У чому бачить освічена людина Євгеній Рафалович служіння народові? (За повістю І. Франка «Перехресні стежки»)
Проблемі служіння демократичної інтелігенції своєму знедоленому народові присвячена повість Івана Франка «Перехресні стежки».
Перехресні стежки бувають реальними, а бувають і уявними, символічними. Існують перехрестя думок, людських доль, інтересів. Іноді людські стежки перехрещуються задля великих, корисних народові справ. Саме про це йдеться в повісті «Перехресні стежки». У центрі повісті — представник інтелігенції, людина освічена, популярний адвокат з блискучими перспективами — Євгеній Рафалович.
Здобувши освіту, Рафалович стає адвокатом у глухому провінційному місті, в якому «у однім кінці чхнеш, у другім чути». Юнак вважав своїм обов'язком віддати всі сили боротьбі за кращу долю поневоленого народу. Як і Франко, «вихований, вигодуваний хлібом, працею і потом сього народа, він повинен своєю працею, своєю інтелігенцією відплатитися йому». Віддаючись служінню своєму народові, він розгортає програму захисту селян від експлуататорів, викриває злочини шляхти й інших здирників. Рафалович дуже швидко показав себе як талановитий адвокат і невтомний захисник селянства.
У ті ж роки суспільної діяльності він пережив глибоку драму від трагічного кохання. Ще будучи студентом, Євгеній закохався в дівчину-сироту Регіну. Ця перша палка любов підносила дух, вселяла надію на майбутнє, будила в нього думку, заохочувала до навчання й праці. Але Регіну силою видали заміж. Вона виїхала зі своїм чоловіком в інше місто. Відтоді довгі роки Рафалович носив у серці глибоку рану. Але герой переборює почуття любові і залишається вірним своїм ідеалам. Він вирішує завжди бути відданим своєму суспільному обов'язку: «Яке ти маєш право вдоволяти свої примхи і любовні бажання, коли мільйони твойого народу не мають чим вдоволити найконечніших потреб життя?»
Людині незламної сили волі, Рафаловичу, який громадські інтереси ставив понад усе, ще на перших кроках його діяльності довелося зіткнутися з реакційними силами. Популярність адвоката серед селянства, яке вірило йому і бачило в ньому свого захисника, швидко зростала. Євгеній вивчав життя різних верств суспільства, гартував навколо себе однодумців.
Виступ на суспільній арені демократичної інтелігенції типу Рафаловича в умовах соціального і національного гноблення з боку австрійської монархії і польської шляхти був прогресивним і водночас типовим явищем у Галичині. Домагання національних прав колонізатори вважали великим злочином і небезпекою для себе: «Русин, що не клониться під польське ярмо, не лижеться до польської єрархії, — се або демагог і соціаліст, або москаль». Так звинувачувався Рафалович лише за те, Що судові справи селян вів українською мовою.
Провідним у програмі Рафаловича було поліпшення становища народу, пробудження його свідомості, виховання у селян почуття солідарності. Герой повісті замислюється над важким життям селянства, яке ще не знає шляхів боротьби за кращу долю. Епізод з селянином, що заблукав у лісі й не може потрапити до свого села, набув символічного значення: «Чи ж се не символ усього нашого народу? Змучений важкою долею, він блукає, не можучи втрапити на свій шлях, і стоїть, мов оцей заблуканий селянин, серед шляху між минулим і будущим, між широким, свобідним розвоєм і нещасним нидінням і не знає, куди йому йти, не має сили, ані надії дійти до цілі».
Це порівняння має широке художнє узагальнення. Слова героя «хто то вкаже тобі дорогу, хто поведе тебе, мій бідний народе?» становлять ідейну основу повісті.
Рафалович самотужки взявся розшукувати шляхи, щоб вивести народ із злигоднів. Але широкої, цілеспрямованої програми дій він не мав і був переконаний, що, коли є бажання служити народові, то мета сформується сама собою. Євгеній до своєї програми дій включав низку питань у дусі «теорії малих діл». «Тут були й конкретні випадки правної та лікарської підмоги селянам, і плани організації читалень, кас та спілок, і фантастичні мрії про викуп панських дібр, про нове, національне і разом з тим практично просвітнє виховання молодих поколінь...»
Він невтомно викривав зловживання і бюрократизм високопоставлених державних діячів, зокрема суддів і судейських чиновників, які в своїй діяльності керувалися єдиним законом — хабарами.
Гнівно викривав Рафалович різних шахраїв і пройдисвітів, що знущалися з народу і обдирали його, розпочав кримінальну справу проти так званого фізика, який замість віспи прищепив дітям гангрену, від якої вони померли. Викрив він Шнадельського, що, видаючи себе за впливового адвоката, лякав народ великою війною, брав великі гроші з селян, обіцяючи врятувати їхніх синів від мобілізації.
Програма дій Рафаловича не виключала й політичних питань. Він вважав невідкладною справою будити в селянах політичну свідомість, закликати їх до боротьби за свої права. Одначе його ідеї сприймались лише поодинокими селянами. Темне, забите селянство ще не цілком втратило віру в «доброго пана», від якого воно було залежним. Ось чому селяни, які судилися з маршалком, виявили сумнів у щирому намірі свого адвоката і відмовилися від його захисту. Більше того, переказали маршалкові усю розмову з адвокатом.
Отже, в умовах, що склалися у Галичині, нелегко розгортати громадську діяльність на користь народові. Але кожен, хто захоче, може знайти своє місце на ниві служіння народові. Людина завжди має вибір — прийняти лицемірну мораль суспільства чи боротися з несправедливістю. І Євгеній Рафалович — герой твору «Перехресні стежки» — його свідомо зробив.
