Подання про сенс життя в романі Лева Толстого “Війна й мир” – Толстої Лев

Роман “Війна й мир” складний, і складність ця полягає, напевно, у першу чергу, у кількості персонажів, що є присутнім у ньому, і, відповідно, у розмаїтості людських розумів, точок зору, подань про життя, зображення яких є однієї із цілей створення добутку

Багато героїв роману – зі світського суспільства. Але воно не становить однакову масу й умовно може бути поділене на три частини. Перша й сама численна – ті, хто не приносить і не хоче приносити ніякої користі. ті, хто живе для себе, собі на втіху. Одна з ярчайших представниць цієї групи – Ганна Павлівна Шерер. Вона у своєму роді недурна (адже втримувати в порядку її “прядильну майстерню”, як образно називає її салон Толстої, коштує чималої праці), але все її життя присвячене тому, щоб заробити собі гарну репутацію й зробити свій салон кращим. Одна з відвідувачок салону, красуня Элен, як і її брат, живе для свого задоволення, задоволення особистих потреб, вони віддаються не завжди приховуваній розпусті. У цю же групу входить Берг, сенс життя якого – у просуванні по службовим сходам, у блискучій кар’єрі, для чого він використовує будь – які можливі засоби. Причому він не соромиться, розповідаючи пр цьому іншим. На вечорі в Ростових, хвастаючись тим, що зумів у чинах обігнати своїх товаришів, він не виявляє ні тіні зніяковілості. Женившись на Вірі Ростовой (яка, до речі, відразу виділялася із сімейства Ростових), він переслідує така ж мета, як і вона: створення бездоганної репутації своєму будинку, а в цілому вони хочуть стати “як всі”, тому що, за законами вищого світла, виділятися – непристойно. Всю цю групу поєднує ледь приховуване лицемірство, егоїзм, відома частка жорстокості й, головне, неприродності, нещирість, що, по Толстому, є пороком, що не має виправдання

Згадане сімейство Ростових становить другу групу світського суспільства, представлену в романі. Вони зовсім не замислюються про те, як жити; можна сказати, існування кожного з них (за винятком Віри) обмежено рамками справжнього дня. Звичайно, у духовному змісті вони богаче тих, про кого сказане вище, але в той же час Ростови не є настільки рефлектирующими персонажами, щоб ставити собі високі цілі в житті, шукати в ній зміст. Вони живуть, щоб жити. У цьому аспекті Ростови, безсумнівно, набагато “нижче” героїв, перед ким питання про сенс життя коштує дуже гостро. Такими в романі з’являються Пьер Безухов і Андрій Болконский. Вони вкрай зайняті своїм майбутнім, хоча кожний по – своєму (Андрій Болконский, наприклад, керується формулою Толстого “спокій – щиросердечна підлість” і не може не діяти як Пьер). Духовні шукання цих двох героїв представлені в романі найбільше широко. Зміст їхнього життя можна визначити як пошук правди. Тут вони солідарні з автором, якого поняття “правда” також не залишало байдужим. Кожний – і Пьер, і Андрій Болконский – прагне стати кращою людиною, як він і це розуміють. Нещастя Андрія Болконского полягає в тім, що він вибирав собі кумира, ідеал (у різний час це були Наполеон, Сперанский, Наташа Ростова), а потім разочаровывался внем.

Андрій Болконский, подібно Печорину з “Героя нашого часу”, незадоволений світським суспільством (“Це життя – не по мені!” – заявляє він Пьеру) і шукає справжнього життя поза нього. Тому він вибирає для себе військову кар’єру, ставить мета зробити подвиг, мріє про те, що розроблений їм план якої – небудь операції приведе до блискучої перемоги в бої. Його ціль – прожитий гідно, але незрозуміло, гідним кого він хоче бути. Прізвища, країни – імовірно, і того, і іншого. Андрій Болконский до деякої міри егоїст, його не хвилюють життя інших, точніше, його хвилює лише його власна, як, приміром, і Долохова, що на небезпечну операцію бере із собою хлопчиська – Петю Ростова, ризикую і його життям. У завзятості в досягненні своєї мети Андрій Болконский уподібнюється Элен або Анатолю, тому що сенс життя для нього – у постійному русі. Це, очевидно, дісталося князеві Андрію від його батька, що ні мінути не витрачав зрячи: писав мемуари, працював на верстаті або в саду вивчав вищу математику. Імовірно, саме це небажання не діяти змусило Андрія Болконского вирішити залишатися в діючій армії

Князь Андрій умирає. Наташа Ростова пояснює це тим, що він просто настільки гарний, що “не може жити”. Але в Толстого інша думка: очевидно, вона карає Андрія Болконского за гордість, даючи, проте, йому останній шанс – перед смертю той прощає й Наташу, і Анатоля

Пьеру письменник, навпроти, дарует шлях на щастя. Після “удалої” смерті Элен і Андрія Болконского Пьер одержує можливість женитися на улюбленій Наташе. Йому довелось побыть і у світському суспільстві, і стикнутися з війною. Із суспільством Пьер виявив себе як різнобічна людина, йому незрозумілі звичаї вищого світла, вона як велика дитина ставить запитання: “Навіщо вони все це роблять?”. И в той же час Пьер почуває себе вільно в компанії з Долоховым і Анатолем. Недарма, встретясь із Андрієм Болконским, Пьер не знає: чи йти йому на військову або на дипломатичну службу. Він не може визначитися, він метається в пошуках мети, що доводиться наступними подіями в його житті: масонство – і розгул після приїзду через границю, романтична витівка вбити Наполеона – і привнесена в мир Пьера Платоном Каратаевым ідея “сиюминутного щастя”. Взагалі, у Каратаева власне, відмінне від інших світогляд, у нього відсутня ненависть, злість, тільки любов – до себе, Пьеру, росіянином, французам, він не боїться смерті, він “круглий” людина (по вираженню Толстого), і щасливий тому, що живо. Мета й зміст його життя – бути щасливим у дану мінуту. Пьер, завдяки Каратаеву, стає природним; він, граф, їсть однією ложкою із простим солдатом, не вважає соромним боятися французів і бути в полоні. Після всіх життєвих потрясінь його ціль – щастя, духовна цілісність, щирість (у першу чергу, перед собою). По Толстому, саме він гідний жити й тому “нагороджений” Наташей. Він не загинув на дуелі, у Бородінському бої, у полоні. Він приходить до переконання, що щастя можливо скрізь, потрібно просто вміти його скрізь бачити

Толстой, як видно, засновував систему персонажів на протиставленні, і в такий спосіб в одному (нехай і колосальному по розмірі) романі представлені всі можливі характери, які дійсно можна розглядати в зіставленні: негідники й герої, кар’єристи й добряги – гуманісти, занепалі й святі. Всіх їх можна оцінювати за виділюваними Толстим критеріями корисності, щирості, гуманності. Жодному з героїв Толстої не віддає переваги повністю, вона як би разом з ними хоче знайти відповіді на ті питання, які ставить перед ними (і собою), але не знаходить