Тема духовного переродження людини в розповідях Чехова – Чехов Антон

Тему духовного переродження, вульгарності й безглуздості життя обивателя можна назвати однієї з ведучих у творчості Антона Павловича Чехова, чудового російського письменника кінця XIX століття. Чехів викриває тупого, сонного російського обивателя, показує його тьмяне життя, говорить про його неуцтво, дикість, жорстокості. Ця тема розвивається письменником у таких розповідях, як «Людина у футлярі», «Будинок з мезоніном», «Дама із собачкою», «Ионыч» і інших

У розповіді «Ионыч» ми бачимо, як вульгарність міщанського середовища буквально засмоктує людини, перетворюючи його в бездуховного м’якотілого обивателя. Початок цієї розповіді вводить нас у нудну й одноманітну обстановку губернського міста С. Гордістю цього міста була родина Туркиных, що вважалася самої утвореної й культурної. Підставою для цього послужили численні таланти сімейства Туркиных. Так, Іван Петрович слывет відомим жартівником. Один з його «жартів» – «здрастуйте будь ласка» – добре знайома кожному з нас, тому що стала свого роду афоризмом. Дружина його Віра Йосипівна – також видатна особа: вона пише романи, що викликають безсумнівний інтерес у її гостей. Їхня дочка Катерина Іванівна твердо вирішує вчитися в консерваторії, тому що, на думку навколишніх, є видатною піаністкою

Коли в місті з’являється молодий земський лікар Дмитро Старців, ми маємо можливість подивитися на цю видатну родину очами свіжої людини. Затерті жарти батька сімейства, романи його дружини, під якими добре засипати, і тринькання їхньої дочки на роялі, що вдаряла по клавішах з такою силою, начебто хотіла загнати їх усередину, – от якими насправді були їхні таланти. Читач відразу ж може собі представити, наскільки посередніми були жителі міста, якщо родина Туркиных була в ньому самої культурної

Виявившись у цьому місті, молодий лікар, що вигідно відрізнявся від його жителів чесністю, працьовитістю, бажанням займатися шляхетною справою, не може не зауважувати ущербність навколишніх його людей. Довгий час вони дратували його своїми порожніми розмовами, безглуздими заняттями. Дмитро Старців доходить висновку, що із цими людьми можна тільки грати в карти, закушувати й говорити про самі повсякденні речі. І разом з тим він так само, як і більшість жителів губернського містечка, захоплюється талантами сімейства Туркиных…

Найстрашніше полягає в тому, що ця людина, спочатку всією своєю істотою сопротивлявшийся навколишньої його вульгарності, став потроху піддаватися впливу середовища, у яку потрапив. Уперше в житті він закохується. І предметом його обожнювання стає дочка вже відомого нам сімейства Катерина Іванівна. Палке почуття героя заслоняє перед ним усе. Він ідеалізує Катерину Іванівну, виконує всієї її примхи. А коли він робить їй пропозиція вийти заміж, те майже впевнений у тім, що вона стане його дружиною. У його голові прослизає думка: приданого, мабуть, дадуть чимало, і прийде переїхати з Дялижа в місто й зайнятися приватною практикою

Але Катерина Іванівна відмовляє Старцеву. І що ж? Ми бачимо, що ця людина страждає не більше трьох днів… Його життя входить у колишню колію, і, згадуючи про улюблену їм дівчині, він думає: «Скільки турбот, однак». Попрощавшись зі своїми мріями про любов і про шляхетне служіння людям, герой розповіді знаходить задоволення тільки в грі у гвинт і підрахунку денного гонорару. Фактично його життя наповнене тим же змістом, що й в інших обивателів містечка. «Шалена гра в карти, обжерливість, пияцтво, постійні розмови все про одне й те саме» – все це виявляється сильніше доктори Старцева, і він перетворюється в обрезклого Ионыча.

«Як ми поживаємо отут? – відповідає він на питання Катерины Іванівни, коли зустрічається з нею через кілька років. – Так ніяк. Старимося, повніємо, опускаємося. День так ніч – доба ладь, життя проходить тускло, без вражень, без думок… Удень нажива, а ввечері клуб, суспільство картярів, алкоголіків, хрипунів, яких я терпіти не можу. Що гарного?» Із цих слів видно, що Старців прекрасно розуміє, що деградує, але в нього незмога вирватися із цього порочного кола. Тому, відповідаючи на запитання твору, потрібно сказати, що не тільки обивательське середовище перетворило Старцева в Ионыча, але й сам він був у цьому винуватий

Безвільність героя, небажання що – небудь поміняти у своєму житті стали головною причиною того, що він перетворився в пухкою, червоною, страждаючою задишкою людини. І потім ми бачимо, що Ионыч має намір купити собі ще один будинок до уже двох наявним у його власності. Це говорить нам, що сенсом життя Ионыча стало скоріше особисте благополуччя, чим бажання принести користь людям, як це було на початку, коли він приймав у лікарні людей навіть по вихідним і святах. Мені здається, що Чехов хотів сказати цією розповіддю, наскільки сильно впливає обивательське середовище на людину: вона міняє не тільки зовнішній вигляд людини, його спосіб життя, але й здатна повністю перевернути шкалу його моральних цінностей