Складність і суперечливість поезії Федора Тютчева – Тютчев Федір
Своє сьогодення визнання поезія Тютчева вперше одержала в 1836 році. Навесні цього року копії тютчевских віршів через В’яземського й Жуковського потрапили в руки Пушкіна, якому вірші сподобалися, і він вирішив разом із друзями випустити вірші окремим збірником. Видання здійснено не було, але в пушкінському «Сучаснику» за 1836 рік з’явилося шістнадцять віршів Тютчева. На сторінках цього журналу вірші поета продовжували друкуватися й після смерті Пушкіна, аж до 1840 року
Незважаючи на активну перекладацьку діяльність, поет зізнається, що його обтяжує «існування людини без батьківщини». Очевидно, глибоко не випадкові мотиви самітності й скитальчества в лірику закордонного періоду
Як серцю висловити себе?
Іншому як зрозуміти тебе?
чиЗрозуміє він, чим ти живеш?
Думка виречена є неправда
Підриваючи, обуриш ключі,
Харчуйся ними – і мовчи…
По своїх політичних поглядах Тютчев був монархістом. Але він з особливою гостротою відчував невідповідність російського самодержавства його особистим поданням про монархію. Однак Тютчев не допускав думки про можливість насильницької зміни російського самодержавного ладу, про що писав у вірші « 14 – ое грудня 1825».
В останні роки життя Тютчева за кордоном його політичні погляди наближаються до доктрини слов’янофілів
Під враженням західноєвропейських революційних подій 1818 року Тютчев задумує великий філолофсько – публіцистичний трактат «Росія й Захід», де стало ясно, що Європі не вдалося “придушити революцію конституційними заклинаннями”, тому що «революційний початок» занадто глибоко «проникнуло в суспільну кров». Росію поет бачив рятівником миру, «ноевым ковчегом», про що повідав у вірші “Море й стрімчак”:
Хвиль шалених прибоєм
Безперервно вал морський
З ревінням, свистом, вереском, виємо
Б’є в стрімчак береговий,
Але, спокійний і гордовитий,
Дурницею хвиль не обуян,
Нерухливий, незмінний,
Мирозданью сучасний,
Ти коштуєш, наш велетень!
Росія, на думку Тютчева, урятує мир як істинно християнська держава на противагу Заходу з його католицизмом, що обожнює влада Тата
Його міркування про світ і людину вражають глибиною й масштабом
Тютчев виступав проти сильного, тривалого й безоглядного «стиснення», що накладається «наумы». Займаючи до кінця днів посада голови Комітету цезури іноземної, поет прагнув, «не виходячи з меж закону… постійно соображаться з розумом закону, вимогами століття й суспільства». Він часто виступав заступником видань, заборонених цензурою або, що перебували під погрозою переслідування, що не раз приводило до зіткнень сначальством.
У творчості Тютчева шістдесятих – початку сімдесятих років переважають політичні вірші й дрібні вірші «на випадок».
Останні роки життя Тютчева були затьмарені важкими втратами. В 1870 році вмерли його старший син Дмитро й брат Микола, в 1872 році – молодша дочка Марія. Фізичні сили самого поета слабшали з кожним роком. Навесні 1873 року, прикутий до постелі важкою передсмертною недугою, вона диктував великі листи на політичні теми
Федір Іванович Тютчев дуже любив Пушкіна, якого вважав кращим виразником «російського розуму», а смерть поета вважав народним горем:
…Великий і святий був жереб твій!..
Ти був богів орган живий,
Але із кров’ю в жилах… пекучою кров’ю
… І осінений опочив
Корогвою прикрості народної…
… Тебе ж, як першу любов,
Росії серце не забуде!
Лірикові Тютчева можна читати й аналізувати, любити й не приймати, але із чим не можна посперечатися, так це з тим, що він був «співаком своєї Батьківщини», адже основні мотиви його творчості невіддільні від російських традицій. Поряд з темою Батьківщини в Тютчева багато віршів, присвячених природі, адже в кожного є свій куточок, дорогою серцю, що ми вважаємо своєю «малою батьківщиною». Він неповторний і прекрасний
Як і людина, природа в поезії Тютчева перебуває в постійній боротьбі й протиріччі. Сили природи одушевляються поетом: джерельний ключ таємниче шепотить, «ніч хмура, як звір стійкий, дивиться з кожного куща». Навколишній світ живий, він мислить, почуває, говорить:
Не те, що мнете ви, природа:
Не зліпок, не бездушний лик –
У ній є душу, у ній є воля,
У ній є любов, у ній є мова
Малюючи картини природи, Тютчев бачить перед собою всю прекрасну й заколотну, просту й незрозумілу, язичеську й християнську Русь. Він вірить у її велику долю, непохитну святість:
Ні, карлик мій!
