«Мужність є велика властивість душі» (Карамзин) – Васильєв Борис

Велика Вітчизняна війна ввірвалася в життя нашого народу й перевернула її нагору дном. Уже ніколи не повернути загиблих. Важка, жорстока, безжалісна війна не зломила духу людей. Вона вимагала мужності не тільки від солдатів і офіцерів, що відстоювали Батьківщину зі зброєю в руках, але й від тих, хто кував перемогу в тилу. Це була велична, не знаюча собі рівних епопея героїчної праці

Письменники й поети воювали за Батьківщину: Василь Биків, Юрій Бондарев, Віталій Закруткін, Віктор Астафьев, Булат Окуджава, а також серед них воював і Борис Васильєв. Добровольцем пішов він на фронт і пройшов всю війну, написав багато книг про неї. Серед них найвідоміша повість «А зорі тут тихі…», за мотивами якої був знятий художній фільм, пронизливий, трагічний, моторошний у своїй несумісності жінки й війни. Подібна тематика спостерігається й у В. Закруткіна в повісті «Матерь людська» (про героїзм російської жінки після втрати чоловіка й дитини, що зуміла в голоді й холоді вигодувати чужих дітей і народити свого).

Зупинитися хотілося б на романі Бориса Васильєва «У списках немає», опублікований у журналі «Юність» в 1974 г.

Головний герой роману й центральна фігура – молодий лейтенант Микола Плужников, що прибув у Брестську міцність 21 червня 1941 р. і незабаром став останнім захисником міцності. Композиційно роман ділиться на три частини. Це три етапи становлення мужньої людини

На першому етапі Коля Плужников прибуває в міцність майже ще хлопчиком, наївним і безпосереднім. Щиро вірив він у непереможність Червоної армії, погано уявляв собі обстановку на фронті й думав, що для перемоги необхідний лише один потужний удар нашої армії: «У нас із Німеччиною договір про ненапад. Слухи про концентрацію німецьких військ у нашої границі… є результатом підступу англо – французьких імперіалістів». А на питання про те, чи буде війна, юнак швидко відповідає: «Це буде швидка війна. Саме головне – це вирішальна міць Червоної армії

На ворожій території ми нанесемо ворогові нищівний удар». Подібна позиція не викликає сміх, а лише гірку усмішку й нескінченну жалість до цього юнака, якому стільки ще має бути пережити. Як хотілося б, щоб він був прав. Приїзд у міцність став переломним моментом у всій його долі. Війна міняє погляди Миколи. Зробивши багато помилок, пізнавши любов і зрадництво, герой розуміє, що від особистої участі кожної людини залежить перемога в цій жахливій війні

На другому етапі, у другій частині роману ми бачимо вже не наївного хлопчика, а сильного й мужнього командира. Автор протягом всієї частини не називає свого героя по ім’ю. Він тепер «товариш командир». Перші два етапи є зав’язкою до третьої частини. У цій частині в Миколи гинуть всі друзі, він залишається єдиним бійцем у зайнятий, але непереможеної міцності. Тут і розвертається основна дія роману

Міняється тон і навіть ритм оповідання, немає більше воєнних дій, готування до битви. Виникає високе психологічне розжарення. Розв’язкою стає остання глава роману, яку не можна читати без сліз. Микола залишився непереможеним, як у принципі й міцність, що не впала, а просто минула кров’ю. Плужников – остання неї крапля

«У входу в підвал стояв неймовірно худий, що вже не мав віку людин… довгі сиві волосся стосувалися плечей. Він стояв, строго випрямившись… і, не відриваючись, дивився на сонце осліплими очами. І із цих немиготливих, пильних очей нестримно текли сльози». Він перетворився в людину без ім’я, вона персоніфікував собою свій народ, що буде боротися до останньої краплі крові

Фашисти бояться цієї людини. Багато було випадків, коли фашисти відмовлялися воювати, зустрічаючи нелюдський опір з боку наших солдатів, партизанів і простих жителів. Поки є такі люди – ми непереможні. «Він ішов гордо й уперто, як жив, і впав тільки тоді, коли дійшов».

«У списках немає» – це історія становлення мужності в найтяжкі умовах