Короткий зміст “Орлеанская незаймана” Вольтера по главах

Дія цієї сатиричної поеми відбувається під час Столітньої війни між Францією й Англією ( 1337 – 1453). Деякі сучасники Вольтера говорили, що автор, осміявши Жанну дарк, обійшовся з нею більш жорстоко, ніж єпископ міста Бове, що спалив її колись на багатті. Вольтер, звичайно, сміявся безжалісно, він показав Жанну що зваблюється, зобразив неї в самих двозначних і непристойних сценах. Але сміявся він не над Жанною дарк, не над тією дівчиною з народу, що, щиро вірячи у свою патріотичну місію, ниспосланную їй Богом, повела французів на бій з ворогом і безстрашно зійшла на багаття, залишивши історії своє шляхетне ім’я й свій по – людському прекрасний вигляд. З пісні першої ми довідаємося, що французький король Карл VII закоханий у красуню Агнесу Сорель.

У його радника Бонно в затишній глухомані є замок, туди – те, подалі від цікавих очей, і відправляються коханці. Протягом трьох місяців король потопає в млості любові. Тим часом британський принц, герцог Бедфорд, вторгається у Францію

Гнаний бісом честолюбства, він «завжди верхи, завжди збройний… кров проливає, присуджує до плат, мати з дочкою шле на ганьбу солдатам». В обложеному ворогами Орлеані на раді воїнів і мудреців з’являється таємничий прибулець із небес, святий Денис, що мріє про порятунок Франції. Він говорить «И якщо Карл для дівки захотів втратити честь і з нею королівство, я змінити хочу його долю рукою юницы, що зберегла дівоцтво». Воїни піднімають його на сміх: «рятувати за допомогою невинності міцність – так це дурниця, цілковита безглуздість», і догідник поодинці відправляється на пошуки безневинної діви

Лотарингія подарувала Франції Іоаннові, тут народилася вона, «жива, спритна, сильна; в одязі чистої, рукою полною й мускулистої мішки тягає… сміється, трудиться до вогника». Святий Денис відправляється з Іоанном у храм, де діва «у восхищенье сталеве надягає облаченье… і марить славою».

Іоанна на ослу верхи в супроводі святого спрямовується до короля. По шляху, під Орлеаном, вони виявляються в таборі сплячих, п’яних британців. Іоанна викрадає в прославленого воїна, Жана Шандоса, меч і широкі штани

Прибувши до двору, святий Денис призиває короля піти за цією дівою, майбутньою рятівницею Франції, що за допомогою монарха вижене страшного й жорстокого ворога. Нарешті – Те Карл пробуджений, відірваний від чарівних забав і готовий воювати. Разом з Иоанной він мчиться в Орлеан. Прекрасна Агнеса, що терзається ревнощами, у супроводі Бонно таємно треба за ними. Уночі на стоянці вона викрадає одяг Иоанны (штани Шандоса й панцир амазонки) і відразу в цьому одяганні попадає в полон до англійців, «на довершення негод те був саме Шандосов кінний взвод».

Шандос, поклявшийся помститися ворогові, укравшему його збруя, побачивши Агнесу, міняє своє рішення, його охоплює пристрасть… Іоанна ж із численним військом дає бій англійцям, що терплять поразку. Французький полководець Дюнуа, «як блискавка літаючи, ніде не поранений, рубає англійців».

Іоанна й Дюнуа «упоєні, вони так швидко мчалися, так дико з англійцями боролися, що незабаром з військом іншим розсталися». Заблудившись, герої виявляються в замку Гермафродита. Це чаклун, якого Бог створив виродливим і похітливим. Він цілує Іоаннові, але у відповідь одержує могутній ляпас

Ображений негідник наказує варті посадити обох незнайомців на кіл. Зненацька, що з’явився чернець, Грибурдон просить помилувати Іоаннові, пропонуючи своє життя замість. Його прохання прийняте. Виявившись у пеклі, у гостях у Сатани, Грибурдон повідав наступне. Він, пытавшийся збезчестити Іоаннові, раптом побачив осла, що спустився з небес і доблесного лицаря, що підхопив, Дюнуа, що, розмахуючи мечем, напав на Грибурдона, Чернець перетворюється в чарівну дівчину – і Дюнуа опускає меч. Погонич, що був із ченцем заодно й сторожив Іоаннові, побачивши красуню, спрямовується до неї, відпускаючи бранку. Діва, виявившись на волі, вистачає блискучий меч, забутий Дюнуа, і розправляється смонахом.