Перехресні стежки бувають реальними, а бувають і уявними, символічними. Існують перехрестя думок, людських доль, інтересів. Іноді людські стежки перехрещуються задля великих, корисних народові справ. Саме про це йдеться в повісті «Перехресні стежки». У центрі повісті — представник інтелігенції, людина освічена, популярний адвокат з блискучими перспективами — Євгеній Рафалович.
Здобувши освіту, Рафалович стає адвокатом у глухому провінційному місті, в якому «у однім кінці чхнеш, у другім чути». Юнак вважав своїм обов'язком віддати всі сили боротьбі за кращу долю поневоленого народу. Як і Франко, «вихований, вигодуваний хлібом, працею і потом сього народа, він повинен своєю працею, своєю інтелігенцією відплатитися йому». Віддаючись служінню своєму народові, він розгортає програму захисту селян від експлуататорів, викриває злочини шляхти й інших здирників. Рафалович дуже швидко показав себе як талановитий адвокат і невтомний захисник селянства.
У ті ж роки суспільної діяльності він пережив глибоку драму від трагічного кохання. Ще будучи студентом, Євгеній закохався в дівчину-сироту Регіну. Ця перша палка любов підносила дух, вселяла надію на майбутнє, будила в нього думку, заохочувала до навчання й праці. Але Регіну силою видали заміж. Вона виїхала зі своїм чоловіком в інше місто. Відтоді довгі роки Рафалович носив у серці глибоку рану. Але герой переборює почуття любові і залишається вірним своїм ідеалам. Він вирішує завжди бути відданим своєму суспільному обов'язку: «Яке ти маєш право вдоволяти свої примхи і любовні бажання, коли мільйони твойого народу не мають чим вдоволити найконечніших потреб життя?»
Людині незламної сили волі, Рафаловичу, який громадські інтереси ставив понад усе, ще на перших кроках його діяльності довелося зіткнутися з реакційними силами. Популярність адвоката серед селянства, яке вірило йому і бачило в ньому свого захисника, швидко зростала. Євгеній вивчав життя різних верств суспільства, гартував навколо себе однодумців.
Виступ на суспільній арені демократичної інтелігенції типу Рафаловича в умовах соціального і національного гноблення з боку австрійської монархії і польської шляхти був прогресивним і водночас типовим явищем у Галичині. Домагання національних прав колонізатори вважали великим злочином і небезпекою для себе: «Русин, що не клониться під польське ярмо, не лижеться до польської єрархії, — се або демагог і соціаліст, або москаль». Так звинувачувався Рафалович лише за те, Що судові справи селян вів українською мовою.
Провідним у програмі Рафаловича було поліпшення становища народу, пробудження його свідомості, виховання у селян почуття солідарності. Герой повісті замислюється над важким життям селянства, яке ще не знає шляхів боротьби за кращу долю. Епізод з селянином, що заблукав у лісі й не може потрапити до свого села, набув символічного значення: «Чи ж се не символ усього нашого народу? Змучений важкою долею, він блукає, не можучи втрапити на свій шлях, і стоїть, мов оцей заблуканий селянин, серед шляху між минулим і будущим, між широким, свобідним розвоєм і нещасним нидінням і не знає, куди йому йти, не має сили, ані надії дійти до цілі».
Це порівняння має широке художнє узагальнення. Слова героя «хто то вкаже тобі дорогу, хто поведе тебе, мій бідний народе?» становлять ідейну основу повісті.
Рафалович самотужки взявся розшукувати шляхи, щоб вивести народ із злигоднів. Але широкої, цілеспрямованої програми дій він не мав і був переконаний, що, коли є бажання служити народові, то мета сформується сама собою. Євгеній до своєї програми дій включав низку питань у дусі «теорії малих діл». «Тут були й конкретні випадки правної та лікарської підмоги селянам, і плани організації читалень, кас та спілок, і фантастичні мрії про викуп панських дібр, про нове, національне і разом з тим практично просвітнє виховання молодих поколінь...»
Він невтомно викривав зловживання і бюрократизм високопоставлених державних діячів, зокрема суддів і судейських чиновників, які в своїй діяльності керувалися єдиним законом — хабарами.
Гнівно викривав Рафалович різних шахраїв і пройдисвітів, що знущалися з народу і обдирали його, розпочав кримінальну справу проти так званого фізика, який замість віспи прищепив дітям гангрену, від якої вони померли. Викрив він Шнадельського, що, видаючи себе за впливового адвоката, лякав народ великою війною, брав великі гроші з селян, обіцяючи врятувати їхніх синів від мобілізації.
Програма дій Рафаловича не виключала й політичних питань. Він вважав невідкладною справою будити в селянах політичну свідомість, закликати їх до боротьби за свої права. Одначе його ідеї сприймались лише поодинокими селянами. Темне, забите селянство ще не цілком втратило віру в «доброго пана», від якого воно було залежним. Ось чому селяни, які судилися з маршалком, виявили сумнів у щирому намірі свого адвоката і відмовилися від його захисту. Більше того, переказали маршалкові усю розмову з адвокатом.
Отже, в умовах, що склалися у Галичині, нелегко розгортати громадську діяльність на користь народові. Але кожен, хто захоче, може знайти своє місце на ниві служіння народові. Людина завжди має вибір — прийняти лицемірну мораль суспільства чи боротися з несправедливістю. І Євгеній Рафалович — герой твору «Перехресні стежки» — його свідомо зробив.
