«Правда й краса завжди становлять головне в людському житті й взагалі на землі» (Чехов) – По декількох добутках

У романі «Євгеній Онєгін» Пушкін малює картину життя різних груп дворянського суспільства Росії початку XIX в., їхній побут і вдачі, життя селян

Основна тема роману – передова особистість і її відношення до дворянського суспільства. Ця тема розкривається Пушкіним в образах Онєгіна, Ленского, Тетяни – представників прогресивної дворянської інтелігенції

Образ Тетяни Ларіній володіє в романі тим більшою значущістю, що в ньому виражені піднесені ідеали Пушкіна. Починаючи з III глави Тетяна поряд з Онєгіним стає основною діючою особою вромане.

Саме ім’я Тетяни, не освячене літературною традицією, що сприймалася як простонародне, пов’язане з «спогадом старовини иль дівочій». Пушкіна з великою теплотою малює образ Тетяни, втілюючи в ній кращі риси російської жінки. Пушкіна у своєму романі хотів показати звичайну російську дівчину. Пушкіна підкреслює відсутність у Тетяні надзвичайних, з ряду геть вихідних рис. Але героїня в той же час дивно поетична й приваблива

Тетяна виховується в садибному маєтку в родині Ларіних вірної «звичкам милої старовини». Характер Тетяни формується під впливом няньки, прототипом якої послужила нянька поета Орися Родіонівна. Тетяна росла самотньою, неласкавою дівчинкою. Вона не любила грати з подругами, була занурена у свої почуття й переживання. Вона рано намагалася зрозуміти навколишній світ, але в старших не знаходила відповіді на свої питання. І тоді вона зверталася до книг, яким вірила безроздільно:

Їй рано подобалися романи,

Вони їй заміняли всі,

Вона влюблялася в обмани

И Ричардсона, і Руссо

Навколишнє життя мало задовольняло її вимогливу душу. У книгах вона бачила цікавих людей, яких мріяла бачити й зустріти в житті. Спілкуючись із двірськими дівчинами й слухаючи розповіді няньки, Тетяна знайомиться з народною поезією, переймається любов’ю. Близькість до народу, до природи розвиває в Тетяні її моральні якості: щиросердечну простоту, щирість, невигадливість. Тетяна розумна, своєрідна, самобутня. Від природи вона обдарована:

Уявою заколотним

Розумом і волею живий,

И норовливою головою

И серцем полум’яним і ніжним

Розумом, своєрідністю натури вона виділяється серед поміщицького середовища й світського суспільства, вона розуміє вульгарність, ледарство, порожнечу життя людського суспільства. Вона мріє про людину, що вніс би в її життя високий зміст, був би схожий на героїв її улюблених романів. Таким їй здався Онєгін – світський парубок, що приїхав з Петербурга, розумний і шляхетний. Тетяна з усією щирістю й простотою закохується в Онєгіна: «…все полно їм; усе діві милої без угаву чарівною силою повторює про нього». Вона вирішується написати Онєгіну любовне послання. Різка відмова його є повною несподіванкою для дівчини. Тетяна перестає розуміти Онєгіна і його вчинки:

До глибини душі своєї

Вона перейнята: не може

Ніяк зрозуміти його…

Тетяна перебуває в безнадійному положенні: вона не може розлюбити Онєгіна й у той же час переконана, що він не гідний її любові

Онєгін не зрозумів всієї сили її почуття, не розгадав її натури, тому що над усе цінував «вільність і спокій», був неодруженим і себелюбом. Любов приносить Тетяні одні страждання. Але її моральні правила тверді й постійні. У Петербурзі вона стає князівною, знаходить загальну повагу й преклоніння в «вищому світлі».

За цей час вона сильно міняється. «Равнодушною князівною, непреступною вежею розкішної, царственої Неви» малює її Пушкін в останній главі. Але однаково вона чарівна. Очевидно, ця принадність була не в її зовнішній красі, а в її щиросердечній шляхетності, простоті, розумі, багатстві щиросердечного змісту. Але й в «вищому світлі» вона самотня. І тут вона не знаходить того, до чого прагне її душа. Своє відношення до життя вона виражає в словах, звернених до Онєгіна, що вернулись після скитаний по Росії в столицю:

…Зараз віддати я рада

Все це дрантя маскараду,

Весь цей блиск, і шум, і чад

За полицю книг, за дикий сад,

За наше бідне житло…

У сцені останнього побачення Тетяни з Онєгіним ще глибше розкриваються її щиросердечні якості: моральна бездоганність, вірність боргу, рішучість, правдивість. Вона відкидає любов Онєгіна, пам’ятаючи, що в основі почуття до неї – себелюбність, егоїзм

Тетяна Ларіна відкриває галерею прекрасних образів російської жінки, морально бездоганного, шукаючого глибокого змісту в житті. Такі Ольга Іллінська в «Обломове», героїні тургеневских романів, дружини декабристів, оспівані в багатьох віршах