Життя та творча доля Генріха Гейне

Поштовхом до еміграції була звістка про Липневу революцію у Франції, яка вселяла надію на справедливість. «Це були сонячні промені, загорнуті в газетний папір», – говорив поет.) 2. Участь у літературно-громадських подіях. (Розчарування через перебіг/ подій революції. Широке коло друзів-митців: О. Бальзак, Жорж Санд, П. Ж. Беранже, О. Дюма, Г. К. Андерсен, Ф. Шопен, Ф. Ліст, Г. Берліоз/ Вірші Гайне перекладаються французькою мовою й широко друкуються/ у Франції поет стає так само знаменитим, як і в Німеччині. В той час Німеччина сприймалася європейцями як країна з провінційною культурою. У своїх працях «До історії релігії і філософії в Німеччині», «Романтична школа» Гайне показує самобутній характер мистецтва, філософії, літератури Німеччини, малює яскраві портрети Лютера, Канта, Лессінга, Гете, Шіллера, Гофмана. Ці виступи поета на захист німецької культури, витримані в дусі просвітницького вільнодумства, викриття буржуазного ладу й монархії, налаштували проти нього офіційну владу Німеччини: нові книги поета заборонили.

До неї увійшли любовна лірика першого французького десятиріччя, політично забарвлені «Сучасні вірші». Одна з кращих поезій цього розділу – «Сілезькі ткачі» – відгук Гайне на повстання ткачів в Німеччині 1844 року. У ній поет висловив співчуття людям, доведеним до відчаю злиденним життям:

У вірші «Доктрина» поет визначав сенс свого життя як постійний рух уперед. У віршах «Просвітлення», «Посередництво», «Обіцянка» Гайне висміював німецького обивателя – Міхеля – за його довготерпіння й боягузтво. У віршах цієї збірки відображена доля поета-вигнанця, який душею прагне щастя для своєї Батьківщини і засобами сатири бореться за її майбутнє.

Наприкінці 1843 року Гайне здійснив поїздку до Німеччини, в результаті якої виникла блискуча лірико-сатирична поема, що змальовує враження поета під час мандрівки. Кожний розділ твору присвячений зупинці в якому-небудь місті. Поет висміяв убозтво німецького життя, яке болісно вразило його після тринадцятирічної вимушеної відсутності:

Поема відразу ж була заборонена в багатьох державах.

1845 року здоров’я Гайне різко погіршилося, почався прогресивний параліч, який прикував його до ліжка. «Матрацний період», – охрестив його поет. Гідна поваги працездатність поета протягом важких восьми років хвороби: були продиктовані прозові твори «Богиня Діана», «Боги у вигнанні», збірка віршів «Романцеро».

«Романцеро» – остання збірка Гайне. Туга за батьківщиною – основний мотив збірки. Подумки поет мандрує на Схід («Адар»), в античну чи біблійну старовину («Бог Аполлон», «Цар Давид»), його приваблюють лицарські часи («Розель та Мелісандра»), німецька та англійська історія («Валькірії», «Король Річард»).

Збірка віршів «Книга пісень» (1827) зробила тридцятирічного Г. Гайне знаменитим поетом. Основний мотив поезій цієї книги – нерозділене кохання. Більша частина віршів «Книги пісень» була створена під впливом глибокого почуття поета до двоюрідних сестер Амалії та Терези, в яких Гайне закохувався по черзі. Це кохання не було взаємним.

Свою збірку Гайне розділив на три частини і таким чином позначив три етапи свого нерозділеного кохання. Це «Юнацькі страждання», коли кохана з’являється до нього в уяві; «Ліричне інтермецо», де кохання розцвітає насправді, але без взаємності; «Знову на Батьківщині» – любов оживає тільки в пам’яті поета.

В «Юнацьких стражданнях» кохання зображене як романтична мрія, нестерпне чекання, химерне сновидіння. Образ коханої, що з’являється у сні, сповнює серце поета не щастям, а гострою тривогою і щемлячим сумом. Він бачить її то на балу у сатани, то в образі чужої нареченої під вінцем. Себе самого поет впізнає у подобі то зневаженого лицаря, то в’язня, який очікує на страту. Втім реальний світ не менш тривожний, ніж сновидіння. Поету стає ненависним «порядне товариство», де всі зневажають його:

На жаль, до цього ж суспільства належить і його кохана.

Не знайшовши щастя серед чужих людей, повертається поет до рідного дому. І тут його зустрічає любляча мати. Якщо існує у світі чиста і вічна любов, то це материнська любов, вважає поет:

В «Ліричному інтермецо» до поета приходить кохання в «прекрасному місяці травні», і весь світ для нього сповнюється радістю. Але він не відчуває взаємності, в його коханої «нема жалю», вона вінчається з іншим. Знову поет під владою похмурих сновидінь.

Свою мрію про щиру та вірну любов поет висловив у поезії про квітку лотоса, яка закохана у ніжне місячне сяйво:

У вірші «Блискучого літнього ранку…» краса квітки виступає символом жіночої краси. її ніжність та беззахисність обеззброюють поета, він готовий вибачити їй всі образи:

Характерною рисою «Ліричного інтермецо» є те, що свої почуття поет виражає через образи природи: образи квітів, птахів, неба, дерев. Іноді символіка природи набуває драматичного характеру, як наприклад, у вірші про кедр, що росте на засніженій вершині. Він мріє про пальму, що росте під яскравим південним сонцем. Але зустрітися їм не судилося:

Змучений нерозділеним коханням, поет шукає забуття та втіхи в мандрах. Його ваблять рейнські простори, казкові пейзажі, прості люди. Повертаючись до рідного міста, де колись вперше покохав, поет зустрічається з родиною своєї колишньої коханої. В його серці оживають згаслі спогади, і він знову, уже вкотре, переживає свою нещасну любов. Про все це розповідають вірші з розділу «Знову на Батьківщині»:

Символом фатального кохання для Гайне стала Лорелей, про яку в народі склали легенди. Чарівна красуня жила на скелястому порозі посеред Рейну. Своєю незвичайною вродою вона приворожувала рибалок. Як тільки човен наближався до скелі, закохані сміливці гинули в бурхливому вирі:

Вірші Г. Гайне про нерозділене кохання наповнюють серця читачів смутком і ніжністю, співчуттям ліричному герою. Ці поезії витримані в м’яких ліричних тонах. Не випадково вони привертали увагу композиторів (Р. Шумана, П. Чайковського та інших). А вірш «Лорелей» чи не найпопулярніший у німецькій поезії, він увійшов до всіх шкільних хрестоматій. Характерно, що коли в Німеччині до влади прийшли нацисти та почали палити книги Гайне, вони не насмілилися зачепити цього вірша. Лише замість імені поета позначили в книжках: «Слова народні». Чи може бути вищою оцінка творчості будь-якого поета!