Короткий зміст повести
Історія, що відбулася з Акакием Акакиевичем Башмачкиным, починається з розповіді про його народження й вигадливе його іменування й переходить до оповідання про службу його в посаді титулярного радника. Багато молодих чиновників, підсміюючись, лагодять йому докучання, обсипають папірцями, штовхають під руку, – і лише коли зовсім невмоготу, він говорить: «Залишіть мене, навіщо ви мене кривдите?» – голосом, що схиляє на жалість. Акакий Акакиевич, чия служба складається в переписуванні паперів, виконує її з любов’ю й, навіть придя із присутності й нашвидку похлебав щей своїх, виймає баночку із чорнилом і переписує паперу, принесені додому, а якщо таких ні, те навмисно знімає для себе копію з якого – небудь документа з мудрою адресою. Розваг, насолоди приятелювання для нього не існує, «написавшись усмак, він лягав спати», з улыбкою смакуючи завтрашнє переписування. Однак таку розміреність життя порушує непередбачена подія
Один раз ранком, після багаторазових вселянь, зроблених петербурзьким морозом, Акакий Акакиевич, вивчивши свою шинель (настільки втратила вид, що в департаменті давно йменували її капотом), зауважує, що на плечах і спині вона зовсім протягає. Він вирішує нести її до кравця Петровичу, чиї звички й біографія коротенько, але не без детальності викладена. Петрович оглядає капот і заявляє, що поправити нічого не можна, а прийде робити нову шинель. Вражений названною Петровичем ціною, Акакий Акакиевич вирішує, що вибрав невдалий час, і приходить, коли, по розрахунках, Петрович похмелен, а тому й більше згідливий. Але Петрович стоїть на своєму. Побачивши, що без нової шинелі не обійтися, Акакий Акакиевич приискивает, як дістати ті вісімдесят рублів, за які, на його думку, Петрович візьметься за діло. Він вирішується зменшити «звичайні витрати»: не пити чаю по вечорах, не запалювати свічі, ступати навшпиньках, щоб не стерти передчасно підметок, рідше віддавати пралі білизна, а щоб не заношувалося, удома залишатися в одному халаті
Життя його міняється зовсім: мрія про шинель супроводжує йому, як приємна подруга життя. Щомісяця він навідується до Петровича поговорити про шинель. Очікуване нагородження до свята, проти очікування, виявляється більшим на двадцять рублів, і один раз Акакий Акакиевич із Петровичем відправляється в крамниці. І сукно, і коленкор на подкладку, і кішка на комір, і робота Петровича – усе виявляється вище всяких похвал, і, через морози, що почалися, Акакий Акакиевич один раз відправляється в департамент у новій шинелі. Подія це не залишається непоміченим, усі хвалять шинель і жадають від Акакия Акакиевича по такому випадку задати вечір, і тільки втручання якогось чиновника (як навмисно іменинника), що покликав усіх на чай, рятує збентеженого Акакия Акакиевича.
Після дня, що був для нього точно велике врочисте свято, Акакий Акакиевич вертається додому, весело обідає й направляється до чиновника в далеку частину міста. Знову всі хвалять його шинель, але незабаром звертаються до вісту, вечері, шампанському. Примушений до того ж, Акакий Акакиевич почуває незвичайні веселощі, але, памятуя про пізню годину, потихеньку йде додому. Спочатку збуджений, він навіть спрямовується за якоюсь дамою («у якої всяка частина тіла була виконана незвичайного руху»), але незабаром пустельні вулиці, що потягнулися, вселяють йому мимовільний страх. Посередині величезної пустельної площі його зупиняють якісь люди з вусами й знімають із його шинель
Починаються халепи Акакия Акакиевича. Він не знаходить допомоги в приватного пристава. У присутності, куди приходить він через день у старому капоті своєму, його жалують і думають навіть зробити складчину, але, зібравши сущу дрібницю, дають пораду відправитися до значної особи, яке може посприяти більше успішному пошуку шинелі. Далі описуються прийоми й звичаї значної особи, що стали значним лише недавно, а тому стурбованого, як би додати собі більшої значущості: «Строгість, строгість і – строгість», – проказував він звичайно». Бажаючи вразити свого приятеля, з яким не бачився багато років, він жорстоко розпікає Акакия Акакиевича, що, на його думку, звернувся до нього не за формою. Не чуючи ніг, добирається той до будинку й звалюється із сильною гарячкою. Кілька днів безпам’ятства й марення – і Акакий Акакиевич умирає, про що лише на четвертий послу похорону день довідаються в департаменті. Незабаром стає відомо, що по ночах біля Калинкина мосту показується мрець, що здирає із всіх, не розбираючи чина й звання, шинелі. Хтось довідається в ньому Акакия Акакиевича. Уживаються поліцією зусилля для піймання мерця пропадають втуне.
