Тема долі й долі у творах Василя Жуковського – Жуковський Василь

Василь Андрійович Жуковський є одним з перших російських романтиків. Його по праву вважають батьком російського романтизму. Бєлінський писав про нього: «Щира заслуга Жуковського полягає в тому, що він увів у російську поезію романтизм».

На тематику його добутків багато в чому вплинуло його власне світовідчування, положення в суспільстві. Тому що він був незаконнонародженим сином поміщика Буніна, він почував свою ущербність і виражав свої переживання в добутках. Таким чином, частина його добутків придбала біографічний характер. Основними мотивами його творчості є природа, любов, доля й доля, спогад. Патріотична тема, тема поета й поезії також були ведучими

Жуковський увів у російську літературу такі жанри, як елегія, балада, ліричний уривок (фрагмент), романс, пісня

Одним з перших творів Жуковського був вільний переклад елегії англійського поета – сентименталіста Т. Гріючи «Сільський цвинтар» (1802 р.). Ця елегія відрізняється єдністю настрою й зосередженістю на щиросердечних переживаннях, пов’язаних з картинами природи й роздумами, через які розкривається не умовний образ, а індивідуальний характер автора. Елегія починається з опису вечора – спокійного, безтурботного стану природи:

У мрячному сутінку околиця

Зникає…

Усюди тиша; усюди мертвий сон;

Лише зрідка, дзижчачи, вечірній жук

Миготить,

Лише чується вдалині рогів сумовитий дзенькіт

Потім зображується картина скромного сільського цвинтаря, на якому поет віддається меланхолійним міркуванням, дивлячись на могили селян, з якими він порівнює пишне життя багатих вельмож, що нехтують бідні й украшающих могили багатими пам’ятниками, що відбивають їхнє суєтне марнославство. Смерть поет розглядає як неминучий фінал життя будь – якої людини:

На всіх яриться смерть – пануючи, улюбленця слави,

Усіх шукає грізна… і ніколи знайде;

Всемощныя долі непорушні устави:

И шлях величі до труни нас веде!

Ліричний герой віддається міркуванням про вплив соціальної приналежності на його долю:

Але просвещенья храм, споруджений століттями,

Угрюмою долею для них був зачинений

Їхня доля обтяжила злиденності ланцюгами,

Їхній геній строгою нуждою умерщвлен.

Особливе співчуття автора викликає могила рано померлого юнака. Настрою відповідає мелодійний лад мови елегії. Жуковський часто використовує повтори («Усюди тиша; усюди мертвий сон…»), анафору, тобто одноголосність, властиве майже всім творам Жуковського. Зростаюча експресивна виразність, емоційне фарбування значеннєвого значення слів надають добутку особливу красу

Нові сторони поетичного дарування Жуковського розкрилися в елегії «Вечір», написаної в 1806 році. У цій елегії відбивається душа з її найменшими відтінками й переживаннями. Вечір – найбільш підходящий час для споглядання природи. Жуковському вдається передати рух у природі, найтонші відтінки природних фарб. Поет прибігає до уособлення, метафорам, епітетам, які підсилюють враження від картини вечора. Жуковського по праву вважають творцем ліричного пейзажу в Росіянці літературі

На тлі природи ліричний герой віддається спогадам про збіглих друзів, любов і поступово приходить до питання про своє власне призначення в житті, про свою долю, про долю й долю в житті людини:

Мені доля судила: брести невідомим шляхом

Бути другом мирних сіл, любити вроди природи…

И, погляд схиливши на пенны води,

Творця, друзів, любов і щастя оспівуватися

Ліричний герой не пручається своїй долі, а приймає неї: «Так співати їсти моя доля, але довго ль?..» Смерть сприймається автором як природний відхід від дійсності, як зміна вечора вночі. Особливе місце тема долі й долі займає в баладах Жуковського. «Балада – мій вибраний рід поезії», – писав Жуковський. Усього їм було створено 39 балад. Балада «Людмила» є зразком балади початкового періоду романтизму. «Людмила» – вільний переклад балади «Ленора» німецького поета Бюргера. У своїй версії цього добутку

Жуковський надає їй більший ступінь замисленості й меланхолії, підсилює моралістичний елемент, затверджує ідею смиренності перед волею господньої. Основна ідея добутку носить християнський характер. Вона полягає в словах матері Людмили: «Рай – смиренним воздаянье, пекло – серцям, що бунтують,». Людмила возроптала на Бога, тому й загинула, тобто героїня карається за відступ від віри. Основний мотив «Людмили» – мотив долі, невідворотності долі. На прикладі Людмили автор показує, що всяке опротивление людини уготованной йому долі – даремно й безглуздо.

