«И як любив він – ненавидячи!» (по творах Миколи Некрасова) – Некрасов Микола

У Некрасова був сиплий голос. Цей сиплий голос відзначали все без винятку мемуаристи. У середині 50 – х років – у пору важких відносин із цивільною дружиною Авдотьей Панаєвій, бідності, безперервної поденної роботи й настільки ж безперервної боротьби із цензурою – Некрасов переніс горлівка сухоту й зовсім було зібрався вмирати. Але в Італії поправився. З тих пор, однак, у голосі цієї невисокої кароокої людини із зовсім непоетичної, або, як тоді говорили, неавантажной, зовнішністю відчувалася тріщина, деренчання. Може бути, надтріснутий тенор у сполученні з надривною інтонацією вірша, його тужливим звучанням змушував публіку ридати на некрасовских публічних виступах? І в поетичному його голосі чутна та ж тріщина, іноді навмисна негладкість, хрип і надрив

Літературна критика найчастіше була несправедлива до Некрасова. Бєлінський якось зрівняв його талант із сокирою, і це дало привід недоброзичливцям називати вірші Некрасова сокирними. Його визнавали «селянським» поетом – і відмовляли йому в щирому співчутті народу. Говорячи про деякі заслуги Некрасова перед літературою, його дорікали у відсутності оригінальності, а те й таланта. І при цьому майже кожний критик черпав з некрасовской поезії підтвердження власним політичним поглядам. Так було й у радянському літературознавстві, що представляло поета сьогоденням революціонером

Якщо судити про Некрасова не по поганих літературознавчих роботах, не по довільно вирваним з тексту цитатам, якщо читати великого класика не по хрестоматіях з тим самим набором текстів, тоді поет з’явиться у всій моці свого неповторного дарування, у всій відвазі свого новаторства, що визначив шляху нашої літератури на сторіччя (або навіть більше) уперед.

Сучасники поета, у першу чергу Бєлінський і Чернишевський, цінували в ньому насамперед борця за волю, а в його лірику – цивільні мотиви (ця традиція дожила до наших днів). Зрозуміло, Некрасов був і борцем за волю, і людиною дуже сильного цивільного темпераменту. Але для великого поета цих якостей недостатньо. Для того щоб некрасовскую поезію вмістити в границі цивільної лірики, з його віршів навмисно вычленяют окремі вираження, і робиться це постійн.о

Досить сказати, що растиражированная в безлічі хрестоматій і підручників рядок «Я вірую в народ…» вирвана з балади «Горі старого Наума» (1874). Її герой Наум («павук») «селянинові в нестатку» позичає рублі, «а той плати роботою». Але Некрасов не стільки таврує свого героя, скільки малює психологічний портрет людини, обокравшего в першу чергу самого себе. У будинок Наума випадково заходить молода пара – і від самовдоволення старого багатія не залишається й сліду:

«Я солодко пив, я солодко їв,

Він думає уныло, –

А хто мені в очі так дивився?..».

И всі йому осоружно…

Некрасов ніколи не обмежувався тільки соціальним протестом. «Увижається мені всюди драма», – говорив він ще в 1850 році. Соціальна нерівність, гноблення, несвобода – все це для поета лише один з багатьох ликів світового зла

У вірші «Блаженний незлобливый поет…» Некрасов, протиставляючи незлобливому поетові літератора чесного й «злобливого», сформулював універсальний закон своєї творчості:

З усіх боків його клянуть,

И тільки труп його увидя,

Як багато зробив він, зрозуміють,

И як любив він – ненавидячи!

Борець у Некрасова завжди приречений і завжди з’являється жертвою. Муза в Некрасова вмирає под. батогом – віршів, де так чи інакше є присутнім цей образ, у нього цілих три (написані в 1848, 1855 і 1877 роках).

