Які теми визначають своєрідність поезії Жуковського? – Жуковський Василь

В. А. Жуковський по праву вважається одним з ярчайших росіян поетів – сентименталістів, що розвили цей літературний метод у лірику до величних масштабів і обеспечивших плавний і закономірний перехід до романтизму. Ранні вірші поета перейняті сентиментальними настроями, у пізні ж можна знайти характерні для романтизму теми й образи. Разом з тематикою, проблематикою й загальним настроєм віршів Жуковського еволюціонував і образ ліричного героя, тобто образ автора або людини, від імені якого ведеться оповідання, того, чиїми очами ми дивимося на мир, читаючи ліричний добуток

Істинно сентиментальною рисою ліричного героя Жуковського є схильність до меланхолії, до міркувань; він прислухається до голосу своєї уяви, домальовуючи картини дійсності своїми враженнями й думками. У будь – якому предметі або явищі автор бачить схований зміст, потаєне зміст, доступний розумінню тільки його одного. Так, могила на сільському цвинтарі (з однойменної елегії, першого відомого вірша Жуковського) викликає в нього наступні асоціації:

Ах! може бути, під цей могилою таїться

Порох серця ніжного, що вміло любити…

Авторським ідеалом стає тихий, сумний, чутливий юнак; чутливість самого автора виражається у віршах часто повторюваними вигуками «Ах!» і «ПРО», а також численними окличними реченнями й риторичними питаннями, які автор у пориві почуття, не адресуючи нікому конкретно, роняє в простір. Така емоційність героя – типова риса сентиментальної лірики. Однак цей мир виявляється, імовірно, занадто грубим для настільки неземного створення; так у лірику Жуковського з’являється тема смерті, особливо передчасної, пронизуюча багато віршів поета. Наприклад, елегія «Вечір» зненацька закінчується думкою автора про можливість близької смерті, і знову виникає образ «тихої могили» юнака. Автор не боїться смерті; для нього рання кончина – лише перехід у кращий світ, можливість знайти вічне пристановище, «тиху могилу», над якою будуть плакати невідомі Минвана й Альпин.

Джерелом для міркувань ліричного героя часто виявляється природа, що автор тонко почуває й розуміє. Споглядання картин природи не тільки створює певний настрій, воно здатно викликати в душі цілий ураган спогадів, образів, передчуттів. Стан природи обумовлює щиросердечний стан героя; з погляду художньої виразності тут важливу роль грають епітети психологічні, тобто характеризующие не властивість предмета, а авторську реакцію на нього, наприклад: замислені небеса, чарівний захід, спокійний блиск сонця. В елегії «Вечір» герой спостерігає зміну часу доби й міркує про розлуку із друзями, про свою майбутню долю. В уривку «Невимовне» «картини пишного заходу» змушують автора задуматися про можливості мови як засобу передачі краси й величі природи. («Що наша мова земної перед дивною природою?!») Однак навколишній світ можна не тільки почувати, але й персоніфікувати: у лірику Жуковського з’являється романтичний образ моря (елегія «Море»). Герой бачить море живою, жагучою стихією, закоханою в небо (теж уособлення). Автор виражає себе явно тільки в другому рядку: «Коштую зачарований над безоднею твоєї…»; побічно ж авторська присутність відчувається протягом усього вірша через часті обіги (взагалі вся елегія побудована як обіг поета до моря) і займенника «ти». Створюється враження, що ліричний герой і море – друзі або близькі за духом створення й у них багато загальних рис. Імовірно, якщо герой бачить у море пристрасність, якийсь бунтарський, войовничий дух, гордість самітності, то він сам якоюсь мірою наділений цими якостями, а якщо уявити собі автора, що самотньо піднімається над бурхливим морем, не залишається сумнівів: перед нами – ліричний герой раннього романтизму

Індивідуальною рисою В. А. Жуковського варто визнати любов до минулого у всіх його проявах, як сказано в «Невимовному»: «…про милому радісний і скорботному старовини». Таким чином, минуле «мило» ліричному героєві незалежно від того, радісне воно або смутне. Не випадково в цьому вірші картини природи, що зачіпають самі потаєні щиросердечні струни, викликають у поета теплі спогади, причому вони прирівнюються до щиросердечного прагнення вгору, удалину; думка автора рухається одночасно відразу у двох напрямках: «Це до далекого стремленье, Сіяй привіт, що минув…»

Рівнозначність ця підкреслюється анафорою. Аналогічно в елегії «Вечір» ліричний герой летить думкою до минулих років; минуле для нього завжди світле й свято, спогад про нього зігріває й піднімає душу

Автор – поет, і йому властиво замислюватися про роль і значення своєї творчості. У лірику Жуковського з’являється тема поета й поезії, звичайно, не в таких масштабах, яких вона досягла в період розквіту романтизму, але проте міркування про долю й цілях поета звучать в елегії «Вечір», уривку «Невимовне»: «Так, співати їсти моя доля…»

Ціль поета Жуковський бачить в оспівуванні «творця, друзів, любові й щастя». Поет щасливий своїм талантом і можливістю виразити, що переповняють його почуття віршами. Ліричний герой – ще й співак, тому в лірику Жуковського так багато згадувань музичних інструментів: сопілка, ліра, цевница; співак у значенні «воспевающий», «восхваляющий»; він творець, поет, образ збірний, у кожному окремому вірші выражающий одну певну сторону душі автора; лише вивчивши всі ліричні твори Жуковського й проникнувши в сутність ліричного героя кожного з них, можна уявити собі умовний образ автора у всій багатогранності його творчої натури, у всій складності його еволюції

У всіх добутках В. А. Жуковського протягає індивідуальність, неповторність авторської манери. Поет говорив, що перекладач у прозі – раб, у поезії ж – творець; навіть перекладні вірші Жуковського одержали нове, самостійне життя в Російській літературі. У лірику властиво авторської унікальний не тільки підхід до висвітлення традиційних тим, стиль, але й образ ліричного героя, що, безсумнівно, залежить від особистих рис і якостей автора. По – різному виразили характер творчої особистості поета, ліричні твори Жуковського донині займають особливе місце не тільки в росіянці, але й світовій Літературі