Уже в цій ранній баладі Жуковський виявив себе як художник, що прагне відтворити внутрішній мир свого героя. Так поет передає щиросердечні переживання Людмили: тривогу й смуток по милому, надію на побачення, скорботу, розпач, радість, страх. Образи й мотиви доповнюють романтичний колорит добутку: ніч, міраж, примари, саван, могильні хрести, труна, мрець

Романтичному характеру балади відповідає її мова. Жуковський часто використовує лірико – емоційні епітети: «милий друг», «безвідрадна обитель», «сумні очі», «ніжний друг». Поет звертається до свого улюбленого епітета «тихий» – «тихо їде», «тиха діброва», «тихий хор». Для балади характерні питально – окличні інтонації: «Близько ль, милий?», «А, Людмила?», рефрени: «Світить місяць, діл сребрится, мертвий з девушкою мчиться».

Жуковський прагне додати своєму добутку народний колорит. Він використовує просторічні слова й вираження – «миновались», « чекає – пожде» і постійні епітети: «борзий кінь», «вітер буйний», використовує традиційні казкові вираження

У баладі «Світлана» Жуковський почав спробу створити самостійний добуток, що опирається у своєму сюжеті на національні звичаї російського народу. Він використовував древнє повір’я про гадання селянських дівчин у ніч перед Водохрещенням

На відміну від «Людмили», сюжет якої похмурий, а розв’язка досить сумна, «Світлана» – радісна балада. Основна її ідея – віра в провиденье. На відміну від Людмили, Світлана не нарікала на Бога й не противилася своїй долі й за це була вознаграждена довгоочікуваною зустріччю зі своїм нареченим. Щаслива кінцівка ідеалізує ситуацію. Виходить, що наяву всім супроводжує щастя, а нещастя можуть бути тільки в сні. Ця ідеалізація підкріплюється підсумковим міркуванням:

Кращий друг нам у житті цей

Віра Впровиденье.

Благ Зиждителя закон:

Тут нещастя – брехливий сон;

Щастя – пробужденье.

Головна заслуга Жуковського в тім, що він перший у вітчизняній поезії створює художньо переконливий образ російської дівчини. Недарма Пушкін, створюючи образ Тетяни Ларіній, опирався на художній образ Жуковського. Образ Світлани даний психологічно точно. Вона з’являється перед читачем те мовчазно – смутної, тужної по зниклому нареченому, те лякливо – боязкої – під час гадання, то в стані жаху – під час сну. Сон займає центральне місце в добутку. Саме мотив сну дозволяє авторові розгорнути баладний сюжет: подорож Світлани в гості до мерця. Однак на відміну від Людмили, Світлана не забуває про Бога. Виявившись у хатинці з мерцем, вона молиться перед іконою Рятівника, і до неї спускається ангел – хоронитель в образі голублячи й рятує її від домагань мерця

Отже, Жуковський був першим російським поетом – романтиком, що звернувся у своїй творчості до внутрішнього миру людини, до індивідуальної особистості, зосередивши свою увагу на внутрішніх переживаннях людини, на його прагненні до ідеального, піднесеного миру. Майже у всіх добутках зачіпається тема долі й долі, що є центральної у світорозумінні поетів – романтиків. Хоча у всіх добутках вона представлена по – різному: «Сільський цвинтар» – невідворотність смерті, як природного фіналу життя, вплив долі на життя людини; «Вечір» – міркування автора про своє власне призначення в житті, про свою власну долю; «Людмила» і «Світлана» – віра в Бога, покору долі, тобто Богові, його волі, або опір їй, але висновок із всіх цих добутків треба один: чоловік – раб долі, і намагатися змінити, стати проти долі абсолютно неможливо, тому що за опір людин понесе кару Бога