Проблема морального вибору людини в романі «Тихий Дон» – Шолохов Михайло

Роман Михайла Шолохова «Тихий Дон» створювався протягом багатьох років, першого розділу роману були написані в 1925 році, а останні його сторінки були опубліковані в журналі «Новий мир» в 1940 році. Свій задум роману Шолохов визначав так: «Хотілося написати про народ, серед якого я народився і який знав…»

Роман «Тихий Дон» оповідає про сложнейшем часу в житті Росії, що принесли величезного соціального й морального потрясіння. Валили звичні уклади життя, перекручувалися й ламалися долі, знецінювалося людське життя. Сам Шолохов характеризував свій добуток як « роман – епопею про всенародну трагедію».

«Тихий Дон» – це епічне оповідання про історичні долі донського козацтва, про його шляхи до революції, про складну запеклу класову боротьбу в революційну епоху. На широкому епічному тлі руху народних мас до революції Шолохов з великою художньою силою показав заплутаний, суперечливий шлях, трагічну долю Григорія Мелехова. Саме на частку Григорія випадає бути моральним стрижнем добутку, втіленням основних рис потужного народного духу. Доля Григорія Мелехова стала символом трагічних доль козацтва взагалі.

Вихований у кращих традиціях, Григорій змолоду беріг козачу честь, що розуміється їм ширше, ніж просто військову доблесть і вірність боргу. «Війна стала для Григорія випробуванням всіх його життєвих сил. Міцно беріг козачу честь, ловив випадок виявити беззавітну хоробрість, ризикував, сумасбродничал, ходив переодягненим у тил до австрійців, знімав без крові застави, джигітував козак і почував, що пішов безповоротно той біль по людині, що давила його в перші роки війни». Головному героєві «Тихого Дону» властиві сміливість, мужність. Разом з тим він виступає проти жорстокості й ненависті, які бачить на війні. Григорій рятує від смерті свого кревного ворога Степана Астахова, звільняє з в’язниці жінок і дітей, забороняє знищувати й роздягати полонених червоноармійців, виступає проти огидного грабежу, суворо засуджуючи за мародерство свого батька. Його симпатії завжди на стороні тих, хто не втрачає мужності й достоїнства в самі важкі мінути життя. Засуджуючи легкодухість і боягузтво, сам Григорій і на фронті імперіалістичної війни, і в загоні Подтелкова, і командуючи дивізією в білогвардійській армії, тримав себе мужньо й непохитно.

Григорій Мелехов – цільна особистість, немов вирубана з одного шматка, він не вміє пристосовуватися, приховувати свої почуття, жити «подвійною» життям. І це теж було причиною глибоких щиросердечних потрясінь на війні. Чесно виконуючи свій козачий борг, він не ховався за спинами товаришів. Чотири Георгіївських хрести й чотири медалі – от коштовне свідчення заслуг Мелехова на війні. Болісні пошуки істини приводять Григорія те в білогвардійські ряди, то в Червону Армію. Борючись у рядах білогвардійців, він не може не бачити презирливого відношення до козаків, їхня жорстокість; не розділяє він і бажання білих офіцерів залучити англійців і французів для боротьби із Червоною Армією. Із гнівом говорить він про інтервентів: «Я б їм на нашу землю й ногою ступити не дозволив».Щораз, вступаючи на шлях боротьби проти народу, Григорій випробовує важкі мучення, що змушує тягтися до нового, випробовувати «гостре почуття величезної ненаситної цікавості до червоноармійців, до цих російських солдатів, з якими йому для чогось потрібно було боротися».

Командуючи дивізією повстанців, Григорій хоче примиритися із червоними, але не знає, як це зробити. Із самого початку повстання він розуміє його приреченість, тому що воно «проти народу». Григорій відчуває, що від «старого» «холодом пре», але своє, козаче бере гору «над великою людською правдою», і він знову вертається в стан білих. Григорій почуває, що й у червоних, і в білих є своя правда, тому й метається між двох вогнів, намагаючись зрозуміти, на чиїй стороні істина. Але ні тим, ні іншим Мелехов з його загостреним почуттям справедливості не потрібний. Не приживається він серед білих офіцерів, що нехтують новоявленого командира дивізії, та й червоні теж бояться й ненавидять Григорія, не розбираючись, чому і як він став білим офіцером

Трагедія Григорія Мелехова – це трагедія російського козацтва в цілому. Козаки ніколи ні перед ким не ламали шапок, жили обособленно, изолированно від іншого миру, відчуваючи деяку свою винятковість, особливість і прагнучи неї зберегти. І білі, і червоні для більшості козаків «іногородні», що принесли на донську землю розлад і війну. На чиїй би стороні козаки не воювали, їм хочеться одного: повернутися в рідний хутір, до дружини, до дітей, орати землю, звістки своє господарство. Але вихор історії ввірвався до них у куреня, зірвав козаків з рідних місць і кинув їх у саме пекло братовбивчої війни, війни в ім’я ідеалів, малозрозумілих, а те й далеких більшості простих козаків. Болісно й довго коливаючись між таборами, Григорій починає шукати неіснуючий «третій шлях» у революції. «І від того, що став він на грані в боротьбі двох почав, – пише Шолохов, – заперечував обоє їх, народилося глухе, неумолчное роздратування».

Перебуває Григорій на розпуття й в особистому житті. До дружини Наталі його тягне хазяйська душа, сімейний спокій, любов до дітей, Ксенія залучає силою свого протесту, вільнолюбством, пристрасністю цільної натури. Але на відміну від її, Григорій пасивний у виборі шляху. Коли Ксенія радить йому порвати з хутором, піти на роботу в шахти, Григорій сміється у відповідь. Він боїться відірватися від свого господарства, втратитися власності, землі, привілеїв козака: «Ну, куди я піду від господарства? Знову ж на службу мені на цей рік. Не годиться справа… Від землі я нікуди не рушу».

Покорясь волі батька, він навіть готовий придушити в собі любов до Ксенії, «покінчивши цю історію з нею». Спочатку Григорія найбільше хвилює його власна доля у зв’язку з рішенням батька женити його на дочці кулака Коршунова. Коливання його пояснюється прагненням примирити любов до Ксенії із сімейними традиціями, власницькими законами. В’януло в цьому одруженні й легкодумством молодості, що не усвідомила ціни першої великої любові. Так виник компроміс, що приніс нещастя не тільки йому, Ксенії, Наталі, але й іншим людям. Компроміс привів Григорія до внутрішнього розладу. Він зрозумів, «що не вкрай порвано із Ксенією, залишилося щось, як скалка в серце…». Багато чого довелося пережити Григорію, перш ніж він зрозумів, що любов до Ксенії – найважливіше в його житті. Глибокою трагедією обертається для нього смерть улюбленої жінки. Усе було кінчено для його

Простеживши весь трагічний життєвий шлях Григорія, починаючи з історії роду Мелехових, можна не тільки розкрити причини його лих і втрат, але й наблизитися до розуміння сутності тої історичної епохи, чий глибокий і вірний портрет ми знаходимо на сторінках «Тихого Дону», можна багато чого зрозуміти в трагічній долі козацтва, та й російського народу вцелом.