Євангельські мотиви в російській літературі XX століття – інші твори по сучасній літературі

(1 варіант)

Соціальні потрясіння, викликані революцією 1917 року, привели до руйнування століттями устояних моральних норм у російському суспільстві. Революція – це той рубіж, що змусив людей перекреслити своє минуле. Вона майже знищила саме поняття життя духу, відокремила Церква від держави й визнала релігію антизаконним, суспільно небезпечним явищем. Людина не знаходить джерела моралі й моральності, по якому він зміг би будувати своє життя. вакуум, Що Утворився, у світогляді людей старанно заповнювався новою комуністичною ідеологією. Ідея «світлого майбутнього» була поставлена вище людських відносин: сімейних уз, любові, дружби

Російська Література намагається повернути інтерес свого читача до вічних моральних принципів Біблії, вона в цей час перейнята євангельськими мотивами. М. А. Булгаков у романі «Майстер і Маргарита» говорить про те, що людина сам вільна вибирати, по яких моральних законах він буде жити

У добутку дві сюжетні лінії. Одна розвивається в сучасному світі, інша – у давній давнині. В останньої Булгаков, запозичаючи євангельський сюжет, по – іншому розставляє акценти й викладає власну версію пришестя Христа. Весь твір Булгаков будує навколо цієї фігури Рятівника. Уже в першому розділі Берліоз у розмові з Іваном Бездомним заперечує існування Христа як що реально жило людини, затверджуючи, що він – вигадка й міф. Саме в цей момент з’являється Сатана, що приймає вигляд професора Воланда. Цей образ з’єднує два сюжетних плани в романі: історичний і сучасний. Образ Воланда сприймається неоднозначно. Фігура Сатани викликає асоціації з пеклом, страшними мученнями, гріхопадінням і спокусами. Сам Булгаков в епіграфі до роману дає суперечливу оцінку цьому образу: автор грає зі словами, з устояними поглядами читача. Воланд – «…частина тої сили, що вічно хоче зла й вічно робить благо». З вуст професора читач разом з Бездомним і Берліозом довідається всі подробиці розмови між Иешуа й Пілатом. Акценти розставлені так, що Сатана є лише стороннім спостерігачем, а провина за розп’яття Сина Божиего лягає на людей, що не прийняли Божих заповідей. Автор уже з перших сторінок роману показує аморальність людей, що живуть не по євангельських законах

Булгаков не намагається дати другу версію розп’яття Христа, він навіть міняє ім’я Ісуса на Иешуа, а назва міста Єрусалим заміняє на Ершалаим. Цим, на мою думку, автор хоче показати, що він не піднімає руку на Євангеліє, але й не створює пародію

Образ Иешуа в романі позбавлений божественного біблійного ореола, але булгаковський Га – Ноцри ближче й зрозуміліше, його сприймаєш як реально існуючої людини. Булгаков наповнив образ Иешуа любов’ю до ближнього й смиренністю

У романі присутні ще кілька відступів у минуле. В одному з них автор вступає в протиріччя з біблійним трактуванням подальшої долі Іуди: булгаковський Іуда – це нерозкаяна людина, що гине таємничою насильницькою смертю за наказом Пілата, а не від власної руки

Сучасний план роману насичений персонажами й багатий подіями. Тут Булгаков приділяє рівну увагу моральній і соціальній проблематиці. На прикладі Берліоза автор показує, як утворення без життя духу може привести до закінченого атеїзму. «Кожному по вірі віддасть». Берліоз після смерті йде внебытие.

Тема творчого призначення письменника в романі тісно пов’язана з релігійною тематикою. Образи Майстра й Бездомного зв’язані не тільки композиційно, але й тематично. Вони обоє писали про Христю, але Бездомний створював кон’юнктурний добуток, а Майстер діяв лише в згоді зі своїм серцем і розумом. Іван Бездомний – людин, затягнутий у круговорот атеїстичною ідеологією, через страждання прихожий до розуміння й осмислення життя, до божественних принципів буття

Булгаков показує низовину людей, що живуть лише матеріальними інтересами. Під час подання в театрі Воланд говорить: «Вони – люди як люди. Люблять гроші, але адже це завжди було… Людство любить гроші… Ну, легковажні… ну, що ж… і милосердя іноді стукається в їхні серця… звичайні люди… загалом, нагадують колишніх…»

Булгаков робить Воланда гранично об’єктивним, коли він доводить неминучість існування зла: «…що б робило твоє добро, якби не існувало зла, і як би виглядала земля, якби з її зникли тіні?» Нове – це добре забуте старе. Ця думка є основою побудови людського буття. «Ми говоримо з тобою на різних мовах, як завжди, – відгукнувся Воланд, – але речі, про які ми говоримо, від цього не міняються». Не треба видумувати нових цінностей, просто потрібно відкрити Євангеліє й прочитати Божі заповіді

(2 варіант)

Євангельські мотиви в Російській літературі завжди були однієї з найцікавіших і неоднозначних тем

Тема добра й зла, Ісуса Христа й диявола так чи інакше простежувалася у творчості А. Погорєльського, Н. Полевого, В. Одоєвського. А через такі добутки, як «Трунар» і «Пікова дама» Пушкіна, «Вечора на хуторі біля Диканьки», «Петербурзькі повісті», «Портрет» Гоголя, «Двійник» Достоєвського, зробила й впливає на багатьох російських письменників

У двадцяті – тридцяті роки XX сторіччя йшла бурхлива переоцінка цінностей, народжувалися нові ідеали. На творчість російських письменників впливають криза світогляду, ламання устояних традицій і в той же час романтичні настрої суспільства. Гострі протиріччя життя, розгубленість і розпач, втрата віри в близькі соціальні зміни штовхали письменників на пошуки сенсу життя, шляхів духовного відродження людей. Їх притягав мир людської особистості, збагнення власного «я».

