«Справи визначаються їхніми цілями: та справа називається великим, у якого велика мета» (По одному або декількох добутках російської літератури ХХ століття) – Твардовский Олександр

Ім’я А. Т. Твардовского нерозривно зв’язане в Літературі з темою перемоги російського солдата у Великій Вітчизняній війні. Твардовский створив безсмертний поетичний пам’ятник російському солдатові

«Я вбитий під Ржевом» – вірш написаний від першої особи. Ця форма здалася Твардовскому найбільш відповідній ідеї вірша – єдності живих і полеглих. Загиблий солдат бачить себе лише «часткою народного цілого» і його хвилює, так само як і всіх, чиї «очі померкли», усе, що свершилось потім, після нього. Боязка надія на те, що «здійсниться слово клятви святий», виростає в міцну віру – нарешті – те потоптана «міцність вражої землі», настав довгоочікуваний День Перемоги

Простий факт, переданий поетові старим знайомим про бої на вулицях Полтави, послужив Твардовскому матеріалом для створення маленької новели «Розповідь танкіста». Поет не просто переказав почуте від майора Архипова, але й відчув себе учасником описуваної події й взяв на себе частина провини ліричного героя за те, що забув запитати ім’я хлопчика

Почуття зобов’язання живих перед полеглими, неизбывное відчуття себе в них, а їх у собі, неможливість забуття всього що происшли – основні мотиви військової лірики А. Твардовского. «…Я живий, я прийшов з війни живий і здоровий. Але скількох я недораховуюся… скільки людей встигли мене прочитати й, може бути, полюбити, а їх немає в живі. Це була частину мене». Вірш «Я знаю, ніякої моєї провини…» – лаконічне й тому особливо пронизливе. Воно побудовано як ліричний монолог, де настрій коливається між двома почуттями: з одного боку, автор переконує себе у своїй повній невинності перед полеглими на полях Великої Вітчизняної війни, з інший же – в останньому рядку пробивається те покаянне відчуття своєї провини, що властиво всім совісним людям

У поемі «Василь Теркин», що А. Т. Твардовский назвав «Книгою про бійця», створений не тільки образ героя – фронтовика, але насамперед образ звичайної людини, що втілив у собі масовий героїзм російських людей під час Великої Вітчизняної війни

Теркин – солдат, але не солдат по покликанню, професійний військовий, він звичайна російська людина, поставлена перед необхідністю захищати свою Батьківщину від ворога. Для нього війна – це робота, ратна праця. Він людина самий смертний і самий земний: «У ньому – пафос піхоти, війська, найближчого до землі, до холоду, до вогню й смерті». По роду служби й духу своєму Василь Теркин найбільш чуйний до законів війни й життя. Йому всі сподручно, скрізь зручно – особливо в колі бойових товаришів. Він завжди потрібний, всіма любимо. У кожній справі він мастак, умілець, вона може розвести пилку, зіграти на гармоні, полагодити годинники, готовий побудувати будинок, скласти пекти; але зараз герой воює й воює так само до діла, спокійно й упевнено.

Поема «Василь Теркин» складається з 25 внутрішньо закінчених глав: «На відпочинку», «Перед боєм», «Теркин поранений», «Два солдати» і т.д. «Якийсь літопис – не літопис, хроніка – не хроніка», – говорив про свою поему Твардовский. Це цільний поетичний добуток, зв’язаний зовні й внутрішньо ідейно художньою єдністю. У ньому все на своїх місцях: початок, розвиток, завершення дії; різні грані найширшої багатобарвної картини – життя народу на війні. Герої в поемі Твардовского, однак, не тільки воюють. Вони сміються, люблять, пишуть листа, розповідають один одному байки, мріють про мирне життя, співають, танцюють. Твардовский – Реаліст органічно поєднує побут і високий політ мрії, трагедію й гумор, бої й відпочинок, загибель і життя, безоглядну мужність і жах перед смертю

Поруч із бійцями, хоча й у глибокому тилу, живуть і трудяться для перемоги старі, жінки, своєю любов’ю й вірністю надихаючи солдатів на мужність. Народне буття в суворі роки енциклопедично освітлено в історично послідовному русі

Філософське осмислення боротьби з фашизмом – тема поеми приблизно до головкоми «Про любов». Далі треба поетичний відгук на самий радісний етап війни – вигнання гітлерівських військ за межі Росії й звільнення Європи: «У настанні», «По дорозі на Берлін».

Щирим жартом, розумною радою, власним поводженням під вогнем Теркин показує, як треба берегти життя. Його оптимізм і моральне здоров’я – від свідомості правоти, почуття реальності, боргу перед людьми, перед рідною землею, всіма поколіннями співвітчизників. Це «росіянин чудо – людин» – національний тип, ведучий свій родовід від побутової солдатської казки. На війні Василь Теркин заодно з життям, і саме тому він так смів, невразливий, вільний і чарівний