У той час одна значна особа, який не далекий жаль, довідавшись, що Башмачкин раптово вмер, залишається страшно цим вражений і, щоб скільки – небудь розважитися, відправляється на приятельську вечірку, звідки їде не додому, а до знайомої дами Кароліні Іванівні, і, серед страшної непогоди, раптом почуває, що хтось схопив його за комір. У жаху він довідається Акакия Акакиевича, коий тріумфально стаскивает з його шинель. Бліда й переляканий, значне особа вертається додому й надалі вже не розпікає зі строгістю своїх підлеглих. Поява ж чиновника – мерця з тих пор зовсім припиняється, а встретившееся будочникові, що несколько пізніше коломенському, примара було вже значно вище ростом і носило превеличезні вуси
Башмачкин Акакий Акакиевич – центральний персонаж повести про зниклу шинель, «вічний титулярний радник» (статський чиновник 9 – го класу, що не має права на придбання особистого дворянства – якщо він не народився дворянином; у військовій службі цьому чинові відповідає звання капітана, що в якімсь ступені ріднить нещасного Башмачкина з нещасним капітаном Копейкиным з «Мертвих душ»). « Маленький чоловічок з лысинкой на чолі», ледве більше п’ятдесятьох років, служить переписувачем паперів «в одному департаменті». В основу сюжету покладений повністю переосмислений анекдот про чиновника, що довго збирав на рушницю, втратив його під час першого полювання, зліг і вмер би, якби товариші по службі не зібрали по підписці гроші на нову рушницю
Образ А. А. пов’язаний із соціальним типом «маленької людини», що занимали російських письменників 1830 – 1840 – х рр. (порівн. Самсона Вырина з «Повістей Белкина», бедного Євгенія з «Мідного вершника» А. С. Пушкіна).
Все життя А. А. служить на тому самому місці, в одній і тій же посаді; платня в нього мізерне – 400 руб. у рік, віцмундир давно вже не зеленого, а рудувато – борошняного кольору; вьношенную до дір шинель товариші по службі, які постійно знущаються з А. А., називають капотом
Сюжет зав’язується в момент, коли А. А., змучений північним морозом Петербурга, є до одноокого кравця Петровичу із проханням у черговий раз підлатати стару тканину – і одержує рішучу відмову: потрібно шити нову шинель, стара лагодженню не підлягає. Другий візит до «нещадного» Петровичу (який, немов би не зауважуючи жаху клієнта, загрожує руйнівною сумою в 150, а те й в 200 руб.) не допомагає. Прийнявши двугривенный на опохмел, той повторює вчорашній «діагноз»: полагодити не можна, потрібно шити нову
Расчислив всі свої доходи й витрати, А. А. зважується на придбання нової шинелі. Маючи звичку від кожного витраченого рубля залишати по гроші, він уже нагромадив 40 руб.; скільки – те вдається зібрати за рахунок відмови від вечірнього чаю й свіч; нарешті, департаментські «гроші до свята», всупереч очікуванню, виплачують у розмірі 60 руб. – замість звичайних сорока. А. А. натхнений «вічною ідеєю майбутньої шинелі»; незважаючи на всю свою боязкість, він допускає навіть часом «зухвалі й відважні думки»: а чи не покласти куницю на комір?
Через 2 – 3 місяці мінімально необхідні 80 руб. зібрані; шинель із фарбованою кішкою замість куниці Зшита; тихий А. А. по дорозі в департамент кілька разів посміхається, чого з ним колись ніколи не траплялося. Товариші по службі пропонують «сприскати» обнову; вечір призначений у помічника столоначальника, що живе в кращій частині міста, куди А. А. чи не вперше відправляється зі своєї окраїни. Завдяки шинелі, немов якась завіса спадає з його око; він здивовано розглядає модні крамниці, столичне висвітлення й проч. У гостях – знову ж чи не вперше в житті – він затримується до 12 ночі, випиває шампанського – і по дорозі назад зі світлого центра до темної окраїни втрачає шинелі, що встиг відчути «подругою життя». Якісь люди з вусами оточують його, і один з них, произнеся: «Але ж шинель – те моя!» – показує кулак величиною із чиновницьку голову
Перше коло життєвого пекла пройдений; день найбільшого торжества завершилося вночі найбільшої втрати. Сюжет повести йде на другий захід: А. А. має бути нове коло пекла – цього разу бюрократичного. З’явившись рано поутру до приватного пристава, А. А. чує відповідь – ще спить; в 10 ранки – ще Спить; в 11 – його вже немає будинку. Прорвавшись в обідній час до незадоволеного пристава, А. А. нічого не домагається. Замість того щоб почати пошук викраденої шинелі, приватний вимовляє потерпілому: «Так чому він так пізно вертався, так чи не був у безладному будинку» і проч.
