Самогубство Катерины – поразка або перемога? – Островський Олександр

На думку Н. А. Добролюбова, «Гроза» – «самий рішучий твір Островського». У цій п’єсі автор зображує трагедію волелюбної, непокірливої душі в атмосфері безгласия й самодурства. Тим самим драматург виражає свою рішучу незгоду з бездушною системою «темного царства».

Драматично кінчається життя головної героїні п’єси, Катерины Кабановой. Вона доведена до крайності й змушена покінчити життя самогубством. Як розцінити цей учинок? Був він проявом сили або слабості?

Життя Катерины не можна назвати боротьбою в повному змісті цього слова, а, отже, важко говорити про поразку або про перемогу. Між Катериной і «темним царством» не було прямих зіткнень. Самогубство героїні можна назвати скоріше моральною перемогою, перемогою в прагненні знайти волю. Її добровільний відхід з життя – протест проти напівтюремних порядків у провінційному містечку й бездушшя в родині Катерины.

У п’єсі описаний купецький побут з його патріархальним укладом, із власними устояними поняттями про моральність, багато в чому непрямими й лицемірними. Люди, що живуть у цьому замкнутому мирке, або повністю підтримують його порядок (Дикої й Кабаниха), або змушені упокоритися з ним зовні (Варвара, Тихін). Але Катерина, виявившись у цих умовах, не здатна упокоритися зі своїм положенням

Катерина разюче відрізняється від навколишніх її людей. Любов до волі й сприйнятливість до краси властиві їй з дитинства. «Я жила, ні про чому не тужила, точно пташка на волі», – згадує героїня. Катерина знаходить красу в природі, у піснях прочанок, у церковній службі

Для неї Бог – моральний закон, що неможливо переступити. Релігійність Катерина світла й поетична. Островський зображує сильну й цільну натуру, не здатну на обман або вдавання. Живучи в будинку Кабанихи, Катерина не принижується, причиняючись слухняної. Вона завжди залишається вірна собі: «Що при людях, що без людей, я все одна, нічого я із себе не доводжу».

Життя з нелюбимим чоловіком під наглядом деспотичної свекрухи представляється героїні пеклом. Катерина «зав’янула зовсім» у цьому непривітному будинку – мініатюрної копії «темного царства». Однак її серце не заспокоїлося в неволі. Героїня полюбила людину, що виділявся з купецького середовища. Для Катерины він персоніфікує інший – більше світлий, вільний, добрий – мир

Заради своєї любові Катерина готова на зраду чоловікові й поставлена перед вибором: або борг, або обман. Героїня зважується на зраду, уважаючи її найтяжчим гріхом і мучачись від цього. Ще нічого не зробивши, вона вже заздалегідь випробовує жах морального падіння: «Точно коштую я над прірвою й мене хтось туди штовхає, а удержатися мені немає за що». Однак цей розпачливий крок є для Катерины шансом вирватися на волю

Змінивши чоловікові, Катерина мучається від усвідомлення своєї провини, хоче надолужити свій гріх. Випливаючи християнської моралі, вона щиро переконана, що каяття частково спокутує провину. Тим більше, що жити обманом героїня не може, оскільки це претит її відкритій нехитрій натурі. У цьому її істотну відмінність від позиції Варвари

Таким чином, Катерина зізнається у всім чоловікові, тим самим відрізаючи собі шлях до порятунку. Тепер життя в будинку Кабанихи починає подвійно обтяжувати Катерину. Життя в духовному вакуумі втрачає для неї всякий зміст: «Для чого мені тепер жити, ну для чого? Нічого мені не треба…», – вирішує героїня. Вона не бачить іншого способу вирватися на волю, крім як позбавити себе життя

Піти з будинку Катерина не може, адже жінка в XIX столітті була майже безправна, належала чоловікові душею й тілом, не могла самостійно розпоряджатися собою. Виїхати з Борисом Катерина теж не могла, оскільки той виявився зовсім незначною, слабкою, безхарактерною людиною, не здатним на рішучі дії

Можна сказати, що, позбавляючи себе життя, Катерина йшла проти Бога, ставала великою грішницею, за якої не можна було навіть молитися. Однак героїня впевнена: «Хто любить, той буде молитися…». Смерть не страшить її. Навіть у смерті Катерина бачить красу: їй рисується картина спокою й умиротворення

Отже, самогубство Катерины, на мою думку, є в певній мері виправданою дієюєю, що героїня бачила для себе єдино можливим у даних умовах. Смерть Катерины – своєрідна моральна перемога, прояв не слабості, а сили духу. Загибель Катерины – ще один крок до уже, що почалося руйнуванню, «темного царства» самодурів