«Задушливо! Без щастя й волі…» (Некрасов) – Островський Олександр

 

Одним із шедеврів Островського й всієї російської драматургії по праву вважається «Гроза», що сам автор оцінював як удачу, радувався, коли акторам вдавалося втілити його задум, глибоко переживав, якщо зіштовхувався з нерозумінням, акторською посередністю або з недбалим поводженням кпьесе.

Головний конфлікт «Грози» – зіткнення світлої особистості, що пробуджується, вирослої в умовах «темного царства», з його догмами, деспотизмом, духотою, фальшю, щиросердечної черствістю

Центральною героїнею «Грози» є Катерина – натура одухотворена, світла, мрійлива, але в той же час горда, вольова, волелюбна. Вона полюбила безкрилого й несамостійного Бориса. Воля й любов – от головне, що було в Катерине. По власній волі вона згрішила, а коли відмовили їй у покаянні, сама себе покарала – покінчило життя самогубством, кинувшись Вволгу.

В «Грозі» є два основних символи волі: сама гроза – могутній природний катаклізм, що був не тільки в природі, але й у суспільстві, що розбило знеможену від надлишку незатребуваних запасів любові душу Катерины. Другий образ – велика ріка Волга, у яку кинулася Катерина, ріка, що стала їй колискою й могилою

Поривом до волі для Катерины стала її любов до Бориса. Катерина повністю віддалася своєму почуттю. Вона любить глибоко, сильно, самовіддано. Любов викликає в ній емоційний підйом, жагуче бажання стати птахом вільної й полетіти, розкинувши крила. Вона хоче стати вільної у своїх почуттях і вчинках, отрешиться від жорстокої прози, звільнитися від кабали: «А вуж коли дуже мені тут опостылет, так не удержать мене силою. У вікно викинуся, у Волгу кинуся».

Але вільно віддавшись її почуттю, що відвідало, вона розуміє, що катастрофа неминуча, що довго їй не витримати такого життя. Любов до Бориса – трагедія для Катерины, що веде неї до загибелі. Але саме любов робить Катерину іншої: «Щось із мною робиться, чудо якесь!.. Щось у мені таке незвичайне. Точно я знову жити починаю». І смерть її – це теж порив Катерины до волі. Саме в смерті мріє Катерина знайти справжнє життя, волю. Але ж самогубство – важкий гріх для віруючої людини. Але порив до волі, до волі, на щастя виявився в Катерины сильніше страху загробних мучень: «Гріх! Молитися не будуть? Хто любить, той буде молитися…» Думка про любов сильніше, ніж страх перед релігійними заборонами. Катерина – істинно трагичная героїня, що бореться не тільки із середовищем, що придушує всяку волю, але бореться й сама із собою, зі своїми слабостями. Причиною загибелі Катерины став внутрішній конфлікт її серця

Дуже часто Катерину порівнюють із героїнею іншої п’єси Островського – Ларисою Дмитрівною Огудаловой з «Безприданниці».

Лариса – натура чистого, чесного, гідна щастя. Але положення її трагично, тому що вона позбавлена матеріальної забезпеченості. Саме тому вона стає маріонеткою як у руках матері, так і в руках тих, у кого є гроші, хто може купити її.

Лариса живе в суспільстві, де царюють обман і лицемірство, і вона теж у якімсь ступені прагне до волі, любові, щастю. Але на відміну від Катерины в Лариси немає цілісності натури. Вона не в змозі кинути виклик суспільству. Так, вона бореться із владою грошей, що поширилася повсюдно, але ця влада виявляється настільки сильної й підступної, що проникає й у чисту душу Лариси. У ту мінуту, коли Лариса, подібно Катерине, хоче кинутися у Волгу, вона в жаху отшатывается від безодні, що відкрилася перед нею. Лариса раптом усвідомить, що готово прийняти положення речі, що нав’язується їй, але дуже дорогої речі. І тільки постріл Карандышева рятує Ларису від повного морального й морального падіння. У її гірких словах: «Я любові шукала й не знайшла» – безвихідність розпачу, і сама смерть Лариси під разухабистую пісню циганського табору, поруч із трактиром сприймається як святотатство, як знак глибинного порочного зсуву життя із природного шляху, що наступило загального морального потьмарення

У весняній казці «Снігурка» – дві героїні, обидві випробовують любовні борошна, але по – різному, тому що Снігурка й Купава втілюють різні типи жіночих характерів. Купава багато в чому схожа на Катерину: для обох головне – любов, у якій єдино можуть виявити вони свою вільну волю. Заради такої любові вони готові на все. Але обранець Купавы, торговельний гість по ім’ю Мизгирь, особистість теж досить вольова й неабияка, змінює їй. І тільки з пастушком Лелем Купава знаходить розраду й щастя вбраке.

Інша справа Снігурка. Дочка старого Мороза й вітряної красуні Весни не знає любові, «девически чиста її душа», їй дивно, що «побилися всі хлопці за неї». Коли Купава дорікає її, що Снігурка розлучила її з нареченим Мизгирем, Снігурка вимовляє ключову для свого характеру фразу: «Снігурка чужа вам». Вона чужа не тільки велелюбній подружці і її обранцеві, але й усьому світу безтурботних берендеїв, для яких любов – головна цінність, зміст, ціль життя. Звичайно, у казці все це одержує фантастичне мотивування. І настільки ж казково, від матері Снігурка одержує великий дарунок любові й буквально кидається на шию Мизгирю. Але недовго її дівоче щастя, Снігурка тане під променями весняного сонця. Останній монолог її повний глибокого змісту: великий дарунок природи, здатність любити двоїста, Купаву вона приводить на вершину повноти життя, для Снігурки обертається загибеллю

Vchys: ГДЗ, Решебники , Ответы, Реферати, Твори, ПрезентаціїГДЗ, Решебники и Ответы