Ровена та Ребекна дві різні долі (за романом «Айвєнго»)

Я перечитую роман В. Скотта «Айвєнго» і співчуваю красуні, якій не подаро­вано долею нічого. Навіть у коханні вона може тільки втрачати — і втратить. На­стільки, що прийде цілувати руки переможниці.

А річ у тім, що її звугь Ребекка, вона донька Ісаака з Йорка. Вона — дівчина з народу, який ненавидять і зневажають із багатьох причин. Одна з причин релі­гійна: юдейка не може бути прийнятою у порядному товаристві, не може розрахо­вувати на шлюб ні з норманом, ні з саксом. їй не піднятися вище за коханку — а це вона вважає падінням. Друга причина в тому, що її співвітчизників, не схиль­них вирішувати проблеми з мечем та списом у руках, великі хазяї Англії зневажа­ють як боягузів. Нарешті, вона багата. А феодали, що її оточують, і простий на­род болісно заздрять діловим успіхам Ісаака з Йорка і не дарують їх його доньці.

Проте саме вона та її батько беруть найактивнішу участь у долі головного ге­роя — Айвєнго. Це вони забезпечують його першокласним конем і міцними, кра­сивими лицарськими обладунками, хоча це речі зовсім не дешеві. Відомо, що гар­ний панцир коштував три-чотири хутори з усіма працівниками і начинням. На руках Ребекки буде поранений Айвєнго, і їй треба буде згадати всі уроки Міріам, найкращої лікарки її народу. Саме її лікуванню має дякувати син Седрика, який ‘залишився живий.

Його шляхетність спроможеться лише на вдячність.

Десь я читав, що коханням може стати будь-яке почуття, навіть ненависть, але в жодному разі не вдячність. До того ж кохати іновірку йому і на думку не спаде.

Храмовник кохає прекрасну єврейку. Єврейка кохає шляхетного Айвєнго. Ай­вєнго кохає величну леді Ровену. Леді Ровена дозволяє себе кохати. А сама… Я не можу зрозуміти її ставлення до Айвєнго. Вона нічого не зробила задля нього. Що­правда, під час нашого знайомства з нею в домі Седрика Сакса вона залюбки слу­хає розповідь про нові подвиги вигнанця Айвєнго. Проте дівчині завжди приєм­но усвідомлювати, який незвичайний хлопець є її «прихильником». А порушення волі господаря дому їй нічим не загрожує, бо господар вважає її законною пре

Тенденткою на англійський трон і сповнений васальної поваги до неї. і хоча Ро­вена говорить дуже люб’язні слова після проголошення її Королевою Краси на турнірі, та все ж не вона зцілює його рани і не вона повстає проти батьківської волі і «громадської думки».

Ровена лише чекає, непорушна, як статуя, спокійна і незворушна навіть під час полону. Все працює на неї: і її зовнішність, і традиція їхньої ще дитячої друж­би, і релігійна єдність, і впевненість у почуттях Айвєнго.

«Тому, хто має, додасться ще, а у бідного відніметься». Так воно й сталося. Перед тим, як навіки покинути Англію, бідна Ребекка прийде попрощатися і по­цілує руку величній Ровені, як це зазвичай повинні були робити переможені на потіху переможцям.