Зміст назви повести Олександра Куприна “Двобій” – Куприн Олександр

Повість “Двобій”, написана Куприным під час російсько – японської війни й у пору зльоту російського революційного плину, активізувала колосальний соціальний відгук. Тому що властиво в даному, відносно невеликому по розмірі, утворі автор зміг викрити й вивернути назовні всі ті негативні сторони життя недоторканної й сильно шановної військової касти, що завжди вважалася прогресивної складової самодержавної російської держави

Отже, своїм “Двобоєм” Куприн завдав приголомшуючого удару не тільки по диких армійських вдачах, але й по всіх порядках царської Росії. До речі, за читання повести в Севстополі Куприна посадили у в’язницю, а потім вислали із Криму

У центрі оповідання – доля чесного й шляхетного російського офіцера Ромашова (у фігурі якого виразилися багато рис самого автора), що попадає в умови армійського казарменого життя, де й проходить сувору школу, відчуваючи на собі всю неправильність людських взаємин. Як причина трагізму долі головного героя ми бачимо духовне бездоріжжя інтелігенції, що відірвалася від народу. Хіба нещасна любов до Шурочке є причиною духовної й фізичної загибелі морально чистих Ромашова й Назанского? Звичайно, немає.

Шурочка, гарна, чарівна, розумна, утворена жінка, говорить про дуелі як про якесь необхідне явище. Офіцер, затверджує вона, зобов’язаний ризикувати собою. Образа може бути змито тільки кров’ю. Адже офіцери, говорить Шурочка, створені для війни. Їхніми невід’ємними якостями повинні бути “сміливість, гордість, уменье не зморгнути перед смертю”. Такі якості в мирний час можуть виявитися тільки в дуелях. Не тільки Шурочка, дружина офіцера, міркує про двобої з подібною гарячністю. Це думка більшості чоловіків у гарнізоні. Ромашов же зі здивуванням і здивуванням вислухує подібні мови з вуст чарівної жінки

Багатьох офіцерів тягнуть двобої, війна, кровопролиття. Вони з жалем говорять про старі війни, у яких ніколи не брали участь. Вони із захватом описують пожежі, убивства, різанину, плач дітей, лементи жінок і навіть смакують цієї подробиці

Життя Ромашова в полицю – вічний двобій із собою й з офіцерськими забобонами. Він не такий, як його товариші, у нього інші життєві устремління

Придя в полк, Ромашов мріяв “про доблесть, про подвиги, про славу”. Він ідеалізував офіцерство, уважаючи, що ці люди шляхетні, великодушні, чесні. І що ж він застав у гарнізоні? Офіцери ведуть сіре, безпросвітне існування. Їхня одноманітна служба не приносить їм ніякого задоволення. Вони відіграються на солдатах, яких не вважають за людей, б’ють їх до крові, до того, що вилітають зуби. Рядові ж не сміють підняти голів, оскільки не мають права сперечатися з начальством. Тому в армії панує сваволя: рядові усе більше знеособлюються, вищестоящі усе більше лютуються

Так день у день протікає служба. Вечорами, не знаючи, чим зайнятися, офіцери збираються, грають у карти й улаштовують безглузді гульби. “Від нема чого робити” заводяться романи, киплять надумані страсті

Офіцерські дружини нітрохи не відрізняються від своїх чоловіків. Ті ж сірість, неосвіченість, небажання нічого бачити навколо себе, гра у світськість. На цьому тлі Шурочка, звичайно ж, виділяється своєю привабливістю, свіжістю, безпосередністю, гарячністю, бажанням вирватися кудись в інший світ. Інші ж не прагнуть змінити своє існування, усі звикли до нього й навряд чи представляють щось інше. Безумовно, є й виключення. Ці люди розуміють, у якому бруді живуть, але нічого поробити не можуть. Той же Назанский – цікава, мисляча людина – спився й загубив себе, не бачачи інші шляхи

Куприн своєю книгою виразив протест проти порядків, що існують в армії, про які він знав не понаслышке.

Ромашов втягується в цю атмосферу (та й що залишається робити?), починає вести той же спосіб життя, що й всі інші. Однак він набагато тонше почуває й впевненіше міркує. Його усе більше й більше жахають дике, безпросвітне існування в гарнізоні, несправедливий, звірячий обіг із солдатами, безпробудне пияцтво, плітки, дрібні інтриги. Він мріє втекти від цього, зайнятися чим – небудь іншим. Він не дає собі втягтися в трясовину розбещеності й бездумности, бореться з усім дурним у собі. Це йому вдається, оскільки він здатний на глибокі, щирі почуття. Він переймається співчуттям, більше того – повагою – до солдатів. Він всім серцем любить Шурочку, не дозволяючи собі засумніватися в тім, що вона – краща з жінок. Його обтяжує суспільство інших офіцерів

Вся книга – це черги дрібних зіткнень Ромашова з навколишніми його людьми. Подібні зіткнення неминучі, оскільки відмінність підпоручика Ромашова від інших впадає в око. Він постійно вступає з кимсь у конфлікти, будучи по природі людиною не конфліктним, а добродушним, завжди готовим вислухати думку іншого. Всі ці малозначні сутички ведуть до одній головного – дуелі між Ромашовим і Николаевым.

У загальному – те, дуель була визначена із самого початку. Ромашов любив дружину Назанского, крім того, і вона відповідала йому нехай не любов’ю, але хоча б симпатією, прихильністю. Назанский із самого початку не приемлет Ромашова. Можливо, крім особистих причин отут відіграє роль те, що Ромашов, беручи участь у житті полку, коштує як би на відшибі, ледве вище інших. Отже, рано або пізно двобій повинен був відбутися

Слово “двобій” стосовно події, що відбулася, можливо, не зовсім доречно, оскільки це не було чесним боєм двох офіцерів. Шурочка, так гаряче улюблена Ромашовим, запевнила його, що все застережено заздалегідь, і ніхто не буде поранений. При цьому вона обмовилася, що прощається з ним назавжди, але він, як всі закохані, був сліпий. Хіба міг довірливий, романтичный підпоручик припустити, що улюблена жінка так холодна, розважлива й віроломна?

Однак ключове єдиноборство в повісті – єдиноборство самого автора із суворою реальністю, з неприйнятними обставинами справжнього життя, що давлять на людей, що заважають їм існувати вільними, незалежними від ситуацій, берегти, насамперед, власну щиросердечну волю

У повісті Куприна проявляється прагнення людини енергійно протистояти, не піддаватися негативному суспільному впливу й пристрою життя в єдиному цілому, зберегти відданість самому собі, вірність особистим ідеалам, бути завжди людинолюбним, правдивим і внутрішньо шляхетною людиною

Однак, головна думка даного твору Куприна – передати й драму душевно слабких інтелігентів, що не захотіли примиритися із цинічністю й тупоумством військового оточення, що не знайшли в собі сил для соціальної битви. Така боротьба – нещасливе прагнення подужати особисту слабість, збагнення своєї пригніченості й нереальності що – небудь уживати