«Рятувала незаймана честь свою, і Грибурдон, у блюзнірстві винуватий, сказав «прости» земному буттю». Осів, якому святий Денис вселив летіти в Ломбардію, відвозить Дюнуа із собою, залишаючи Іоаннові на самоті. Отже, куди ж умчав летучий осел лицаря Дюнуа? Він виявляється в дивному храмі Поголоски, де довідається про присуджену до спалення Доротее й поспішає їй на допомогу в Милан. Кат уже готовий здійснити наказ інквізитора, але раптово на міській площі з’являється Дюнуа й просить дівчину розповісти всім про те, у чому неї обвинувачуються

Доротея, не стримуючи сліз, говорить у відповідь: «Любов – причина всього мого суму». Її коханий, ла Тримуйль, залишаючи рік назад Милан і відправляючись на війну, клявся їй у любові, обіцяв женитися після повернення. Доротея, усамітнившись, удалині від світла, переносила розлуку й приховувала від цікавих очей своєї дитини, дитя любові. Один раз її дядько, архієпископ, вирішив провідати племінницю й, незважаючи на сан і святість споріднення, почав її домагатися. На лементи сопротивлявшейся Доротеи збіглася юрба, і дядько, ударивши її по особі, вимовив: «Її від церкви відлучаю я и с нею плід її прелюбодейства…

їх проклинаю я, служитель Бога. Нехай інквізиція їх судить строго». Так Доротея опинилася на місці страти. Безстрашний Дюнуа вразив мечем воїна архієпископа й швидко розправився з його помічниками. Зненацька на площі з’являється Ла Тримуйль, і прекрасна Доротея виявляється в нього обіймах

Дюнуа збирається в дорогу, він поспішає до Іоанні й короля, домовляючись із закоханим про зустріч у палаці через місяць. За цей час Доротея хоче зробити паломництво в Лорет, а Ла Тримуйль буде супроводжувати неї. Добравшись до мети подорожі, будинку Діви Марії, кохані зупиняються на нічліг і знайомляться з англійцем даронделем. З ним молода коханка, у всім несхожа з Доротеей. Ла Тримуйль просить британця визнати, що Доротея прекрасніше його дами. Гордий англієць, ображений цим, пропонує французові дуель

Англійка, Юдифь де Розамор, з інтересом спостерігає за двобоєм, у той час як Доротея блідне від страху за свого обранця. Раптово розбійник Мартингер викрадає обох красунь і зникає швидше блискавки. А двобій тим часом іде. Нарешті дуелянти помітили відсутність дам. Нещастя їх поєднує, і двоє нових друзів відправляються на пошуки коханих

Мартингер уже встиг доставити бранок у свій замок, похмурий склеп. Там він пропонує розділити з ним ложі. Доротея розридалася у відповідь, а Юдифь виразила згоду. Бог нагородив її могутніми руками, тому, схопивши меч, що висів над ліжком розбійника, воно відрубала йому голову. Красуні біжать із замка й сідають на корабель, що мчить їх до скелі Запашної, пристановищу закоханих

Там вони й зустрічаються зі своїми доблесними лицарями. «Француз відважний і герой британський, до себе на сідла милих посадивши, відправилися дорогою Орлеанской… але, як ви розумієте й самі, вони залишилися добрими друзями, і ні красуні, ні королі меж ними звад викликати не могли». А що ж наш король?

Довідавшись, що Агнеса взято в полон, він ледь не втратився розуму, але астрологи й чаклуни переконали його, що Агнеса йому вірна і їй не загрожує небезпека. А тим часом, виявившись у замку, що належить духівникові Шандоса, вона піддається переслідуванням з боку хазяїна. Юний паж Шандоса, Монроз, встає на її захист. Чернець вступає в бій з пажом і зазнає поразки. Монроз же жагуче закохується Вагнесу.

Незабаром дівчина бігла в монастир, але й там їй немає спокою. У монастирі з’являється загін британців, яким наказано захопити Агнесу. Бритти опоганюють монастир, і святий Денис, патрон Франції, напутствует Іоаннові на порятунок обителі, що долає зло. Іоанна «повна відваги, гнівом пышет» і святим списом разить англійців

А святий Денис звертається до святого Георгія, патрону Англії, зі словами: «Навіщо завзято хочеш ти війни замість спокою й тиші?» Повернулися з мандрівок Ла Тримуйль із Доротеей. Їхнє щастя затьмарене, тому що, захищаючи Доротею від домагань Шандоса, Ла Тримуйль одержує важке поранення. І знову Дюнуа приходить на порятунок Доротеи: він викликає Шандоса на дуель і вбиває його. Незабаром Дюнуа має бути боротися з англійцями, які, довідавшись про бенкет французів в Орлеанской ратуші, перейшли в загальне настання й непохитно тримаються в бої. «Карл, Дюнуа войовничий і Діва летять на бриттів, бліді від гніву».

Британські війська, страшачись атаки, поспішають залишити Орлеан. У хаосі жаху й безладдя знаходять смерть дарондель і безстрашна Юдифь Розамор. «Дочка смерті, нещадна війна, розбій, що ми кличемо геройством! Завдяки твоїм жахливим властивостям земля в сльозах, у крові, розорена».

Ла Тримуйль зненацька зіштовхується з Тирконелем, іншому покійного Шандоса, що заприсяг помститися його вбивці. Застав поруч зі цвинтарем, де був похований Шандос, що усамітнилися коханців, Тирконель приходить у лють. Під час двобою нещасна Доротея кидається до Ла Тримуйлю, обагреному кров’ю, але той, уже нічого не розрізняючи, відповідає на удар англійця, простромлюючи серце Доротеи.