григорія. Наполегливість, з який він тягнеться до Ксенії, сталість, з яким він незмінно вертається до неї, яскравіше всього розкривають «зачарування» людини, про яке говорить Шолохов. Соціальний уклад козачого життя, світова війна, революція, громадянська війна – все це впливає на сімейні історії мелеховского куреня. Трагедія любові Ксенії й Григорія розвивається десь поруч із соціальною трагедією Григорія, перетинається й переплітається з нею. Але вона має й свій, особливий зміст. В історії Григорія й Ксенії нам близько й дорого загальнолюдське, тому що саме загальнолюдське зближає століття подібністю почуттів і страждань. (Ho кожне століття вносить своє у вдачі й звичаї, у почуття й страсті, і в цьому русі, у цій зміні вічний і незмінного – зміст розвитку людства.)

Любов увійшла в життя Григорія раптово й бурхливо. Гарна сусідка, дружина Степана Астахова, назавжди заполонила душу й серце Григорія. Ще не було між ними близькості й небагато було сказано слів – дві – три зустрічі в Дону, звичайне на хуторі зубоскальство, – а Григорій холодіє від страху, коли здалося, що Ксенія тоне, і кидається на допомогу – у холодну, чорну глибину, що тільки що лякала його. Почуття до Ксенії зливається з поетичним сприйняттям миру. На косовиці ока його шукають Ксенію. Вона «невідступно була в його думках; напівзакривши ока, подумки цілував її, говорив їй звідкись набредавшие на мову гарячі, ласкаві слова, потім відкидав це…». Григорій намагався гнати від себе думки про Ксенію, знаючи, що на неї в будь – який момент може обрушитися свинцевого кулака Степана. Жалуючи Ксенію, змушений прислухатися до думки хутора, оглядаючись на родину, – по багатьом мотивам Григорій пручався почуттю. Але він бачив, що в Ксенії воно зароджується. «На зорі, прокидаючись доїти корів, вона посміхалася й, ще не усвідомлюючи нічого, згадувала: «Нині є щось радісне. Що ж? Григорій… Гриша…» Лякало це нове, що заповнювало всю її почуття…» Він бачив це. Тому й Ксенія «серцем чуяла», що він від її не відступиться й, розумом не бажаючи близькості, ішла назустріч. Любов Ксенії безкорисливіше. Вона готова йти за улюбленим хоч на край світла, кличе його піти з хутора на шахти. Але Григорій, обтяжений прихильністю до будинку, господарству, землі, навідріз відмовляється: «Ну, куди я піду від господарства?.. Від землі я нікуди не рушу».

Виконуючи волю батька, Григорій жениться на Наталі, сподіваючись забути Ксенію. Було в цьому одруженні й легкодумство юності, що не усвідомила ціни першої великої любові. Був і так званий чоловічий егоїзм. Але панувала свідомість надійти «за законом», прикрити зв’язок із замужньою жінкою. Так виник компроміс, що приніс нещастя не тільки йому й Ксенії, але й Наталі, і оточуючим людям. Любов до Ксенії міцно ввійшла в серце Григорія, і навіть на весіллі, поглядаючи на Наталію, він не почуває до неї любові. А «через три тижні зі страхом і озлобленням усвідомив у душі, що не вкрай порвано із Ксенією, залишилося щось, як скалка в серце…».

Потягнулися роки життя з нелюбимою Наталею й бажанням бачити поруч із собою Ксенію. Багато разів ішов Григорій з родини, намагаючись створити ілюзію щастя із Ксенією. Але життя владно вторгалося в його долю, і, залишивши Наталю, він знову вертався кней.

Наталя бачила, що Григорій щиро хоче вирвати почуття до Ксенії зі своєї душі, але потроху переконувалася, що воно перемагає, і в гірких своїх переживаннях передбачала драму, що насувається. Вона оплакувала своє невдале щастя не тому, що Григорій їй змінив, вона плакала тому, що невідома сила тягла його до Ксенії, і зробити вона нічого не змогла. Коли Григорій перший раз пішов з будинку, вона спробувала звести рахівницю з життям, але чудом залишилася жива. Народження дітей, здавалося, прив’язало Григорія до будинку, розбудило в ньому батьківські почуття, але проходить якийсь час, і Григорій знову йде Каксинье.

Те, що так важко було зрозуміти Наталі у відносинах Григорія й Ксенії, полягало в незвичайній їхній духовній близькості. Ксенія розуміла Григорія без слів. Вона приймала його таким, яким він був: запальним, бентежним, рвучким. її почуття, Що Заполонило, проявляється відразу й офарблюється ніжністю й відданістю улюбленому. Багато чого призначено було пережити їм – пристрасть, ненависть, самітність, зраду, жадібні пошуки правди в житті, тугу друг по другу, – перш ніж дозріло велике почуття Григорія й перш ніж він сказав один раз, уже після декількох років розлуки, зустрівши її на спуску до Дону: «Здраствуй, Ксенія дорога!» Ці слова разом воскресили в Ксенії її багаторічне почуття: «Він чи не був їй доріг? Не про нього чи всі ці роки згадувала вона щодня, щогодини, у нав’язливих думках верталася все до нього ж?»

Жагуча, безкорислива, самовіддана любов Ксенії не могла не перевернути й Григор’єву життя. І в його серце, що загрубіло, увійшла теплота й ніжність до жінки, без оглядки отдавшей йому свою долю. І коли йому бувало важко, його підтримувала віддана любов Ксенії. Вона кидає всі, їдучи з ним у відступ, ділить із ним позбавлення й тяготи, готова разом з ним зустріти все, що несе їм доля. Із глибоким психологічним проникненням у щиросердечний мир своїх героїв показав письменник у фіналі роману, як, знову йдучи з хутора, назустріч новим тяжким випробуванням, Григорій почуває, що значить для Ксенії бути разом з ним: «Він бачив її опухлі від сліз, що сіяють щастям ока, бліді в досвітніх сутінках щоки… Немов відповідав на його думці, Ксенія сказала: «…Скрізь піду за тобою, хоч на смерть!»

З винятковою силою звучать останні епізоди високої трагедії. Ксенія, уражена очманілою кулею, умирає на руках Григорія. Своїми руками вирив він їй могилу. Почуття страшної самітності й повної байдужності до миру охопило його. «Він попрощався з нею, твердо вірячи в те, що розстаються вони ненадовго…»

Трагично завершується шлях Григорія в романі, і усе сильніше й напруженіше звучить мотив жалю, неотступнее стає наше бажання щасливого кінця його долі. У фіналі роману Григорій, повернувшись додому, бачить підрослого сина, бере його на руки й входить будинок. Майбутнє відновлення героя пов’язане з його надіями й вірою в сина: «Це було все, що залишилося в нього в житті, що поки ще ріднило його із землею й з усім цим величезним, сяючим під холодним сонцем миром».

Через весь роман Шолохова пройшла піднесена й земна, світла й сумна, радісна й трагічна любов Григорія й Ксенії. Зображення високої пристрасті простої людини ніколи ще не піднімалося в Літературі до таких вершин, до такої сили й переконливості, як у романі Шолохова «Тихий Дон».