Короткий зміст Король – Олень (Карло Гоцци) – Гоцци ДО

Дія 1

Якось у місто Сепендипп прийшов великий маг і чарівник Дурандарте. Король цього міста, Дерамо, прийняв гостя з небувалою розкішшю й люб’язністю, за що вдячний чарівник відкрив йому дві дивні магічні таємниці

Як ні могутній був Дурандарте, по вироку бога фей Демогоргона йому довелося звернутися в Папугу, і вірний слуга Чиголотти відніс його в розташований неподалік від Сепендиппа Рончислапский ліс. Однак у належний момент Дурандарте обіцяв з’явитися, щоб покарати зрадництво, викликане одним з його чудесних подарунків

Король Дерамо не одружений. У свій час він розмовляв у потайном кабінеті із двома тисячами семистами сорока вісьма принцесами й шляхетними дівицями, але ні одну з них не побажав бачити своєю королевою. Тепер хитрий перший міністр Тарталья наспівав йому, що, мол, народ незадоволений відсутністю спадкоємця престолу, можливі хвилювання… Король погодився влаштувати нове випробування, до якого цього разу були допущені дівчини всіх станів

Тарталья задоволений, що Дерамо почув його доводам, тому що він розраховує, що королевою стане його дочка Клариче. По жеребі їй випало першої йти в потайной кабінет, але Клариче аж ніяк не рада й просить батька позбавити її від випробування – вона любить Леандро, сина другого міністра Панталоне, і, крім того, їй не хочеться перебігати дорогу своїй кращій подрузі, сестрі Леандро Анджеле, без розуму закоханої в короля. Тарталья, загрожуючи дочки отрутою, все – таки змушує її піти в потайной кабінет. Сказ його викликаний не тільки непокорою Клариче, але й звісткою про любов до Дерамо Анджелы – сам міністр давно вже палко бажає роздобути дівчину собі вжены.

Анджела теж не хоче проходити випробування в потайном кабінеті, але в неї на те свої причини. Вона впевнена, що король відкине її і її любов, а такої ганьби й приниження їй не пережити. Батько, Панталоне, і радий би позбавити Анджелу від тяжкої для неї процедури, але це, на жаль, не в його силах. Ще одну претендентку на руку й серце виявляє собою сестра дворецького Смеральдина. Ця особа не блищить красотою й тонкістю обходження, зате цілком упевнена в успіху – справді, ну хто зможе встояти проти її розкішного вбрання в східному смаку й прочитаних до місця віршів Тассо й Ариосто?

Багато хто намагалися зрозуміти, у чому ж зміст випробування, але марне, тому що ніхто, крім Дерамо, не знав про захований у кабінеті чудесному подарунку мага Дурандарте – чарівній статуї, що безпомилково викриває неправда й лицемірство жінок. Звернені до Дерамо мови Клариче статуя визнає щирим доти, поки у відповідь на питання короля, чи не віддано вже її серце комусь іншому, воно не відповідає «ні». Отут воно починає будувати гримаси, і Дерамо розуміє, що дівчина бреше

Коли в кабінет входять Смеральдина, уже перші її слова змушують статую корчитися від сміху. Самовпевнена особа навіть тарахкається в непритомність від нібито переповняють її почуттів; її виносять. Яке ж виявляється здивування короля, коли протягом всієї його довгої бесіди з Анджелой статуя не здригнулася жодним мускулом. Торкнутий щирістю її слів про любов до нього, Дерамо скликає придворних і врочисто повідомляє Анджелу своєю нареченою, а потім, щоб уникнути спокус, власноручно розбиває статуя

Панталоне сповнений подяки до володаря за зроблену його дочки честь. Тарталья ж, хоч і будує задоволену міну, відчуває в серце пекельну лють і почуває, що готово на будь – які злодіяння

Дія 2

Тарталья на чому світло коштує сварить Клариче за те, що вона відкрила королеві свою любов до Леандро й того самим не дозволила батькові стати королівським тестем і одночасно зруйнувала його, Тартальи, мрії про одруження на Анджеле. Але все – таки хитрий міністр сподівається, що ще не все для нього загублене, і тому у відповідь на прохання Анджелы й Леандро благословити їхній союз умовляє молодих людей злегка почекати

Ледь вийшовши із храму, де він сполучався шлюбом з Анджелой, Дерамо влаштовує веселе королівське полювання в Рончислапском лісу. І от вони виявляються у відокремленому місці вдвох з Тартальей, що задумав недобре: убити короля, захопити місто й силою взяти в дружин Анджелу. Лише випадковість заважає йому вистрілити Дерамо вспину.

