«У Салтыкове є … цей серйозний і злісний гумор, цей реалізм, тверезий і ясний серед самої неприборканої гри уяви» – Салтиков – Щедрін Михайло

Михайло Євграфович Салтиков – Щедрін займає одне із провідних місць серед письменників – демократів. Він був учнем Бєлінського, іншому Некрасова. У своїх творах Салтиков – Щедрін покритикував самодержавно – кріпосницький лад Росії другої половини дев’ятнадцятого століття

Жоден письменник Заходу й Росії не намалював у своїх добутках таких страшних картин кріпосництва, як це зробив Салтиков – Щедрін. Сам Салтиков – Щедрін уважав, що незмінним предметом його «літературної діяльності був протест проти сваволі, двоєдушності, лганья, хижацтва, зрадництва, марнослів’я».

Розквіт творчості Салтыкова – Щедріна довівся на сімдесяті – вісімдесяті роки дев’ятнадцятого століття, коли в Росії сформувалися сприятливі умови для розвитку капіталізму. Реформа, що проводило в той час царський уряд, не поліпшила положення селян. Салтиков – Щедрін любив селян і весь російський народ і щиро бажав допомогти йому. Тому добутку Салтыкова – Щедріна завжди були наповнені глибоким політичним змістом. У світовій Літературі немає добутків, рівних по політичній гостроті роману «Історія одного міста» і казкам Салтыкова – Щедріна. Улюбленим його жанром був придуманий їм жанр політичної казки. Основна тема таких казок – взаємини визискувачів і експлуатованих. У казках дана сатира на царську Росію: на поміщиків, бюрократію, чиновництво. Усього Салтиков – Щедрін написав тридцять дві казки

Перед читачами з’являються образи правителів Росії («Ведмідь на воєводстві», «Бєдний вовк»), поміщиків, генералів («Дикий поміщик», «Повість про те, як один мужик двох генералів прокормив»), обивателів («Премудрий пискарь»).

Особливо яскраве вираження в казках одержала любов Салтыкова – Щедріна до народу, упевненість у його могутності. Образ Коняги («Коняга») – це символ селянської Росії, що вічно трудиться, замученими гнобителями

Коняга – це джерело життя для всіх: завдяки йому росте хліб, але сам він завжди голодний. Його доля – робота

Майже у всіх казках образи гнобителів даються в протиставленні пригнобленому народу. Дуже яскравої щодо цього є казка «Повість про те, як один мужик двох генералів прокормив». У ній показана немічність дворян, працьовитість і вміння мужика трудитися. Мужик чесний, прямодушний, упевнений у своїх силах, тямущий, розумний. Він може все: зварити суп у пригорщі, переплисти жартуючи океан. Генерали в порівнянні з ним жалюгідні й незначні. Вони боягузливі, безпомічні, дурні

Багато казок Салтыкова – Щедріна присвячено викриттю обивательщини. У казці «Премудрий пискарь» головний її герой Пискарь був «помірний і ліберальний». Папенька навчив його «мудрості життя»: ні в що не втручатися й побільше берегти себе. Пискарь сидить все життя у своїй норі й тремтить, як би не догодити в юшку або не потрапити в пащу щуки. Прожив він більше ста років, а коли прийшов час умирати, то виявилося, що він нічого гарного людям не зробив і ніхто його не пам’ятає й не знається

