Короткий зміст Консуэло Санд Ж – Часть 1

Консуэло

Дія розвертається в 40 – 50 гг. XVIII в. Разом з його героїнею, що видається співачкою Консуэло, читач із сонячної Венеції попадає в похмурий Богемский ліс, іде по дорогах Чехії, Австрії й Пруссії.

Консуэло, дочка циганки, що не знала свого батька, від природи наділена дивними музичними здібностями й має чудесний голос. Працьовита й скромна, вона стає улюбленою ученицею відомого педагога – музиканта Порпоры, що, угадавши в ній щирий талант, безкоштовно дає їй уроки. Мати дівчинки вмерла, і вона живе одна; її опікує хлопчик – сирота Андзолетто, що також володіє чудесним голосом, але не має ні посидючості, ні старання Консуэло. Діти люблять один одного чистою, безневинною любов’ю.

Вступивши в пору юності, Андзолетто стає теперішнім красенем, Консуэло, що колись уважали поганулею, також надзвичайно покращала. Андзолетто звикає до легких перемог – як над жінками, так і на музичному поприщі. Його заступник, граф Дзустиньяни, запрошує його до себе в театр. Спів Андзолетто прихильно зустрінутий у салонах Венеції.

Майже одночасно з Андзолетто дебютує Консуэло, після виступу якої всі розуміють, що їй немає рівних ні по майстерності, ні по голосі. Консуэло далека марнославству, у душі ж Андзолетто прокидається заздрість.

Дружні почуття, що харчуються Андзолетто до подруги дитинства, переростають у пристрасть. Консуэло згодна стати його дружиною, але Андзолетто й думати не хоче про законний шлюб, намагаючись переконати кохану, що це перешкодить їхній артистичній кар’єрі. Консуэло згодна чекати. Її цільній і ясній натурі претят неправда й лицемірство, у той час як її друг давно звик хитрити й вивертатися. От і зараз він потай від Консуэло завів інтрижку із примадонною, коханкою графа Дзустиньяни Кориллой. При цьому він утішає себе тим, що Консуэло сподобалася графові Дзустиньяни, а виходить, той неодмінно зробить її своєю коханкою. Тому він, Андзолетто, має право відбити в графа його кохану.

Корилла усе більше закохується в Андзолетто, улаштовує йому сцени ревнощів. Андзолетто всі яростней заздрить успіху Консуэло, що супроводжує їй, де б вона не виступала – у храмі або на сцені комічної опери. Граф Дзустиньяни молить Консуэло подарувати йому свою любов. Зштовхнувшись із настільки далекої їй закулісним життям театру, Консуэло жахається й біжить із Венеції. За рекомендацією Порпоры вона їде в стародавній замок Велетнів, розташований на границі Чехії й Німеччини, щоб тимчасово стати компаньйонкою й учителькою музики юної баронеси Амалии, нареченої молодого графа Альберта. Сам Порпора збирається через якийсь час відбути у Відень, куди до нього потім і приїде улюблена учениця.

