Міркування Андрія Болконского по дорозі у Втішне (Аналіз епізоду з роману Толстого «Війна й мир») – Толстої Лев

Перший розділ третьої частини другого тому описує мирні події в житті людей, але війни з Наполеоном 1805 і 1807 років знайшли своє відбиття й тут. Глава починається повідомленням про зустріч «двох владарів миру», як називали Наполеона й Олександра, забувши про те, що в 1805 році Наполеона вважали в Росії антихристом. Забули про пролиту кров російських солдатів, про всі втрати й нещастя, які принесла із собою війна, незважаючи на те, що вона велася за кордоном Росії. Імператор Олександр став союзником Наполеона

Але завданням Толстого є показ справжнього життя людей, а, на його думку, це життя без політики: «Життя тим часом, справжнє життя людей зі своїми інтересами здоров’я, хвороби, праці, відпочинку, зі своїми інтересами думки, науки, поезії, музики, любові, дружби, ненависті, страстей ішла, як і завжди, незалежно й поза політичною близькістю або ворожнечею з Наполеоном Бонапарті, і поза всіх можливих перетворень».

Князь Андрій після всіх розчарувань, що осягли його: війни, поранення, смерті дружини, – займався тільки вихованням свого сина й господарством. Завдяки його сильному й цілеспрямованому характеру, його, як пише автор, «практичної чіпкості», князеві вдається зробити перетворення у своїх маєтках без помітної праці: «Одне именье його в триста душ селян було перераховано у вільні хлібороби (це був один з перших прикладів у Росії), в інших панщина замінена оброком. У Богучарово була виписана на його рахунок учена бабка для допомоги породіллям, і священик за платню навчав дітей селянських і двірських грамоті». Всі ті перетворення, якими так пишався Пьер при зустрічі із князем Андрієм, уже були зроблені Болконским без усякого шуму. Живучи в провінції, князь Андрій багато читав і був у курсі всіх політичних подій більше, ніж ті, хто жив у столиці. Він багато міркував про причини невдач російської армії у війнах з Наполеоном і займався складанням проекту про зміну військових уставів і постанов

Але попри все те князь Андрій був зосереджений на самому собі й своїй родині, він дотепер відчував почуття провини перед покійною дружиною й відмовлявся від громадського життя

Поїздка по справах рязанських маєтків дає повною мірою подання про внутрішній стан князя Андрія. Товстої використовує в цій главі прийом, називаний літературознавцями «діалектикою душі». Автор описує прекрасний весняний день, коли все живе радується життю, що пробуджується. Тільки князь Андрій не зауважує навколишньої його краси, хоча «весело й безглуздо дивився по сторонах». Він звертає увагу на природу тільки тоді, коли його лакей Петро, не в силах стримати свою радість, повертається до нього зі словами: «Ваш сіятельство, легко як!» Всім легко в такий чудесний день, крім князя Андрія, що не в змозі любуватися красою природи

Як підтвердження думкам князя, автор описує старий дуб: «Це був величезний, у два обхвати дуб, з обламаними давно, видно, суками й з обламаною корою, що заросла старими болячками. З величезними своїми незграбно, несиметрично растопыренными корявими руками й пальцями, він старим, сердитим і презирливим виродком стояв між усміхненими березами. Тільки він один не хотів підкорятися чарівності весни й не хотів бачити ні весни, ні сонця». Цей дуб відповідає внутрішньому стану князя Андрія, для якого радість життя залишилася в минулому, як він уважав. Він порівнює себе із цим дубом, що у всім бачить тільки обман: «Весна, і любов, і счастие! І як не набридне вам усе той самий дурний, безглуздий обман. Усе те саме, і все обман! Немає ні весни, ні сонця, ні щастя». Князь Андрій бачить у цьому дубі себе, свої втрачені надії й мрії, своє розчарування: «Так, він правий, тисячу разів прав цей дуб, пускай інші, молоді, знову піддаються на цей обман, а ми знаємо життя, – наше життя кінчене!» Болконский міркує про своє життя й доходить висновку, що «йому починати нічого було не треба, що він повинен доживати своє життя, не роблячи зла, не тривожачись і нічого не бажаючи».

Толстой показує нам свого героя в переломний для нього момент, коли він, сам не знаючи цього, перебуває на порозі нового життя. Князь Андрій, діяльна, енергійна, розумна людина, не може залишатися бездіяльним, не може вічно бути розчарованим, він, як кожна людина, повинен любити, страждати, сподіватися – жити