Шлях до вершин визнання (за біографією Тодося Осьмачки)

Через терни еміграції, душевний розпач, невисловлену любов до Батьківщини, торування власного поетичного шляху повернувся в Україну

Тодось Осьмачка. Його творчість у 20-х роках XX століття зазвучала оригінально й несподівано переконливо. Збірки «Кручі», «Скитські вогні», «Клекіт» зустріли шалений опір пробільшовицької критики. Бо в поезіях струменіло критичне ставлення до соціалістичного режиму. Наприклад, у вірші «Деспотам» письменник звертається до представників влади:

…Нехай у лапах вашої гордині

В безодню тріпає земля,—

На бій із вами виступить однині

Душа знеможена моя!

Але виступивши проти чинних законів, поет змушений був пережити переслідування, нервовий розлад, переховування в різних краях, боязке ставлення оточуючих і, нарешті, еміграцію. У жодній країні не могла знайти спокій бентежна душа митця. Бо любов до рідної землі — Черкащини — переслідувала талановиту людину, виливаючись на папері сповненими болю віршами:

Не те тут говорить і сміх для привіту, Й душа у молитві вже, певно, не та, І тільки на тлі безконечного світу Та сама й незмінна моя самота…

Це рядки з поезії «Незмінність», де змальований фізичний та душевний стан ліричного героя.

Останні роки життя Т. Осьмачка жив у Америці. Нервова хвороба наклала трагічний відбиток на поетову душу. Помер Осьмачка в одній з лікарень США 7 вересня 1962 року самотній і забутий.

Пройшло не одне десятиліття після смерті талановитого українця, щоб з новою силою зазвучали його твори в рідній стороні. Тодось Осьмачка повернувся до України самобутньою творчістю, в основі якої лежать любов, героїчне почуття вічної правди і краси народу.