Замок Велетнів належить сім’ї Рудольштадт, чеської по походженню, але заради порятунку спадкоємців «онемечившей» своє прізвище під час Тридцятирічної війни. З тих пор Рудольштадты живуть у своєму маєтку, виявляючи собою приклад вірних католиків і відданих слуг Марії – Терезії. Останній представник цього знатного й доблесного роду, молодий Альберт, єдиний син графа Християна, «досяг тридцятирічного віку, не пізнавши й не ища іншої честі й слави, крім тої, який володів по народженню й стану». Многим поводження Альберта здається дивним: він оточує себе людьми із простолюду, намагається роздати якнайбільше грошей бедным, з ним часто трапляються «припадки непробудного сну», він плутає роки й десятиліття, приймає себе за свого далекого предка Подебрада. Перед поглядом його раз у раз виникають картини з історії старої Чехії: бою гуситів, страти протестантів, ченці, повішені на галузях дуба, грізний одноокий Жижка, що мстить за зганьблену честь своєї сестри Ванди… Граф Християн і його сестра, кононисса Венцеслава, хочуть женити Альберта на його двоюрідній сестрі Амалии, з якої той був дружний у дитинстві. Приїхавши разом з батьком у замок, Амалия знемагає від нудьги, а Альберт, здається, зовсім не зауважує її присутності. Амалия радісно зустрічає компаньйонку, хоча вона й трохи розчарована її сумовитим видом. Консуэло робить величезне враження на Альберта. Встаючи через стіл, цей молодий аристократ, одягнений в усі чорне, з недбало звисаючими волоссями й чорною бородою на засмаглій особі, подає Консуэло руку, отчого в тої починає кружлятися голова, а Амалия, хоч вона й не любить графа, почуває укол ревнощів. Один раз граф Альберт зникає. Звичайно його не буває кілька днів, а вернувшись, він поводиться так, начебто він відлучався всього на кілька годин. Однак цього разу його відсутність стає затяжним, сім’я перебуває в постійній тривозі. Пошуки на околицях замка ні до чого не приводять. У дворику перед вікнами Альберта Консуэло зауважує колодязь із дивно мутною водою. Спостерігаючи за ним, вона бачить, як Зденко випускає звідти воду й спускається долілиць. Випливаючи за ним, дівчина виявляє підземний хід, що веде в печери під таємничою скелею Шрекенштейн. Консуэло спускається в колодязь, і, блукаючи по підземних коридорах, виявляє притулок Альберта. Молодий граф марить – він те називає дівчину зганьбленою сестрою Жижки, те своєю матір’ю Вандою… Своїм звучним, виразним голосом Консуэло вдається вивести його із забуття, і вони разом вибираються наверх. Консуэло просить Альберта пообіцяти їй не ходити без її в печери. Від потрясіння, пережитого в підземних володіннях Альберта, дівчина занедужує, і молодий граф, немов досвідчена доглядальниця, виходжує її. Коли здоров’ю її більше ніщо не загрожує, він зізнається їй у любові й просить її стать його дружиною. Консуэло розгублена: її власне серце для неї поки ще загадка. Граф Християн приєднується до прохання сина. Зненацька в замку з’являється Андзолетто; він видає себе за брата Консуэло. Після скандалів у Венеції йому вдається одержати рекомендаційні листи в Прагу, Відень і Дрезден. Довідавшись, що Консуэло живе в замку Рудольштадт, він вирішує побачити з нею й відбити її в молодого графа, що, по слухах, зробив її своєю коханкою. Андзолетто загрожує зіпсувати репутацію Консуэло, якщо та вночі не відкриє йому двері своєї спальні. Дівчина в розпачі: вона розуміє, що більше не може любити Андзолетто, але вона поки не випробовує любові й до Альберта. Тоді Консуэло пише графові Християнові, що відправляється у Відень, до свого вчителя й названого батька Порпоре, щоб розповісти йому про речення графа й випросити в нього ради. Під покривом ночі Консуэло біжить із замка. В околишньому лісі вона зустрічає юного Йосипа Гайдна; він іде в замок Велетнів просити заступництва знаменитої Порпорины, щоб та поклопоталася за нього перед маэстро. Гайдн почуває в собі покликання композитора; його вчителі музики навчили його всьому, що знали самі, і тепер йому хочеться повчитися в самого Порпоры. Консуэло зізнається, що вона і є Порпорина, і пропонує юнакові подорожувати разом. Для більшої безпеки вона переодягається в чоловічий костюм. По дорозі вони попадають у лабети вербувальників прусского короля Фрідріха, і тільки хоробрість барона Фрідріха фон Тренка рятує їх від солдатчини. Зупинившись на нічліг у будинку доброго каноніка, що обожнює музику, Консуэло є присутнім при пологах Кориллы. Новонароджену Андзолину, батьком якої є Андзолетто, примадонна підкидає канонікові, а сама мчить
ся у Відень у надії одержати ангажемент в оперу Марії – Терезії. Добравшись до австрійської столиці, Консуэло знаходить житло Порпоры. Знаючи примхливу вдачу маэстро, вона радить Гайдну надійти до нього лакеєм, щоб той звик до нього й сам почав навчати його музиці. Юний Йосип треба її раді. Консуэло виступає у віденських салонах, їй супроводжує успіх. Порпора пишається своєю ученицею. Однак поступово по місту повзуть слухи, що Консуэло – коханка Гайдна, тому що вони живуть під одним дахом. Про її відносини з Гайдном запитує під час аудієнції й імператриця Марія – Терезія, що вважає себе поборницею моральності й сімейного вогнища. Дівчина відповідає скромно, але з достоїнством, викликаючи тим самим роздратування коронованої особи: Марія – Терезія любить, щоб її смиренно просили й погоджувалися з нею. Консуэло ж, почувши, як імператриця звеличує моральність Кориллы, остаточно втрачає повагу до володарки Австрії. У результаті ангажемент дастается не їй, а Корилле, Порпора засмучений невдачею Консуэло. Довідавшись же про змову Гайдна й Консуэло, у результаті якого він став давати уроки починаючому композиторові, він приходить у лють. Але юнак уже досяг своєї мети: навчився в маэстро всьому, чому хотів. Консуэло починає мучити питання: чому із замка Велетнів не відповідають на її листи? Тим більше, що з її останнього листа випливало, що вона любить Альберта й усе більше відмінюється до шлюбу з ним. Правда, цей лист потрапило в руки Порпоры, але він затверджує, що відправив його. Консуэло всі частіше подумки звертається до Альберта. Однак, коли Порпора повідомляє її про запрошення виступати в Берліні, вона з радістю погоджується, вирішивши, що повернення на сцену стане вирішальним випробуванням її любові. До того ж іноді в неї миготить думка про те, що, можливо, графові Християнові вдалося вмовити сина відмовитися від нерівного шлюбу з певичкой. Порпора й Консуэло пускаються в шлях. Прибувши в Прагу, вони бачать на мосту барона Фрідріха фон Рудольштадт, брата графа Християна. Він благає Консуэло їхати з ним у замок: граф Альберт умирає, і перед смертю хоче сполучатися з нею шлюбом і залишити їй свій стан. Сім’я благає Консуэло виконати останнє бажання Альберта. Порпора страшно незадоволений, він хоче, щоб його учениця викинула цього графа з голови. Але Консуэло непохитна: вона їде в замок. Побачивши Альберта, Консуэло кидається до нього: вона почуває, що любить. Але пізно: Альбертові залишилося жити лічені мінути. Граф Християн заявляє, що Порпора написав йому, що ніколи не дасть згоди на шлюб Консуэло з Альбертом, а «його вихованка сама відмовляється від нього». «На жаль! Це й завдало смертельного удару молодому графові», – додає він. Альберт і Консуэло прощають старого маэстро. Священик робить обряд. «Урятований!» – викликує Альберт і вмирає. Але, коштуючи біля його труни, Консуэло не відчуває подиху смерті. «Немає смерті, Альберт! серце моє почуває це, тому що тепер я люблю тебе більше, ніж коли – або», – шепотить вона. Безутішні рідні хочуть залишити дівчину в замку, віддати їй спадщина Альберта, але та від усього відмовляється і їде разом з Порпорой. В останніх рядках автор повідомляє, що самі терплячі можуть прочитати наступний роман про подальші мандрівки Консуэло й про те, що трапилося із графом Альбертом після його смерті