Трагедія закоханого серця в ліричній драмі І. Франка «Зів’яле листя»

В зів ‘ялих листочках хто може вгадати Красу всю зеленого гаю? Хто взнає, який я чуття скарб багатий В ті вбогії вірші вкладаю?

І. Франко

Івана Яковича Франка називають поетом-борцем, каменярем. Але в його душі, як і в душі кожної живої людини, було місце для кохання та пов’язаних і ним переживань.

«Зів’яле листя» — третя збірка віршів і. Я. Франка, на той час вже відомого по ета. Цей твір народжений особистими та суспільними негараздами, про що свідчить її підзаголовок «Лірична драма». Вірші цієї збірки народжені від горя. З біографії письменника ми знаємо про те, що в його житті було чотири кохання. Найболю чіше з них кохання до Ольги Рошкевич, яке тривало сім років, і за кілька хвилин справжнього щастя «принесло сім літ тяжкої муки, тисячних терпінь та тривог».

Перед нами —- ліричний герой зі складним внутрішнім світом, цікавою житті вою історією і цілим океаном думок, переживань, мрій. Кохання було таким силь­ним, що поетові часом не хотілося жити.

Збірка поділяється на три цикли, або «жмутки», а вірші в них — це «зів’ялі листочки». Образ зів’ялого листя алегоричний, автор визначає його як «завмер леє в серці кохання».

На думку поета, кохана дівчина має бути вродливою, щирою, розумною, з пе­редовими поглядами. Тільки така жінка може стати дружиною, надійним другом, однодумцем:

Щоб тебе над життя я кохаючи, Так добре теж і правду кохав.

Такий ідеал коханої, виношений у гарячому серці, Франко шукав і в житті, а коли не знаходив — тужив за ним:

Я не тебе люблю, о ні, Люблю я власну мрію.

Слід звернути увагу на те, що для поета кохання — це ще не повний зміст жил тя. Поруч з цим почуттям — обов’язок перед державою, народом, самим собою.

В інтимній ліриці І. Франка поєдналися дві великі музи — Поезія і Музика. І це не дивно, бо кохання надає людині сили, впевненості, сміливості, окрилює її

Я понесу тебе в душі на дні, Облиту чаром свіжості й любові, Твою красу я переллю в пісні, Коралі уст у ритми голосні.

Так, кохання творить з людиною диво, воно хвилює найпотаємніші пориви душі, кличе на подвиги.

З-поміж віршів інтимної лірики і. Франка важко виділити кращий, проте осо­бливо зачаровує вірш «Чого являєшся мені у сні?». Дійсно, цей вірш можна чита­ти, перечитувати і через якусь хвилину знову повертатися до нього. Сучасні ком­позитори не обійшли своєю увагою цю поезію. Яскравими барвами засяяла вона у виконанні В. Козловського. Ставши молодіжним хітом, ця пісня майстерно по­єднує ліризм з глибоким трагізмом в єдине ціле:

Я так люблю тебе без тями,

Як мучусь довгими ночами…

Мені здається, що молоде покоління закоханих по-справжньому оцінить щиру сповідь Франка перед коханою. Хоча минають роки, але справжнє кохання зали­шається з людиною назавжди.

Безумовно, кохання — велика сила. У пожежі почуттів, як на жертовному вог­ні, згоряє людина, але, згоряючи, змінюється та облагороджується.

Автобіографічними моментами виділяється в збірці поезія «Тричі мені явля­лася любов». Своїм змістом і досконалою формою вражає ліричний шедевр «Як почуєш колись край свого вікна…», який можна зарахувати до найгеніальніших творінь світової любовної лірики. Здається, цей вірш був не написаний, а існу­вав завжди:

Се любов моя плаче так гірко.

Отже, інтимна лірика і. Франка — це лірика глибоких особистих почуттів, пристрасного кохання, що підносить героя, оволодіває його думками і почуттями Це — зойк зраненого серця: така вона ніжна, прекрасна і водночас сумна.