Авторська позиція й засоби її вираження в комедії Олександра Грибоєдова «Горі від розуму» – Грибоєдов Олександр

В XVIII – XIX століттях Російська література тяжіла до наслідування французькому театру. «Наша драма – підкидьок», – писав В’яземський. Переймаючи всі закони класицизму, драматург зобов’язаний був показати в п’єсі протиборство добра й зла. Але специфіка будь – якого драматичного добутку полягає в тому, що автор ніде не може відкрито висловити свою думку, його думки заховані за дією, що відбувається на сцені. За законами класицизму, розкривати позицію автора повинні були ремарки, афіша, діалоги, монологи й спеціально уведене в дію особа – резонер

П’єса Грибоєдова «Горі від розуму», написана, за словами Бєлінського, в «останнім часом французького класицизму», зблизилася з життям, однієї з перших показала звичайний, «сьогоднішній» день. З’єднуючи риси класицизму й реалізму, Грибоєдов ускладнює своє завдання – показати добро й зло, адже порок у комедії так і не покараний. Він створює цільні характери, типи, індивідуальності

Однак у такий, «нової» для літератури того часу драмі автор не міг «з’являтися» на сцені. Повністю не відмовляючись від правил, Грибоєдов уводить і «нововведення» для передачі своїх думок

Назва в будь – якому добутку відіграє величезну роль і часом є не тільки увертюрою до наступному, але й тезою головної думки, ідеї. Отже, «Горі від розуму». Чому ж Грибоєдов змінює первісну назву «Горі розуму», вставляючи прийменник «від»? Слово «розум» у часи Грибоєдова позначало прогресивність ідей, і, отже, розумною людиною вважався діяльний. Кому ж все – таки горі від цього розуму? Чацкому? Так, він «позитивно розумний». Однак у комедії взагалі ні «простаків» (Молчалин доглядає за дочкою начальника; Скалозуб сватається до багатої нареченої; Фамусов мріє вигідно видати Софію заміж).

Чому ж сам Грибоєдов пише, що в його комедії «25 дурнів», а Чацкий «лише трошки вище інших»? Звичайно, він виділяється серед загальної маси. Але чи благ той «розум», від якого всьому горі? Виникає питання: може бути, і не Чацкий – «правий герой» комедії, а прийменник «від» вносить лише негативне значення «розуму»?

Наступна відразу ж рядок визначає жанр добутку – комедія. Отже, у п’єсі обов’язковим буде присутність сміху, що, загалом, не погодиться з «горем», що тяжіє до всього трагічного. У комедії немає жодного героя, що не викликає сміх. А хіба стане драматург показувати «доконаних героїв» у комічних ситуаціях? Однак комедія Грибоєдова сполучить у собі й смішне, і серйозне; комічні сцени сусідять у ній із драматичними. Тому в цьому випадку завдання комедії не тільки розважити, але й навчити людини

Афіша теж розкриває відношення автора до героїв. Але мовці прізвища Грибоєдова відбивають головним чином не сутність героїв у цілому, як це було у Фонвізіна (Скотинин, Правдин, Стародум), але й здатність їх «чути» і «говорити» (Тугоуховский, Скалозуб, Хлестова, Молчалин). Уже в афіші автор показує цільний образ кожного героя. Так, якщо основним порядком в описі діючої особи було ім’я, по батькові, прізвище, потім соціальний стан, то в описі Скалозуба спочатку вказується, що він «полковник», адже це головне в його образі, саме тому він «прийнятий як наречений» у будинку Фамусовых, а потім лише додається – «Сергій Сергійович».