У багатьох казках Салтиков – Щедрін зображує важке життя народу й призиває знищити несправедливий, нелюдський лад. У казці «Повість про те, як один мужик двох генералів прокормив» Щедрін обвинувачує такий лад, що відстоює інтереси генералів, що примушують працювати на себе сильного, тямущого мужика. У казці генерали зображені як два тунеядца; це колишні чиновники, що дослужилися до генеральського чина. Все життя вони жили бездумно, на казенному постачанні, служили в якійсь реєстратурі. Там вони «народилися, виховали й зостарилися» і, отже, нічого не знали. Очутившись на незаселеному острові, генерали навіть не змогли визначити, де які сторони світла перебувають, і вперше довідалися, що «людська їжа в первісному виді літає, плаває й на деревах росте». У результаті обоє генерала ледве не вмирають із голоду й ледь не стають людожерами. Але після наполегливих і довгих пошуків генерали виявили нарешті мужика, що, поклавши під голову кулак, спав під деревом і, як їм здалося, «самим нахабним образом ухилявся від роботи». Обуренню генералів не було межі. Мужик у казці персоніфікує весь трудовий багатостраждальний народ Росії. Щедрін у своєму добутку відзначає його сильні й слабкі сторони. Слабка сторона – покірливість і готовність народу підкорятися при його величезній силі. Мужик на несправедливість генералів відповідає не протестом, не збурюванням, а терпінням і покірністю. Жадібні й злі генерали називають мужика «лежнем», а самі користуються його послугами й жити без нього не можуть. Вернувшись додому, генерали загребли в казначействі стільки грошей, що «ні в казці сказати, ні пером описати», а мужикові лише вислали «чарку горілки так п’ятак срібла: веселися, мужичина!». Традиційні казкові прийоми здобувають у Щедріна нове застосування: вони одержують політичне фарбування. У Щедріна раптом виявляється, що спасший генералів від загибелі і їхній мужик, що нагодував, « мед – пиво пив», але, на жаль, «по вусах у нього текло, тільки в рот не потрапило». Таким чином, сатира Щедріна спрямована не тільки на представників правлячих кіл. Сатирично зображений і мужик. Він сам в’є мотузочку, щоб генерали зв’язали його, і задоволений своєю роботою

Створюючи яскраві політичні казки, Щедрін не захаращує їхнім достатком персонажів і проблем, будує її сюжет звичайно на одному гострому епізоді. Сама дія в казках Щедріна розгортається швидко й динамічно. Кожна казка являє собою невелику розповідь – оповідання з використанням діалогу, реплік і розповідей персонажів, авторських відступів – характеристик, пародій, вставних епізодів (наприклад, снів), традиційних фольклорних прийомів і описів. Оповідання в казках ведеться майже завжди від імені автора. Так, в основі сюжету вже розглянутої казки про два генералів лежить боротьба двох генералів з мужиком. Із вступу читач довідається, що генерали служили в реєстратурі. Але от генерали «по щучому велінню» виявилися на незаселеному острові. Вони змушені шукати мужика. Перша зустріч генералів з мужиком є зав’язкою сюжету казки. Далі дія розвивається стрімко й динамічно. Мужик за короткий час забезпечив генералів всім необхідним. Кульмінацією казки є наказ генералів мужикові: звити для себе мотузочку. Звідси випливає ідея казки: досить трудівникам мужикам, творцям всіх матеріальних благ на землі, терпіти приниження й рабство. Розв’язка казки наступає, коли мужик відправляє генералів у Петербург, на Піддячу вулицю. Він одержав за свою нелегку працю жалюгідну подачку – п’ятак

У казці є різко обкреслені деталі зовнішнього вигляду генералів: веселі, пухкі, ситі, білі, в очах їх світився лиховісний вогонь, зуби стукали, із грудей вилітали глухе ричання. У цьому описі проявляється гумор, що переходить у сатиру. Важливим композиційним прийомом у казці є сни генералів, а також опис природи

Широко використовується Щедріним і прийом художньої антитези. Так, генерали, потрапивши на незаселений острів, незважаючи на достаток їжі, безпомічні й ледь не вмирають із голоду. Зате мужик, хоча і їсть полов’яний хліб, майже нічого не має, крім «кислої овчини», створює на острові всі необхідні для життя умови й навіть будує «корабель».

У казках сатирик часто прибігає до іносказань: в образах Лева й Орла – Мецената він викривав царів; в образах гієн, ведмедів, вовків, щук – представників царської адміністрації; в образах зайців, карасів і піскарів – боягузливих обивателів; в образах мужиків, Коняги – знедолений народ

Характерною рисою сатири Щедріна є прийом сатиричної гіперболи – перебільшення деяких учинків персонажів, що доводить їх до карикатури, до порушення зовнішньої правдоподібності. Так, у казці про два генералів гіпербола повніше розкриває непристосованість царських чиновників кжизни.

Таким чином, можна сказати, що вміле використання автором художніх прийомів допомогло зробити його казки одними із кращих сатиричних добутків світової літератури