Як трагічне й безвихідне протистояння вирішується тема любові – у поетичному щоденнику, де відбиті складні відносини поета з Авдотьей Яківною Панаєвої. Жінка в лірику Некрасова, нехай навіть фатальна й химерна, як у його панаевском циклі, або победительно гарна й сильна, як у поемах, або безоглядно жертвує собою, як в «Російських жінках», теж приречена, і доля її тим трагичнее, катастрофа тим неотвратимее, чим більше внутрішня сила героїні

Мир лірики Некрасова непереборно трагичен, безвихідно страшний. Тим більше горд і гідним виглядає вибір людини, отважившегося протистояти ходу речей, самому Богові. Від церкви поет був досить далекий і до попів ставився цілком по – мужицки – із презирством. Але протистояння толком не виходить, у всякому разі, образ долі постійно присутній у віршах Некрасова; і фабричне колесо з його неумолчном гудінням з «Плачу дітей» сприймається не тільки як символ безжалісного гноблення, але і як невблаганна доля. Тому часто ліричний герой виявляється «лицарем на годину» (так називається один з віршів Некрасова). Ніяких ілюзій на власний рахунок у цього героя немає:

Любов і Праця – під купами руїн!

Куди не глянь – зрадництво, ворожнеча,

А ти мовчиш – бездіяльний і сумний,

И повільно згоряєш із сорому

И небу шлеш докір за дарунок щасливий:

Навіщо тебе вінчало їм воно,

Коли душі мрійливо – полохливої

Рішучості боротися не дано?..

Некрасов отчеканил формулу на все часи:

Мені боротьба заважала бути поетом,

Пісні мені заважали бути борцем

Усвідомлюючи, що єдиним гідним результатом боротьби, єдиною моральною перемогою виявиться загибель, він нещадно сказав про себе:

Я жити в ганьбі не хочу,

Але вмерти за що – не знаюся

Спрага боротьби й свідомість її безплідності, приступи рішучості й настільки ж раптові приступи безвільності й розпачу – на цих протиріччях коштує вся поезія Некрасова

Некрасов – поет «нервовий», як говориться про нього у вірші сучасного петербурзького поета Олександра Кушнера. Насамперед вражає в Некрасові хвора совість: от хто не прощав собі нічого! Його вірші тому й були так популярні, що вони відбивали роздвоєну, хвору інтелігентську свідомість. «Поет і громадянин» – не тільки діалог Некрасова із Чернишевським: тут совість поета сперечається з його нудьгою, спрага діяльності – з істинно поетичним, але болісним усвідомленням марності будь – яких починань

Громадянин

(входить) Знову один, знову суворий, Лежить – і нічого не пишеться

Поет

Додай: хандрить і ледве дихає – И буде мій портрет готів

Громадянин

Гарний портрет! Ні шляхетності,

– Ні краси в ньому ні, повір, А просто вульгарне юродство. Лежати вміє дикий звір…

Поет

Так що ж?

Громадянин

Так дивитися кривдно.

Поет

Ну, так піди

Громадянин

Послухай: соромно!

Настав час вставати! Ти знаєш сам,

Який час наступило

Якщо Некрасов не так вуж багато змінив у російському житті, він надзвичайно багато зробив для пробудження совісті російського суспільства й був одним з тих, хто навчив це суспільство діяти згідно з переконаннями поза залежністю від результату. Тобто поставив достоїнство, честь і гордість вище перемоги й успіху, що досить коштовно для російської свідомості, що вічно замахується на гігантські цілі в пошуку єдиного порятунку для всіх. Не буде більшим перебільшенням сказати, що Некрасов сформував російську інтелігенцію як широку категорію населення країни

Підкреслено буденна інтонація Некрасова, його вміння зштовхнути іронію й пафос, а в потрібний момент усунутися від коментарю, надавши працювати матеріалу, заклали основи нової поетики й породили «некрасовскую школу».

У народній пісні, як і у віршах Некрасова, завжди сусідить фарс і трагедія, іронія й розпач, народний здоровий глузд і істинно російська мрійність. От чому Некрасов має право на свого прощального, повні високого пафосу слова:

Не бійся ланцюга й бича,

Не бійся отрути й меча,

Ні беззаконья, ні закону,

Ні урагану, ні грози,

Ні людського стогону,

Ні людської сльози

Людина, при всій своїй слабості й при всіх своїх болісних протиріччях сохранивший здатність у нещадній наготі бачити мир і нещадно судити себе, вправі був сподіватися, що в Російській літературі назавжди залишаться слова, вимовлені його надтріснутим хрипким голосом