Будучи людиною проникливим, Дерамо зауважує, що в душі його міністра діється щось негарне, і прямо запитує Тарталью, чим той незадоволений. У відповідь хитрий царедворець приймається ремствувати, що, незважаючи на тридцять років вірної служби, король не вважає його гідним повної своєї довіри, наприклад хоча б – не повідав про чудесний, дарунках Дурандарте.

Добросердий Дерамо, бажаючи утішити Tapталью, розповідає йому про другий з подарунків мага – пекельному заклятті. Той, хто прочитає це закляття над тілом мертвого звіра або людини, умре, а дух його переселиться в неживе тіло; ті ж чарівні слова дозволяють людині повернутися в колишню свою оболонку. На словах Тарталья безумно вдячний королеві, а насправді в душі його вже дозрів диявольський план

Коли Дерамо з Тартальей трапляється вбити двох оленів, міністр умовляє короля продемонструвати дію закляття. Дерамо вимовляє його, переселяється в тіло оленя й тікає в ліс. Тарталья повторює закляття над неживим тілом короля – і от він уже не перший міністр, а монарх

Власний труп Тарталья обезглавлює й закидає в кущі, а за Королем – Оленем споряджає погоню. Зустрінутий ним старий селянин, до свого нещастя, не бачив ніякого оленя, за що одержує від лютого Тартальи кулю й умирає на місці. Придворні уражені зміною, що відбулася з їхнім шляхетним паном, його злостивістю й брутальністю мов, але звичайно ж не можуть запідозрити підміни. До сліз уражена зміною в чоловіку й Анджела.

Труффальдино тим часом знаходить у лісі обезголовлене тіло Тартальи й приносить у палац звістка про вбивство першого міністра. Тарталья використовує випадок дати волю своїй скаженій вдачі й велить кинути в темницю всіх, хто брав участь у полюванні. У лісі Труффальдино попався не тільки труп Тартальи, але й мовець Папуга. Маг Дурандарте – а це був саме він, сам злетів у руки ловчему – порадив йому віднести себе в палац до королеви, та, мол, щедро нагородить Труффальдино за такого рідкого птаха

Дерамо, пішовши від погоні, натикається на тіло вбитого Тартальей старого й вирішує, що вуж краще йому жити в людському обличчі, ніж у тілі оленя. Він вимовляє закляття й звертається в старого селянина

Дія 3

Труффальдино приносить Папуги королеві, але, всупереч очікуванням ловчего, Анджела не відвалює йому за птаха купу золота. На серце в Анджелы сум’яття й туга, тому вона просить Труффальдино вийти, а коли той починає упорствовать, навіть – що так не схоже на неї – грозить викинути його з балкона. Поки вони сперечаються, з’являється стражник і на виконання наказу Тартальи вистачає Труффальдино й тягне втемницу.

Дерамо в образі старого все – таки проникає у свій палац і, улучив момент, заговорює з Анджелой. Та спочатку жахається, потім випробовує зніяковілість – адже, як ні виродливий старий, розмовляє він голосом чоловіка. Дерамо намагається переконати Анджелу в тім, що це й впрямь він. У мовах старого королева поступово розпізнає піднесені думки й почуття, настільки властиві королеві; остаточно її сумніви розвіюються, коли Дерамо нагадує про ранкову ніжну розмову між ними. Тепер, коли Анджела визнала у виродливому старому короля, вони разом придумують, як повернути Дерамо його колишнє обличчя й покарати підлого першого міністра

