Образ Євгенія Онєгіна – Пушкін Олександр
Роман “Євгеній Онєгін” створювався Пушкіним у плині 8 років (з 1823 по 1831). Якщо першого розділу роману були написані молодим поетом, майже юнаків, то заключного глави писала вже людина із чималим життєвим досвідом. Це “дорослішання” поета відбите вромане.
Головний герой – Євгеній Онєгін – так само як і сам поет взрослеет, розумніє, набирається життєвого досвіду, втрачає друзів, помиляється, страждає. Як же показані етапи життя героя в добутку?
Назвою роману Пушкін підкреслює центральне положення Онєгіна серед інших героїв добутку. Онєгін – світський парубок, столичний аристократ, що одержав типове для того часу виховання під керівництвом француза – гувернера в дусі літератури, відірваної від національного й народного ґрунту. Він веде спосіб життя “золотої молоді”: бали, прогулянки по Невському проспекті, відвідування театрів. Хоча Онєгін і вчився “чому – небудь і як – небудь”, він все – таки має високий рівень культури, відрізняючись щодо цього від більшості дворянських суспільств. Пушкінський герой – породження цього суспільства, але разом з тим він і далекий йому. Шляхетність душі, “різкий охолоджений розум” виділяють його із середовища аристократичної молоді, поступово приводять до розчарування в житті й інтересах світського суспільства, до невдоволення політичною й соціальною обстановкою:
Ні, рано почуття в ньому охолонули,
Йому знудив світла шум…
Порожнеча життя мучить Онєгіна, їм опановує нудьга, нудьга, і він залишає світське суспільство, пробуючи зайнятися суспільно – корисною діяльністю. Панське виховання, відсутність звички до праці (“праця завзятий йому був тошен”) зіграли свою роль, і Онєгін не доводить до кінця жодного зі своїх починань. Він живе “без мети, без праць”. У селі Онєгін поводиться гуманно стосовно селян, але він не замислюється над їхньою долею, його більше мучать свої власні настрої, відчуття порожнечі життя
Порвавши зі світським суспільством і будучи відірваний від життя народу, він втрачає зв’язок з людьми. Він відкидає любов Тетяни Ларіній, обдарованої, морально чистої дівчини, не зумівши розгадати глибини її запитів, своєрідність натури. Онєгін убиває свого друга Ленского, піддавшись становим забобонам, злякавшись “шепоту, хохотни дурнів”. У подавленому стані духу Онєгін залишає село й починає мандрівки по Росії. Ці мандрівки дають йому можливість повніше глянути на життя, переоцінити своє відношення до навколишньої дійсності, зрозуміти як безплідно розтратив він своє життя. Онєгін вертається в столицю й зустрічає ту ж картину життя світського суспільства. У ньому спалахує любов до Тетяни – тепер уже замужній жінці. Але Тетяна розгадала себелюбність і егоїзм, що лежать в основі почуття до неї, і відкидає любов Онєгіна. Любов’ю Онєгіна до Тетяни Пушкін підкреслює, що його герой здатний до морального відродження, що це не охололий до всього людина, у ньому ще киплять сили життя, що за задумом поета, повинне було розбудити в Онєгіні й прагнення до суспільної діяльності
Образ Євгенія Онєгіна відкриває целую галерею “зайвих людей”. Слідом за Пушкіним були створені образи Печорина, Обломова, Рудина, Лаевского. Всі ці образи є художнім відбиттям росіянці дійсності
