Складність і суперечливість поезії Федора Тютчева – Тютчев Федір

 

Своє сьогодення визнання поезія Тютчева вперше одержала в 1836 році. Навесні цього року копії тютчевских віршів через В’яземського й Жуковського потрапили в руки Пушкіна, якому вірші сподобалися, і він вирішив разом із друзями випустити вірші окремим збірником. Видання здійснено не було, але в пушкінському «Сучаснику» за 1836 рік з’явилося шістнадцять віршів Тютчева. На сторінках цього журналу вірші поета продовжували друкуватися й після смерті Пушкіна, аж до 1840 року

Незважаючи на активну перекладацьку діяльність, поет зізнається, що його обтяжує «існування людини без батьківщини». Очевидно, глибоко не випадкові мотиви самітності й скитальчества в лірику закордонного періоду

Як серцю висловити себе?

Іншому як зрозуміти тебе?

чиЗрозуміє він, чим ти живеш?

Думка виречена є неправда

Підриваючи, обуриш ключі,

Харчуйся ними – і мовчи…

По своїх політичних поглядах Тютчев був монархістом. Але він з особливою гостротою відчував невідповідність російського самодержавства його особистим поданням про монархію. Однак Тютчев не допускав думки про можливість насильницької зміни російського самодержавного ладу, про що писав у вірші « 14 – ое грудня 1825».

В останні роки життя Тютчева за кордоном його політичні погляди наближаються до доктрини слов’янофілів

Під враженням західноєвропейських революційних подій 1818 року Тютчев задумує великий філолофсько – публіцистичний трактат «Росія й Захід», де стало ясно, що Європі не вдалося “придушити революцію конституційними заклинаннями”, тому що «революційний початок» занадто глибоко «проникнуло в суспільну кров». Росію поет бачив рятівником миру, «ноевым ковчегом», про що повідав у вірші “Море й стрімчак”:

Хвиль шалених прибоєм

Безперервно вал морський

З ревінням, свистом, вереском, виємо

Б’є в стрімчак береговий,

Але, спокійний і гордовитий,

Дурницею хвиль не обуян,

Нерухливий, незмінний,

Мирозданью сучасний,

Ти коштуєш, наш велетень!

Росія, на думку Тютчева, урятує мир як істинно християнська держава на противагу Заходу з його католицизмом, що обожнює влада Тата

Його міркування про світ і людину вражають глибиною й масштабом

Тютчев виступав проти сильного, тривалого й безоглядного «стиснення», що накладається «наумы». Займаючи до кінця днів посада голови Комітету цезури іноземної, поет прагнув, «не виходячи з меж закону… постійно соображаться з розумом закону, вимогами століття й суспільства». Він часто виступав заступником видань, заборонених цензурою або, що перебували під погрозою переслідування, що не раз приводило до зіткнень сначальством.

У творчості Тютчева шістдесятих – початку сімдесятих років переважають політичні вірші й дрібні вірші «на випадок».

Останні роки життя Тютчева були затьмарені важкими втратами. В 1870 році вмерли його старший син Дмитро й брат Микола, в 1872 році – молодша дочка Марія. Фізичні сили самого поета слабшали з кожним роком. Навесні 1873 року, прикутий до постелі важкою передсмертною недугою, вона диктував великі листи на політичні теми

Федір Іванович Тютчев дуже любив Пушкіна, якого вважав кращим виразником «російського розуму», а смерть поета вважав народним горем:

…Великий і святий був жереб твій!..

Ти був богів орган живий,

Але із кров’ю в жилах… пекучою кров’ю

… І осінений опочив

Корогвою прикрості народної…

… Тебе ж, як першу любов,

Росії серце не забуде!

Лірикові Тютчева можна читати й аналізувати, любити й не приймати, але із чим не можна посперечатися, так це з тим, що він був «співаком своєї Батьківщини», адже основні мотиви його творчості невіддільні від російських традицій. Поряд з темою Батьківщини в Тютчева багато віршів, присвячених природі, адже в кожного є свій куточок, дорогою серцю, що ми вважаємо своєю «малою батьківщиною». Він неповторний і прекрасний

Як і людина, природа в поезії Тютчева перебуває в постійній боротьбі й протиріччі. Сили природи одушевляються поетом: джерельний ключ таємниче шепотить, «ніч хмура, як звір стійкий, дивиться з кожного куща». Навколишній світ живий, він мислить, почуває, говорить:

Не те, що мнете ви, природа:

Не зліпок, не бездушний лик –

У ній є душу, у ній є воля,

У ній є любов, у ній є мова

Малюючи картини природи, Тютчев бачить перед собою всю прекрасну й заколотну, просту й незрозумілу, язичеську й християнську Русь. Він вірить у її велику долю, непохитну святість:

Ні, карлик мій!