Якийсь час через зустрівши Тарталью, Анджела причиняється, що вона от – от готова перемінити своє прохолодне відношення й відповісти взаємністю – для цього не вистачає малого. Тарталья готовий виконати все, що вона не попросить: наказує випустити з темниці безневинно заточених туди Панталоне й Бригеллу, благословляє шлюб Клариче й Леандро… Третє ж прохання Анджелы – показати дія заклинання Дурандарте й вселитися в мертвого оленя – Тарталья обіцяє тільки після того, як королева ощасливить його своїми пещеннями. Це не входить у плани Анджелы з Дерамо; дівчина впирається, Тарталья силою тягне неї в задні покои. Не в силах винести такого видовища, Дерамо виходить із укриття й кидається на Тарталью. Той піднімає на короля меч і раптом чує гул землетрусу – це маг Дурандарте скидає пташині пір’я й з’являється у своєму сьогоденні обличчя

Дотиком жезла чарівник повертає Дерамо його колишній вид, а Тарталью, викривши його підлість і зрадництво, перетворює у виродливе, рогате чудовиська. У люті й розпачі Тарталья молить, щоб його пристрілили на місці, але з волі Дурандарте йому має бути вмерти не від кулі, а від сорому й ганьби. Не відразу проходить заціпеніння, що вразило всіх, хто бачив чудеса Дурандарте. Але тепер, коли зрадництво покаране й справедливість восторжествувала, настав час починати готування до веселого весільного бенкету

Бригелла – персонаж італійської комедії дель арте, маска першого комічного слуги (дзанни); одягнений у селянську білу полотняну куртку й довгі білі панталоны, за пояс заткнуть кинджал, на особі темна волосата маска з бородою, що стирчить у різні сторони. Як правило, він виступає разом із другим слугою (у Гоцци це Труффальдино), становлячи з ним контрастну пару. Виходець із Бергамо, Б. говорить на грубуватому діалекті, з’єднуючи простацтво з гумором і дотепністю. За традицією він, на відміну від другого дзанни, хитрий, спритний, повинен уміти інтригувати, осміювати, водити за ніс. Виступає те в ролі негідного слуги, що кидає своїх хазяїв, як тільки ті попадають у лихо й уже нема чим поживиться за їхній рахунок («Ворон»), те в ролі виконавчого капітана гвардії, що, дотримуючись наказу, віддає тільки що знайдену сестру на поживу гідрі, при цьому міркуючи в псевдофилософском дусі про тлінність життя, героїзмі й розсудливості («Синє Чудовисько»).

Панталоне – персонаж італійської комедії дель арте, маска першого старого з карикатурно довгою бородою, у чорному костюмі венеціанського купця. Ця маска в Гоцци перетерпіла самі значні зміни. Традиційно П. – сварливий, влюбливий хтивий старий, що зберігає звички юнака. Він викликає сміх, зображуючи зрілу персону, що повинна б бути прикладом для інших, але поводиться, як хлопчисько. П. скупий, розважливий і підозрілий, не пропускає нагоди похвастати розумом і досвідченістю, і разом з тим він наївно довірливий і намагається здаватися молодим. Гоцци перетворює П. у доброго, поважного венецианца (у головного суперника Гоцци Гольдони характер П. проробляє подібну еволюцію). У казках « Король – Олень», «Щасливі злиденні», «Дзеим, цар джинів» П. виступає в амплуа шляхетного батька, що виховав своя дочка в дусі жертовності й щирості й, що оберігає її від прикростей і спокус. У фьябе « Жінка – Змія» П. – наставник пануючи Тифлиса Фаррускада, він по – старечому корить свого «синка» за необдумане одруження з феєю, не боячись відвертими міркуваннями викликати невдоволення, і знижує пишномовні виливи пануючи трохи грубуватими коментарями

Третій різновид амплуа П. – тип невдачливого міністра, що потай не згодний з поводженням царствених осіб, однак не вирішується вголос висловлювати несхвалення. В «Турандот» він засуджує жорстокість примхливої тиранки й від душі радується успіхам Калафа, що відгадав її загадки

Тарталья – персонаж італійської комедії дель арте, неаполітанський різновид Доктора, другого старого, карикатурного болонского вченого, одягненого в чорну мантію й у масці, що закриває пів – особи. Амплуа Т. подібно з Панталоне, він має ті ж пороки й недоліки, але Т. більше статичний. Йому належало міркувати без кінця, із приводу будь – якої незначної репліки вибухаючи градом безглуздих виречень і великовагових філософствувань, приправлених безліччю латинських цитат. Комічному ефекту сприяв порок заїкуватості (по – італійському tartagliare – заїкатися).

