Ліричний цикл А. А. Блока «Вірші про Прекрасну Даму»

Центральний цикл першого тому блоковской ліричної трилогії – «Вірші про Прекрасну Даму» . Саме ці вірші до кінця життя залишалися для Блоку самими улюбленими. Як відомо, у них відбилися любовний роман молодого поета з майбутньою дружиною Л. Д. Менделєєвій і захоплення філософськими ідеями Вл. Соловйова. У навчанні філософа про Душ миру, або Вічної Жіночності, Блоку залучала думку про те, що саме через любов можливе усунення егоїзму, єднання людини й миру. «Висока» любов до миру відкривається людині через любов до земної жінки, у якій потрібно зуміти прозріти її небесну природу

«Вірші про Прекрасну Даму» многопланови. Там, де в них говориться про реальні почуття й передається історія «земної» любові, – це добутку інтимної лірики. Але «земні» переживання й епізоди особистої біографії в ліричному циклі Блоку важливі не самі по собі – вони використаються поетом як матеріал для натхненного перетворення. Важливо не стільки побачити й почути, скільки прозріти й розчути; не стільки розповісти, скільки повідати про «несказанний».

Сюжет блоковского циклу «Вірші про Прекрасну Даму» – це сюжет очікування зустрічі з улюбленої, зустрічі, що перетворить мир і героя, з’єднає землю з небом. Учасники цього сюжету – «він» і «вона». Многопланов вигляд героїні. З одного боку, це цілком реальна, «земна» жінка, кожне побачення з якої відкриває в ній ліричному героєві яку-небудь нову чортові

Вона струнка й висока,

Завжди гордовита й сувора

Герой бачить її «щодня здалеку» або зустрічається з нею «на заході». У різні зустрічі на ній може бути «сребристо-черний хутро» або «біле плаття». Вона ховається «у темні ворота» і т. п. З іншої ж сторони, перед нами небесний, містичний образ «Діви», «Зорі», «Величної Вічної дружини», «Святий», «Ясної», «Незбагненної»… Те ж можна сказати й про героя циклу. «Я й молодий, і свіжий, і закоханий» – цілком «земна» самохарактеристика. А далі він уже «безрадісний і темний чернець» або «отрок», що запалює свічі

Драматизм ситуації очікування – у протиставленні земного й небесного, у відомій нерівності ліричного героя й Прекрасної Дами. У їхніх відносинах відроджується атмосфера середньовічного лицарства: предмет любові ліричного героя вознесенський на недосяжну висоту, його поводження визначається ритуалом самозабутнього служіння. «Він» – закоханий лицар, смиренний чернець, готовий до самозречення схимник. «Вона» – безмовний, невидимий і нечутна; безтілесний осередок віри, надії й любові ліричного героя