Боягуз безприкладний!..

Ти, як не тиснися, як не бійся,

Своєї душою маловірної

Не спокусиш святу Русь… …

Вінця й скиптра Візантії

Вам не вдасться нас позбавити!

Всесвітню долю Росії –

Немає! Вам її не загатити!..

Говорячи про Батьківщину, Тютчев повний гордості за свою державу, а описуючи природу, поет виливає ніжність і наснагу, «Душу, життя природи поет досліджує з дивною спостережливістю й любов’ю, створивши незабутні поетичні картини літнього вечора, нічного моря, ранку в горах, «осіни первісної», «грози на початку травня»:

Люблю грозу на початку травня,

Коли весняний перший грім,

Як би резвяся й граючи,

Гуркоче в небі блакитному

Гримлять розкати молоді,

От дощик бризнув, пил летить,

Зависли перлини дощові,

И сонце нитки золотиться

Образами природи Тютчев виражає свої таємні думки й почуття, сумніви й питання:

И отчого ж у загальному хорі

Душу не те співає, що море,

И нарікає мислячий очерет?

«Вірний син природи», як називав себе поет, викликує: «Ні, мого до тебе пристрастья я сховати не в силах, мати – земля!».

Багато віршів присвячено міркуванням про життя, філософському погляду на навколишній світ. Тютчевский мир трагичен, на його віршах лежить печатка сложнос –

Ти, болісних роздумів, роздвоєності, суперечливості. Людина в «борінні стихій» бачиться поетові «безпомічним», «незначним пилом», «мислячим очеретом». Доля й стихія володіють його життям, воно уподібнено «лаку земному», «сироті бездомному». Доля людська подібна до крижини, що тане на сонце й спливає «у всеосяжному морі», «у безодню фатальну». З боротьби протиріч, стихій і страстей є один вихід, один можливий шлях:

Коли проб’є остання година природи,

Склад частин зруйнується земних:

Все зриме знову попросить води

И божий лик зобразиться в них!

Але при цьому Тютчев прославляє боротьбу, мужність, безстрашність людини, з яким цей «мислячий очерет» пручається долі:

Мужайтеся, боріться, об хоробрі душі,

Як бій ні твердий, ні завзята боротьба!

Усе у світі бореться між собою, виявляючи свою сутність і втілюючи себе в якійсь формі буття. Навіть під найяснішими і яскравими покривами й оболонками ховається темне, страшне: «ПРО, бур заснулих не буди – під ними хаос ворушиться!».

Навіть таке світле й прекрасне почуття, як любов, Тютчев описує суперечливо, двойственно. Йому знайомі, зрозумілі її принадності, її “очарованье”, поет називає це почуття «життя ключ», «чудесний полон», «чистий вогонь», «союз душі з душею рідний». Любовна лірика поета вражає силою й відвертістю вираження страстей: “И крізь опущених вій похмурий, тьмяний вогонь желанья”. Але в той же час людську сутність любові Тютчев розкриває через зображення згубної, внутрішньо конфліктної фатальної пристрасті, «буйної сліпоти», «боротьби нерівної двох серць».

Любовні мотиви яскраві й піднесені. Тютчев оспівує жінку як неземна істота. Часом він ототожнює жінку з гармонією природи, з її невичерпною красою:

Люблю ока твої, мій друг,

Із грою їх полум’яно – чудесної,

Коли їх піднімаєш раптом

И, немов блискавкою небесної,

Оглянеш швидко ціле коло…

Не завжди любов так безхмарна й чудесна – часом вона приносить біль:

Сиджу замислений і один,

На погасаючий камін

Крізь сльози я дивлюся…

З тоскою мислю про колишній

И слів у зневірі моєму

Не знаходжу

Але все – таки є надія, що любов стане гармонічної:

Мир і согласье між нас

Позначилися з першого ж дня, –

Поздоровимо ж, перехрестячись,

Тебе із мною, з тобою мене

Тютчев прожив майже сімдесят років. Він був сучасником найбільших історичних подій, починаючи з Вітчизняної війни 1812року й кінчаючи Паризькою комуною. Його перші вірші з’явилися в епоху романтизму, а зріл і пізні – коли затвердився реалізм

Складність і суперечливість поезії Тютчева були обумовлені складністю й суперечливістю його відносин до навколишньої дійсності

Для багатьох поколінь читачів Тютчев був «співаком Батьківщини» з її гордою величчю й чудовими природними картинами

Vchys: ГДЗ, Решебники , Ответы, Реферати, Твори, ПрезентаціїГДЗ, Решебники и Ответы