Безглуздість його мов вигравала й тому, що Т. говорив на болонском діалекті, малозрозумілому в інших провінціях; до того ж він часто впадав у пишномовний, пихатий стиль. Гоцци, як і у випадку з Панталоне, значно змінює й розширює амплуа Т. Особливо нетипова його роль у казці « Король – Олень», у якій Т. стає трагічним героєм і говорить віршами, як персонажі верхнього плану. Він – перший міністр короля Дерамо, безумно закоханий у прекрасну дочку другого міністра Панталоне Анджелу.

Дерамо вирішує вибрати собі чоловікові; володіючи даром чарівника Дурандарте, він може розпізнавати нещирість жіночих визнань. Т. мріє видати за короля свою дочку Клариче, закохану в сина Панталоне Леандро, і жорстокими погрозами змушує її піддатися випробуванню, улаштованому Дерамо. Останній, однак, зупиняє свій вибір на щиро люблячої його Анджеле, і вражений Т., що сушиться «люттю, заздрістю, честолюбством і любов’ю», починає виношувати план помсти

Йому вдається вивідати таємницю другого дарунка Дурандарте – слова чарівного вірша, за допомогою якого можна вселятися в мертве тіло іншої істоти. Дочекавшись, поки Дерамо, щоб показати силу закляття, перетворюється в Оленя, Т. приймає вигляд короля й переслідує Анджелу, перелякану зміною, що відбулася з коханим. У новому обличчі пороть заїкуватості зіграв з Т. злий жарт. Втручання Дурандарте повертає королеві й віроломному міністрові їхній первісний вигляд, і Т. у неспроможному сказі й у борошнах каяття вмирає. Єдиний раз у своїй драматургії Гоцци перетворив Т. у трагічного лиходія, зовсім далекого тому грубуватому комізму, що звично асоціюється із цією маскою

В інших випадках Т. виступає або в амплуа, близькому ролі Панталоне, тобто добродушного, простуватого старого («Турандот», « Жінка – Змія»), або, щоб оттенить сердечність і бескорыстность Панталоне й додати комізм цій парі, Гоцци робить Т. більше товстошкірим і прагматичным («Ворон», «Синє Чудовисько»). У двох казках Т. піднімається до ролі особи королівської крові: в «Зеленій пташці» він – король вигаданого міста Монтеротондо, у фьябе «Любов до трьох апельсинів» – принц, син короля Треф

Труффальдино – персонаж італійської комедії дель арте, маска другого комічного слуги (дзанни). Він одягнений у костюм зі шматочків, на голові – шапка із заячим хвостиком, на особі чорна волосяна маска. На відміну від хитрого й швидкого першого слуги, Т. дурний і неповороткий, він – personaggio da far ridere, персонаж, що викликає сміх. Його жарту переривають патетичний діалог, твереза практичність і тривіальність протиставляються романтичної таємничості й патетизму головної дії, породжують шарж і пародію. Йому завжди повною мірою свойствен грубуватий комізм. У казці «Дзеим, цар джинів» Т. відіграє роль жалісливого доглядача за Дугме, рабинею Дзелики і її із сестрою

Дзелика, всупереч власній природі, за вказівкою Дзеима всіляко мучить Дугме, перевіряючи її відданість. Т. обурюється на незрозумілу йому покірність рабині й жалує її. Однак, одержавши наказ від Дзелики будь – яким шляхом домогтися зради Дугме в обмін на щедрі дарунки, Т. міркує про те, « чидозволено бути жорстоким через подарунки», і доходить висновку, що дозволено. Міркування Т. завжди витримані в наївно – простуватому тоні, супроводжуються буффонными витівками й комічними телодвижениями. В «Синім Чудовиську» Т. під впливом чарів забуває свою кохану Смеральдину й переймається пристрастю до порочної дружини пануючи Фанфура Гулинди.

Їхні діалоги пародіюють сцени з патетичних трагедій. В «Зеленій пташці» Гоцци перетворює Т. у персонажа побутової комедії, виділяючи окремі риси його характеру: ненажера, дурний слуга, нахабний лицемір, він проганяє з будинку двох дітей – підкидьків, яких виховувала його дружина Смеральдина, заявивши їм, що не може більше їх містити, а його бідність (ложно перебільшена) не допускає героїзму