Конфлікт сценічної дії в драмі Олександра Островського “Гроза” – Островський Олександр

Островський у своїй творчості не раз зверталася до теми патріархального купецтва. Самим яскравим його добутком, присвяченим цій темі, є драма “Гроза”, написана в 1859 році. “Гроза” – без сумніву, самий рішучий твір Островського, взаємні відносини самодурства й безгласності доведені в ній до найтрагічніших наслідків…” – писав Добролюбов.

Серед роздолля російської природи, на крутому березі Волги розкинулося місто Калинов. А за Волгою видніються селища, поля, лісу. “Вид незвичайний! Краса! Душу радується!” – захоплюється Кулигин. Здавалося б, і життя людей цього міста повинна бути щасливої. Однак це не так. Іде боротьба нових сил, молодого покоління з віджилими громадськими порядками і їхніми захисниками. Молоде покоління в п’єсі представляють Катерина, Варвара, Кудряш, Тихін. Кожний з них по – своєму протистоїть “темному царству”, основними представниками якого є Кабаниха й Дикої

В основі композиції “Грози” лежить любовна драма. Зав’язка дії починається з визнання Катерины в тім, що вона не любить Тихона, а любить Бориса. Любов Катерины драматична, тому що вона вихована в релігійній родині. Її почуття входять у суперечність із тими поглядами, які їй прищепили з дитинства. Тому вона вважає свою любов до Бориса гріхом, що не в силах побороти. Її страждання підсилюються ще й тим, що вона правдива й щира людина: ” обманювати – те я не вмію, приховувати – те нічого не можу”. Почуття Катерины ні в кому не викликає самопочуття, одна Варвара жалує її й намагається їй допомогти. Однак Варвара пропонує Катерине допомога, що протиприродна для Катерины й тільки підсилює її страждання. Варвара, вихована в родині Кабанихи, навчилася брехати й вивертатися, побачивши в цьому можливість протистояти гніту матері. Варвара живе за принципом: “роби, що хочеш, тільки б шито так крите було”. По цьому ж принципі живе її коханий Кудряш, що працює в Дикого

В образі Дикого показана груба сила самодурства. Мова Дикого неосвічена. Він нічого не хоче знати про науку, культуру, винаходи, що поліпшують життя. Дикої постійно воює, але тільки з тими, хто його боїться або залежить від нього матеріально. Домашні ховаються від нього по горищах і підвалам, Борис, племінник, терпить його лайку, тому що залежить від нього. Дикої жадібний. Зміст його життя – здобувати й збільшувати своє багатство. Для цього він не гидує ніякими засобами. Маючи тисячі, він почуває свою силу й нагло вимагає загальної поваги й покірності. Однак у вигляді Дикого, незважаючи на всю його войовничість, є риси комічного

Кабаниха ж – сама лиховісна фігура в місті. Вона дотримує в будинку порядки, що зжили себе, і звичаї, засновані на релігійних забобонах і “Домострої”. Жертву свою вона “поедом їсть”, “точить, як ржа залізо”. Мова владної Кабанихи звучить як наказ. Кабаниха – виразник ідей і принципів “темного царства”. Вона розуміє, що одні гроші влади ще не дають, іншою неодмінною умовою є покірність тих, хто грошей не має. Вона хоче вбити в домашніх волю, усяку здатність до опору. Ні Тихін, ні Варвара не сміють їй відкрито суперечити. Однак їх не влаштовують патріархальні порядки в будинку. Варвара говорить: “А що за полювання сохнути – те! Хоч умирай з туги…” Вона таємно зустрічається з Кудряшом і пропонує такий же спосіб Катерине. Катерине важко піти на це, але вона вирішує: “Будь, що буде, а я Бориса побачу!”

Однак вона не може довго приховувати свою любов і зважується на покаяння. Публічне покаяння показує всю глибину її страждань, моральна велич, рішучість і силу волі. Вона говорить Борисові: “Я для тебе гріха не побоялася, чи побоюся я людського суду”. Але публічне покаяння не приносить їй полегшення. Катерина залишається зовсім одна, їй нівідкіля чекати підтримки. Все майбутнє життя представляється їй суцільним мученням за зроблений гріх. Її положення в родині стає нестерпним. У такому стані Катерина могла обпертися тільки на кохану людину. Але Борис не міг бути такою опорою. Матеріально залежний від Дикого, він підкоряється його волі і їде в торговельну слободу Кяхту. Що ж залишилося Катерине? “Куди тепер? Додому йти?.. Знову жити? – запитує вона себе. – Ні, ні, не треба, недобре! І люди мені противні, і будинок мені противний, і стіни противні!.. Умерти б тепер…” Єдиний вихід, що вона знаходить, – кинутися у Волгу. Випробувавши волю й справжнє щастя, вона не може упокоритися із гнітом лиховісної Кабанихи. Проти цього повстала вся її непохитна натура, але протистояти цьому миру в нерівній боротьбі вона не мала сил

Загибель Катерины – стихійний виклик “темному царству”. Саме в непримиренності й рішучості протесту Катерины Добролюбов побачив “хиткість і близький кінець самодурства”. Біжать в інші краї Кудряш і Варвара, Тихін жалує, що не загинув разом із дружиною: “Добре тобі, Катя! А я – те навіщо залишився жити на світі так мучитися…”

Добролюбов сприймав загибель Катерины не тільки як “гірку”, але й “втішну”: у ній він побачив “протест, доведений до кінця, проголошений і під домашнім катуванням, і над безоднею, у яку кинулася бідна жінка”.