Чудовий майстер слова, автор имеющих величезний успіх на сцені п’єс, творець безсмертних романів «Біла гвардія» і «Майстер і Маргарита», Булгаков зображував свій час, як час апокаліпсичне, як «час світових катастроф». Творчість Булгакова робить сьогоднішній день для читача пародією на той єдиний мир, що містить у собі добро й зло, минуле й майбутнє. Обіг Булгакова до Євангелія обумовлено потребою письменника, що випливає із всього його життя, його світогляду

Михайло Опанасович народився в родині викладача Духовної академії, дід його був злиденним священиком цвинтарної церкви. А рідне гніздо мало завжди для Булгакова, за його словами, «значення першорядно важливе».

Булгаков багато думав і писав про безглуздість і значимість долі. Доля часом була йому у вигляді страшної нещадної істоти, що грає безпомічними чоловічками

Роман «Майстер і Маргарита» був задуманий в 1928 році, і писався він аж до самої смерті письменника (в 1940 році). Жанр визначений самим автором як «фантастичний роман».

Його історія про Понтія Пілаті й Иешуа Га – Ноцри – це роман у романі, це історія «п’ятого прокуратора Іудеї» і бродячого філософа. У кожній главі, на кожній сторінці роману бачимо ми протиставлення добра й зла, істини правдивої й істини помилкової, боягузтву й сміливості. Відбуваються різні зіткнення. У чому суть цих зіткнень? Через що вони відбуваються? Хто перемагає в суперечках, що відбуваються? Спробуємо відповісти на всі ці питання, опираючись на роман М. А. Булгакова «Майстер і Маргарита».

Перед нами Понтію Пілат – п’ятий прокуратор Іудеї. Людина безсумнівно жорстокий, вона, однак, на думку німецького історика Адольфа Мюллера, і особистість піднесена, незвичайна. Вартий перед ним обвинувачуваний, бедный бродячий філософ Га – Ноцри, чомусь здається йому героєм

Иешуа проповідує істину добрих людей. «Злих людей ні, – говорить він. – А є нещасні». Такий Понтію Пілат. Суперечка про істину закінчується тим, що кожний залишається при своїй думці. Цей конфлікт як би потухає з життям Иешуа. Однак він розпалюється з новою силою, коли до прокуратора доходять слова, сказані Га – Ноцри перед смертю. «Єдине, що він сказав, – це що в числі людських пороків одним із самих головних він уважає боягузтво».

Як прав був цей бродячий філософ і чудовий психолог! Навіть страчений, Иешуа продовжує суперечка із прокуратором. Він знову доводить Пілатові, що його істина справжня

Игемон хотів урятувати Га – Ноцри. Язичник – прокуратор навіть схильний уважати арештованого напівбогом, і єдине, що змушує його дати згоду на страту підсудного, – це страх перед доносом кесареві. Понтію Пілат зробив «судове вбивство» невинного, хоча й при пом’якшувальних обставинах. На сторінках роману простежується співчутливе відношення Булгакова до прокуратора. І він прощає його наприкінці роману

И не могло бути по – іншому. Збереглася думка Булгакова, що супроводжувала його все життя: «Ми повинні оцінити людини у всій сукупності його істоти, людини як людини, навіть якщо він грішний, песимістичний, озлоблений або зарозумілий. Потрібно шукати серцевину, найглибше зосередження людського в цій людині».

Понтію Пілат – нещасна людина. Він прирік на смерть невинного. Слова, сказані Иешуа перед смертю, прирікають прокуратора на вічні щиросердечні борошна. На Ершалаим спускається ніч, а сон не йде до Пілата. Після декількох годин мучень він засипає. Його сон прекрасний. Прокураторові сниться світна дорога, що веде прямо до місяця, по якій іде він із бродячим філософом. «Страти не було! Не було! От у чому принадність цієї подорожі нагору по сходам місяця!» Прокуратор посміхається в сні. Однак думка про страту не дає йому спокою. І боягузтво – «це найстрашніший порок».

« – Невже ви, при вашім розумі, допускаєте думку, що через людину, що совершили злочин проти кесаря, погубить свою кар’єру прокуратор Іудеї?

– Так, так, – стогнав і схлипував у сні Пілат».

Перед нами вже не той грізний і великий «п’ятий прокуратор Іудеї», а нещасна, змучена людина. Вся його могутність виявилася мнимим, так само як і його істина виявилася помилковою. І все – таки Понтій Пілат знаходить спокій. Він прощений за ті борошна, які він випробував, за ті страждання, які він перенісся

Інший сюжет Євангелія ліг в основу розповіді Л. Н. Андрєєва «Іуда Искариот,. Автор простою й доступною мовою розповідає про Ісус і його учнів, їхніх подорожах і зустрічах, про зрадництво Іуди

«И поставив з них дванадцять, щоб з Ним були й щоб послати їх на проповідь. Поставив… і Іуду Искариота, що і зрадив Його», – написано в Євангелії від Марка

У своїх розповідях «Елизар», «Іуда Искариот», «Розповідь про сім повішених» Андрєєвих піднімає животрепетні суспільні питання

Багатогранні романи Булгакова, прості й зрозумілі розповіді Андрєєва, разючі твори Шмельова – всі вони зв’язані однією темою – темою Євангелія. Їх осіняє, як сказав преподобний Сергий з розповіді И. С. Шмельова «Куликово поле», «хрест Христов – знамення Порятунку, світле благовестив, милість Господня».

«Якщо народ зневіряється в Бога, те його осягає нещастя й нещастя, і якщо не кається, то гине й зникає із землі», – сказано Вбиблии.