Не знайшовши підтримки внизу ієрархічної градації, А. А. вирішується шукати захисту «нагорі» – в «однієї значної особи», що лише недавно получили генеральський чин. Саме по собі це «значна особа» зовсім не злобливо; однак чин і свідомість висоти власного положення зовсім збивають його з користі. Людський початок подавлений у ньому бюрократичним гонором. Прохання нещасного А. А. «списатися як – небудь із г. обер – поліцмейстером» викликають у генералі приступ чиновного обурення (треба було через секретаря), а безневинне зауваження («секретарі того… ненадійний народ») приводить у таке шаленство, що боязкого А. А. канцеляристи повинні підхопити й вивести під руки в напівнепритомному стані
Вражений, у дірявій шинелі, з відкритим від здивування ротом, він вертається додому; по дорозі хуртовина надуває йому горлівка жабу; доктор виносить вирок – неминучу смерть не пізніше півтори доби. Так і не опам’ятавшись (у маренні йому бачиться шинель із пастками для злодіїв), «сквернохульничая» на його превосходительство, А. А. умирає. Подібно бедному Євгенію з пушкінського «Мідного вершника», виявившись за гранню розуму – і на волосок від смерті, він безсило бунтує проти безособового «владаря долі».
А. А. залишає межі цього омертвілого життя, де навіть про кончину людини довідаються лише на четвертий день після похорону (додому до А. А. є посильний з департаменту, щоб довідатися, чому того немає в присутності) – і відразу заміняють «вибулого» новим виконавцем функції
Сюжет робить третій «захід»; характер оповідання різко міняється. Розповідь про «посмертне існування» А. А. рівною мірою виконаний жаху й комізму, фантастичної правдоподібності й глумливо поданої неправдоподібності. Вийшовши з підпорядкування законам миру цього, А. А. із соціальної жертви перетворюється в містичного месника. У мертвотній тиші петербурзької ночі він зриває шинелі із чиновників, не визнаючи бюрократичної різниці в чинах і діючи як за Калинкиным мостом (тобто в бідній частині столиці), так і в багатій частині міста. Лише наздогнавши безпосереднього винуватця своєї смерті, «одна значна особа», що після дружньої начальницької вечірки направляється до «однієї знайомої дами Кароліні Іванівні», і зірвавши з його генеральську шинель, «дух» мертвого А. А. заспокоюється, зникає з петербурзьких площ і вулиць. Видимо, «генеральську шинель довелася йому зовсім по плечу».
Такий підсумок життя соціально незначної особистості. В А. А. не було ніяких пристрастей і прагнень, крім пристрасті до безглуздого переписування департаментських паперів; крім любові до мертвих букв, ні родини, ні відпочинку, ні розваг. Але соціальна незначність невблаганно веде до незначності самої людини. А. А., по суті, позбавлений яких би те не було якостей. Єдиний позитивний зміст його особистості визначається негативним поняттям: А. А. незлобивий. Він не відповідає на постійні глузування чиновників – товаришів по службі, лише зрідка благаючи їх у стилі Поприщина, героя «Записок божевільного»: «Залишіть мене, навіщо ви мене кривдите?» Саме ім’я Акакий у перекладі із грецького й означає «незлобивий».
Але незлобивість А. А. має певну духовну силу; у повість уведений «бічний» епізод з «одним парубком», що раптово почув у жалісливих словах скривдженого А. А. «біблійний» вигук: «Я брат твій» – і перемінив все своє життя. Так соціальні мотиви, пов’язані з А. А. як «типом», виявляються споконвічно зарученими з релігійним змістом його образа; і вся сумна історія про шинель А. А. будується на взаємопроникненні, взаимопереходе соціального початку в релігійне й навпаки.
Пристрасть А. А. до букв «викриває» безособовість бюрократичного мироустройства, у якому зміст підмінений формою. І в той же самий час воно пародіює сакральне, містичне відношення до священної Букви, Знаку, за яким схований таємничий зміст. Опис крижаного зимового вітру, що мучить петербурзьких чиновників і зрештою вбиває А. А., пов’язане з темою бідності й приниженості «маленької людини». І в той же самий час, як давно замічене, час в «Шинелі» расчислено по особливому календарі; природна хронологія грубо порушена, щоб дія починалася взимку, узимку продовжилося й узимку завершилося. Петербурзька зима в зображенні Гоголя здобуває риси вічного, пекельного, обезбоженного холоду, у який вморожены душі людей – і душу А. А, раніше всього
Життєва катастрофа героя визначена стільки ж бюрократически – обезличенным, байдужим мироустройством, скільки й релігійна порожнеча, і порожнечею дійсності, який належить А. А., і порожнечею самого А. А.