Про Чацком не сказано нічого, але саме прізвище, неросійського походження, указує на джерело виникнення його «вільнодумства», і лише ім’я зближає його з батьківщиною. Несценічні персонажі, одне з нововведень Грибоєдова, розкривають «широку картину вдач усього суспільства». Постійно згадуються як «приклади для подражанъя» Максим Петрович, Фома Хомич, княгиня Марья Алексевна, Тетяна Власьевна, Пульхерия Андріївна… навмисно показуються із самих невтішних сторін. Є серед внесценических персонажів і істинно діяльні люди: брат Скалозуба, племінник Хлестовой…

З появою в четвертій дії Репетилова в п’єсу вводиться мотив двойничества, напевно, не випадково цей «лицар порожнечі», по визначенню Гоголя, є двійник Чацкого, та й не його одного. Адже він уміщає в собі «один, два, десять – національних характерів» (Пушкін). Одним із традиційних засобів передачі авторської позиції завжди були ремарки. Не йде від цієї традиції й Грибоєдов. Так, у першій же ремарці «любов» Софії й Молчалина показана в комедійно – сатиричному плані:

«…двері в кімнату Софії, откудова (навмисне іронічне вживання старої форми) чутно фортепіано із флейтою, які потім умовкають». Начебто б всі так романтично, але відразу треба прозаїчне продовження: «Лизанька серед кімнати спить, звісившись із крісел».

Самі ремарки написані такою мовою, на якому розмовляють і виражаються ті герої, з якими вони зв’язані. Тому Лизанька «лізе на стілець», Чацкий «з жаром говорить», а князь Тугоуховский «в’ється біля Чацкого»: Навіть у ремарках Чацкий небагато виділяється автором: «Сідають всі троє, Чацкий віддалік». Це його неповне віддалення зауважують і інші. «Мова «як ваш», – говорить йому Софія, наділяючи його навіть власним діалектом. Взагалі характеристики персонажів, які вони дають один одному, безумовно важливі в розкритті авторської позиції, як і діалоги й монологи, що часом приводять до комічних ситуацій

«Не людина, змія», – говорить Софія про Чацком; «Химери», – озивається про всіх Репетилов; «Жалчайшее созданье», – згадує про Молчалине Чацкий. Навіть рима вказує на суть героя. Навряд чи Грибоєдов став би так римувати улюблених героїв: Чацкий – дурний; Скалозуб – дурний…

До числа головних достоїнств комедії ставиться і її мова. Мовлення кожного персонажа неповторна; вона відповідає його характеру. Так, мовлення Скалозуба розділене не на речення або фрази, а на окремі слова, не погоджені між собою: «Навіщо ж лазити, наприклад… Мені совісно, як чесний офіцер…» Незвичайна мова комедії – вільний, ямбічний, він колись використовувався лише в байках. Але з байкою п’єсу ріднить не тільки віршування. Самі персонажі схожі з героями байок: «Якісь не люди й не звірі»; а кожний монолог закінчується обов’язковим висновком або мораллю

Проблеми, порушені в п’єсі, суспільна й особиста, дуже важливі в контексті всього добутку. Адже людина в художній Літературі завжди мислиться в єдності особистого й громадського життя. Тому небажання Чацкого зрозуміти кохану дівчину, брутальність і неетичні питання стосовно неї перегукуються й з невідповідністю його «гарних» слів і вчинків

Отже, можна зробити висновок: за допомогою назви, жанру, афіші, ремарок, монологів і діалогів, мовлення, рими, віршування… Грибоєдов передає своє відношення до всьому що відбувається й до кожного героя. «Розуми» Чацких і Фамусовых зіштовхуються в п’єсі, як на сцені, так і поза нею. Але не Чацкий і ніхто з миру Фамусовых не розумний. Кожний герой склав собі життєву схему – от головне «горе», по Грибоєдову. І головний конфлікт п’єси – конфлікт живого життя й схеми

«Не створи собі схеми!» – от заповідь, що проповідує нам автор на прикладах Фамусова, Чацкого, Скалозуба, Софії…

Не виділяючи нікого, не ставлячи своїх героїв за зразок, письменник висуває видатну ідею, зовсім нову для того часу, причому робить це майстерно, тонко й непомітно.