Проза Василя Шукшина

Василь Шукшин не відразу придбав популярність. Приходила вона поволі, у міру того як усе більше широким ставав діапазон його творчості, проникливіше сила його думки. Письменник, романіст і драматург, режисер, актор

Переломними в його творчій долі з’явилися такі добутки, як «Калина червона», «Енергійні люди». І раптом – раптова смерть, у самий розпал роботи над фільмом «Вони боролися за Батьківщину», де він виступив у ролі Лопахина. Ім’я Шукшина переходить із повсякденності в легенду… А вже посмертно опублікована повість – казка «До третіх півнів», поява матеріалів, що відкривають мир його думок про життя й мистецтво, про призначення художника, як це він розумів і намагався втілити у своїй творчості, змусили нас заново перечитати Шукшина, глибоко задуматися й усвідомити, як рано пішов від нас художник, людина. Доля Шукшина, його художній дарунок привертають зростаючу увагу читачів

Письменник невідступно думає про людину – своєму сучаснику, про призначення різних людей, з якими він кровно зв’язаний єдністю долі історичної, буднями поточного життя, у якій вигадливо перемішана героїка й побут, шляхетність і низькість, працьовитість і корисливість, горе й радість… Художник показує, як складна й драматичне життя тих людей, які по чи недосвідченості, чи тому, що культурою й вихованням не облагороджена душа, по чи стіканню обставин нерідко страждають, випробовують тугу за гідним життям, а в спробах її знайти збиваються зі шляхи. Про це розповіді «Сураз» і «Непротивленець Макар Жеребцов», «Петя» і «Материнське серце», «Зміїна отрута» і «Други грищ і забав»… У них все відбувається так, як є в житті. І в кожній розповіді звучить і жаль, і любов до людини, і відповідальне відношення до всього в житті. Адже життєвий процес складний і суперечливий. Герої Шукшина не допускають однозначних оцінок

Згадаємо Єгора Прокудина («Калина червона»). У ньому є все, що здатно викликати гнів і жаль, іронію й гіркий роздум про несформоване життя, про моральні сили, що не одержали розумного застосування. Повість «Калина червона» – це міркування нашого сучасника про корінні проблеми життя, про її уроки, у яких укладені гіркота й надія героя. Здавалося б, випробувавши відторгнення й самітність, Єгор повернувся до людей, до життя… Здавалося б, знайдені життєва опора й перспектива морального зцілення. Однак завершується повість трагічно: «И лежав він, росіянин селянин, у рідному степу, поблизу будинку… Лежав, припавши щокою до землі, начебто слухав щось таке, одному йому чутне. Так він у дитинстві притискався до стовпів». В «Калині червоної» є фраза, що відкриває новий і надзвичайно важливий мотив творчості письменника. Це слова Губошлепа, що пролунали з екрана, коли вже Єгор Прокудин, минаючи кров’ю, умирав: «Мужиків багато, їх народять»… У презирливості, з какай було сказано про народ, про людей землі, Шукшин бачить прояв низькості й цинізму, злочинності, який немає виправдання. У ряд найтяжчих злочинів ставить письменник зневажливо – панське відношення к. чужого людського життя, особливо до життя простої людини – трудівника, якому зеками внушалось подання про невисоку її вартість. Мотив, людського достоїнства й честі звучить у творах Шукшина. Земля й люди сьогодні, їхнє життя, їхнє майбутнє – от що хвилює письменника

Пройшло вже більше двадцяти років, як пішов від нас російський письменник Василь Макарович Шукшин, але не проходить інтерес до його творчості. Його ім’я з літератури переходить у легенду. І як не згадати Е. Евтушенко:

У мистецтві затишно

Бути сдобною булкою французької,

Але так не нагодуєш

Ні вдів, ні калік, ні сиріт

Шукшин был. окрайцем

З калиною крайовий вприкуску,

Черняшкою тої,

Без якої немислимий народ

И сьогодні чутний його тривожний голос: «Що з нами відбувається?».