Тема любові в поэзиях Гейне – Гейне Генріх

Змінюються часи й влада, змінюються життя й людський світогляд. Але незмінними залишаються найвищі істини, незмінної залишається людська потреба любити. Нерозгаданої залишається таємниця душі, у якій невгасаючим вогнем горить священне й непереборне почуття любові

Поповнив скарбницю поетичних визнань у любові й відомому німецькому письменнику Генріх Гейне в книзі поэзий, що принесла йому світову славу. Численні вірші збірника «Книга пісень» були навіяними безмовною любов’ю поета до кузини Амалии, а згодом до її молодшої сестри Терезі. Цій темі присвячені перші розділи циклу «Страждання юності», «Сновидіння» і «Пісні».

Поет живе у світі дивних сновидінь. Кожний вірш роздягнула – це опис сну, бачень, які відвідують поета

Дійсність і сон, примари й реальність сполучаються в цих віршах

Поет повністю поринув у свій розпач, але це не скорботна, безнадійна примиреність, а бурхливе почуття. Ніде поет не бачить світлого починання, скрізь безпросвітна темрява

Любов у Гейне – сила, що несе неминучу загибель. Сам поет – нещасний закоханий, що болісно переживає «її» невірність, одна із численних жертв

У світі, де живе поет, здається, немає живих справжніх людей. Це примари й брехливі маски, які приховують підлість і незначність. Брехливе, оманне виденье й сама улюблена поета

Розповідь про гірку безмовну любов триває в «Піснях».

Ранком я встаю й запитую:

«З’явиться вона?»

А надвечір ремствую –

Не прийшла вона

Дарма я в нічний задумі

Сон до тебе кличу, –

У забутті, у смутку мрії

Цілий день живу

Ці два розподіли циклу «Страждання юності» мають внутрішню єдність, тому що вони варіюють ту саму тему. Ми обертаються в зачарованому колі тих самих почуттів і переживань, мотивів і образів

У циклах «Ліричне інтермецо» і «Повернення» Гейне знову розповів про свою нещасливу любов, але по – іншому. У цих циклах – історія любові поета. Поет описує блаженний стан закоханості. На все у світі поет дивиться закоханими очами, – він навіть починає розуміти язик зірок, а Мадонна в Кельнському соборі здається йому схожої на нього улюблену. Як не зачаровували поета його любовні переживання, він все – таки може пожартувати: він більше не любить лілію, троянду, сударку й сонце, він любить тільки «її».

Любов невичерпна й вічна як саме життя. Незважаючи на всі лиха, бідність у світі панує чистота, честь, достоїнство й любов. Різні віки, різні мови. Єдине – любов