Боягуз безприкладний!..
Ти, як не тиснися, як не бійся,
Своєї душою маловірної
Не спокусиш святу Русь… …
Вінця й скиптра Візантії
Вам не вдасться нас позбавити!
Всесвітню долю Росії –
Немає! Вам її не загатити!..
Говорячи про Батьківщину, Тютчев повний гордості за свою державу, а описуючи природу, поет виливає ніжність і наснагу, «Душу, життя природи поет досліджує з дивною спостережливістю й любов’ю, створивши незабутні поетичні картини літнього вечора, нічного моря, ранку в горах, «осіни первісної», «грози на початку травня»:
Люблю грозу на початку травня,
Коли весняний перший грім,
Як би резвяся й граючи,
Гуркоче в небі блакитному
Гримлять розкати молоді,
От дощик бризнув, пил летить,
Зависли перлини дощові,
И сонце нитки золотиться
Образами природи Тютчев виражає свої таємні думки й почуття, сумніви й питання:
И отчого ж у загальному хорі
Душу не те співає, що море,
И нарікає мислячий очерет?
«Вірний син природи», як називав себе поет, викликує: «Ні, мого до тебе пристрастья я сховати не в силах, мати – земля!».
Багато віршів присвячено міркуванням про життя, філософському погляду на навколишній світ. Тютчевский мир трагичен, на його віршах лежить печатка сложнос –
Ти, болісних роздумів, роздвоєності, суперечливості. Людина в «борінні стихій» бачиться поетові «безпомічним», «незначним пилом», «мислячим очеретом». Доля й стихія володіють його життям, воно уподібнено «лаку земному», «сироті бездомному». Доля людська подібна до крижини, що тане на сонце й спливає «у всеосяжному морі», «у безодню фатальну». З боротьби протиріч, стихій і страстей є один вихід, один можливий шлях:
Коли проб’є остання година природи,
Склад частин зруйнується земних:
Все зриме знову попросить води
И божий лик зобразиться в них!
Але при цьому Тютчев прославляє боротьбу, мужність, безстрашність людини, з яким цей «мислячий очерет» пручається долі:
Мужайтеся, боріться, об хоробрі душі,
Як бій ні твердий, ні завзята боротьба!
Усе у світі бореться між собою, виявляючи свою сутність і втілюючи себе в якійсь формі буття. Навіть під найяснішими і яскравими покривами й оболонками ховається темне, страшне: «ПРО, бур заснулих не буди – під ними хаос ворушиться!».
Навіть таке світле й прекрасне почуття, як любов, Тютчев описує суперечливо, двойственно. Йому знайомі, зрозумілі її принадності, її “очарованье”, поет називає це почуття «життя ключ», «чудесний полон», «чистий вогонь», «союз душі з душею рідний». Любовна лірика поета вражає силою й відвертістю вираження страстей: “И крізь опущених вій похмурий, тьмяний вогонь желанья”. Але в той же час людську сутність любові Тютчев розкриває через зображення згубної, внутрішньо конфліктної фатальної пристрасті, «буйної сліпоти», «боротьби нерівної двох серць».
Любовні мотиви яскраві й піднесені. Тютчев оспівує жінку як неземна істота. Часом він ототожнює жінку з гармонією природи, з її невичерпною красою:
Люблю ока твої, мій друг,
Із грою їх полум’яно – чудесної,
Коли їх піднімаєш раптом
И, немов блискавкою небесної,
Оглянеш швидко ціле коло…
Не завжди любов так безхмарна й чудесна – часом вона приносить біль:
Сиджу замислений і один,
На погасаючий камін
Крізь сльози я дивлюся…
З тоскою мислю про колишній
И слів у зневірі моєму
Не знаходжу
Але все – таки є надія, що любов стане гармонічної:
Мир і согласье між нас
Позначилися з першого ж дня, –
Поздоровимо ж, перехрестячись,
Тебе із мною, з тобою мене
Тютчев прожив майже сімдесят років. Він був сучасником найбільших історичних подій, починаючи з Вітчизняної війни 1812року й кінчаючи Паризькою комуною. Його перші вірші з’явилися в епоху романтизму, а зріл і пізні – коли затвердився реалізм
Складність і суперечливість поезії Тютчева були обумовлені складністю й суперечливістю його відносин до навколишньої дійсності
Для багатьох поколінь читачів Тютчев був «співаком Батьківщини» з її гордою величчю й чудовими природними картинами