Його я вважаю майстром російського слова. За творчістю А. А. Фета

Афанасій Фет… Його поезія свіжа і трепетна, вона хвилює нашу уяву, викликає глибокі думки, дає відчути красоту і благозвучність російського слова. Коли я вперше прочитала його ліричну п’єсу «Шепот, робкое дыханье…», то відчула якийсь особливий настрій, приплив життєвої сили. Саме цей вірш став «найбільш фетівським», своєрідним поетичним «автопортретом». Адже це просто чудо! Вірш побудований тільки з називних речень. Жодного дієслова. Тільки предмети і явища, що називаються одне за одним. У той же час предметним вірш не назвеш. Це і є, можливо, саме надзвичайне і несподіване. Предмети у Фета непредметні. Вони існують не самі по собі, а як знаки почуттів і станів. Бон ледве світяться, мерехтять. Називаючи ту чи іншу річ, поет вик-: ликає в нас не конкретне уявлення про саму річ, а ті асоціації,: що звично можуть бути з нею пов’язані. Головний зміст – між словами, за словами. Саме за словами розвивається й основна тема вірша: почут тя кохання, почуття найтонше, невимовне.

Так про кохання до Фета ще ніхто не писав. Тема стара, більше того – вічна. А від фетівських рядків віє свіжістю і новизною. Фет писав: «Під новизною я розумію не нові предмети, а нове їхнє освітлення чарівним ліхтарем мистецтва». І от читаємо його «Я пришел к тебе с приветом…»:

Незвичайний вже самий початок вірша, незвичайний в порівнянні з прийнятою тоді нормою в поезії. Адже початкова фраза фетівського вірша зовсім неточна і навіть не зовсім правильна: «Я пришел к тебе с приветом, рассказать…». Дозволив би собі так сказати Пушкін? Але саме ця неточність створює не тільки несподівані, але й яскраві, хвилюючі образи. Створюється враження, що поет начебто спеціально і не замислюється над словами, а вони самі до нього прийшли. І це справляє сильне художнє враження. А який прекрасний його пейзаж! Перед нами постає російська весна: Уж верба вся пушистая Раскинулась кругом; Опять весна душистая Повеяла крилом. Ми відчуваємо, як радіє приходові весни поет, як хвилюється і блаженствує його душа. Скільки голосів у лузі, у саду, у полі славлять літо! Спів птахів, дзенькіт струмка, тріскотіння коників, дзижчання бджіл зливаються в радісну музику. Рядки Фета вбирають її в себе і теж починають звучати співуче, мелодійно. Навіть у нічної тиші є своя музика:

А от картинка зими в сучасному Фету селі. Мимоволі звер таєш увагу, скільки подробиць сільського побуту любовно за пам’ятав Фет.

Рядки у вірша довгі, неквапливі – адже вони зображують «сонливий» зимовий ранок. У Фета немає дерев, рослин, птахів і комах узагалі. Його флора і фауна завжди конкретні й визначені. У поезію входять спостереження людини, що визначає по голосу не тільки те, який птах співає, але і де він знаходиться.

Новизна зображення явищ природи у Фета пов’язана з ухилом до імпресіонізму, саме цей стиль давав можливість загострити й примножити образотворчу силу слова. От початок вірша:

Ліс описаний таким, яким він представився погляду поета: ліс і його відбиток у воді дані як одне ціле, як ліс, що вигнувся між двома вершинами, які потонули серед двох небес. А. Фет дуже музичний, його вірш часто вже самим добором звуків створює в нас той або інший настрій. «Що не висловиш словами, звуком на душу навій», – писав Фет. Його поезія зачаровує нас своїм звучанням. Вона відображає живе життя, одночасно розкриваючи внутрішній світ людини, красоту російської природи, виховує любов до російських просторів, виражає радість і світлу захопленість. Афанасій Фет увійшов в історію російської поезії як оригінальний поет-лірик, майстер ліричної мініатюри. Його вірші уражають яскравістю і соковитістю фарб, великим емоційним напруженням. І як не погодитися з високою оцінкою майстерності А. А. Фета, яку дав М. Г. Чернишевський: «Хто не любить його, той не має поетичного почуття».