Народ – герой поеми Некрасова «Кому на Русі жити добре» – Некрасов Микола

Багато попередників і сучасники Некрасова писали про народ. Їхнього добутку допомагали розвитку суспільної свідомості, учили любити й поважати мужика, викликали ненависть до гнобителів народу. Некрасов же вперше створює добуток не тільки про народ, але й для народу. Поема «Кому на Русі жити добре» – це багаторічна праця Некрасова, у Якому вилилися його любов до народу, міркування й біль поета про народну долю

Селяни – Мандрівники в поемі Некрасова представляють ту багатолику Русь, що поєднує одне – убогість і безправ’я. Мужики дібралися із сіл, чиї назви говорять самі за себе: Заплатово, Дырявино, Разутово, Знобишино, Горелово, Неелово. Відповідні назви й у губерній, повітів, волостей. Уже самими цими назвами поет вершить суд над невпорядкованістю, убогістю й безпросвітністю життя селянської Русі, що з’являється в поемі голодної, разутой і роздягненої, доведеної до краю руйнування, що страждає від непосильної праці й принижень

Але безправне положення народу не вбило в ньому кращих людських якостей: чуйності до чужого страждання, почуття власного достоїнства, готовності до боротьби із гнобителями. «У рабстві врятоване серце вільне – золото, золото серце народне!» – говорить поет

В образі селянина Савелія – «богатиря святорусского», «богатиря сермяжного» уособлені могутні сили, непохитна завзятість і богатирська стійкість російського народу. Разом з іншими селянами він відмовляється платити поміщикові оброк і вирішує про себе: «Як не бий, собачий син, а всієї душі не виб’єш!» Савелій стає на чолі селянського бунту проти керуючим маєтком німця Фогеля.

Безправне положення жінки – селянки, її незавидну частку поет показує на прикладі Матрены Тимофіївни. «По п’ятому годку» вона вже трудиться. Вийшовши заміж, переносить знущання чоловікової рідні, смерть дитини, побої, каторжна праця. Але, незважаючи на це, повна негод життя не вбило в ній кращі риси російської жінки – селянки: її моральну чистоту, свідомість людського достоїнства Поет показує пробудження селянської самосвідомості й створює образи «нових» людей, що вийшли з народу й стали активних борців за благо народне. Такий Єрмил Гирин. У якій би посаді він не був, він прагне допомогти мужикові, захистити його. Пошана й любов здобула він «строгою правдою, розумом і добротою». Тип інтелігента – демократа вихідця з народу, втілений в образі Гриши Добросклонова, сина батрачки й напівзлиденного дячка

Поет не ідеалізував народ, знаючи, що не всі встояли проти впливу, що розтліває, рабства. Але якщо перед тими, хто зберіг шляхетність, волю до боротьби, поет схиляється, то про рабів і холопів він говорить спрезрением.

Лакей Іпат щасливий своїм холопським положенням. Захлинаючись від захвату, він згадує про знущання пана, називаючи його «князюшкой», а себе «рабом останнім». Автор дає Іпатові влучну й злісну оцінку – «холоп чутливий».

Ненависть до холопства, до рабського терпіння – одна з характерних рис морального вигляду революціонерів – демократів. Це почуття розділяє й народ. У розповіді «Про холопа зразкового Якова вірного» двірської людина барона Синегузина так говорить: «Люди холопського звання – сущі пси іноді». Чим тяжчай покарання, тим їм милею добродії».

У поемі зовсім ясно сказане про те, що робить селянина бунтарем і якою силою може досягти його збурювання й бунт: «У кожного селянина душу що хмара чорна – громам гриміти оттудова, кривавим лити дощам…».

Некрасов свято вірить в «силу народну – силу могутню», у славне майбутнє народу: «Ще народу росіянинові межі не поставлені: перед ним широкий шлях!» Поет хоче вселити цю віру в інші, надихнути своїх сучасників не відвертатися від людей простого звання: «Такий ґрунт добра – душу народу російського». Про сівач, прийди!..

Але ж дійсно, наш народ вистояв, витримав і війни, і революції криваві. Выдюжил, не зігнувся, залишилися роботящі до розумні, жадібні до знань люди. Я вірю, що Росія перетвориться в могутню, квітучу державу, який і повинна їй бути. Ми адже росіяни