Аналіз вірша Лермонтова «Розсталися ми, але твій портрет…» – Лермонтов М. Ю

«Розсталися ми, але твій портрет…» – це вірш – монолог, сповідь^ – сповідь – сповідь – вірш – сповідь. М. Ю.Лермонтов часто використовує займенник «я», тим самим ототожнюючи себе з ліричним героєм вірша, розділяючи його самітність. І хоча в перших рядках поет звертається до своєї минулої любові прямо, те далі він говорить про неї вуж у третій особі, начебто б міркуючи вголос. М. Ю.Лермонтов часто використовує займенник «я», тим самим ототожнюючи себе з ліричним героєм вірша, розділяючи його самітність

З почуття самітності, властиво, і починається вірш – «розсталися ми». Потім відразу поет противительным сполучником «але» підкреслює, що ті почуття ще не пройшли, і портрет улюбленої виступає і як спогад про минуле, і як моральна й духовна підтримка в сьогоденні: «Він душу радує мою».

З одного боку, це можна зрозуміти як слабість, малодушність героя, його неготовність віддатися новим почуттям, постійне «чіпляння» за стару, нехай навіть і невдалу, що закінчилася розставанням, любов. Але, з іншого боку, це можна прийняти й за силу духу героя, за його небажання йти на компроміси, розмінюватися на дріб’язкові любовні інтрижки, шукати розради у випадкові зв’язках

Невипадкове почуття любові поет порівнює із храмом, а колишню кохану – з поваленим кумиром, що однаково залишається богом. У цій подвійності свідомості, у змішанні минулого й сьогодення, у щиросердечному роздвоєнні особистості й укладена основна драматична колізія цього лермонтовского вірша

У тексті зустрічається лише одна яскрава метафора – «портрет душу радує». Зате на вісім рядків доводиться чотири яскравих епітети: «бліда примара», «нові страсті», «храм залишений», «кумир повалений». Все це свідчить про глибину емоцій, що хвилюють поета

З погляду синтаксичної структури вірші, кожна строфа представлена більшим складним пояснювальним реченням, у першій частині якого заявляється якесь твердження, а в другий, після двокрапки, воно роз’ясняється або підтверджується. Особливо щодо цього варто підкреслити однаковість побудови й використання повторюваних слів в останніх двох рядках, що представляють собою афористичні висловлення

Розжарення страстей, глибина переживання – все це робить вірш «Розсталися ми, але твій портрет…» програмним у любовній ліриці М. Ю.Лермонтова