Остап і Андрий – Гоголь Микола

 

Ґрунтуючись на історичних подіях минулого, Микола Васильович Гоголь пише повість «Тарас Бульба», центральними персонажами якої є два сини старого козака Тараса Бульбы: Остап і Андрий, зовні схожі один на одного, але обладающие різним, у чомусь протилежним характером

«Два дужі молодці, що ще дивилися исподлобья, як недавно випущені семінаристи. Міцні, здорові особи їх були покриті першим пухом волось, якого ще не стосувалася …бритва».

По – різному ставилися брати до навчання: Остап – старший «…у перший рік (з київської бурси) біг. Його повернули, висікли страшно й засадили за книгу. Чотири рази закопував він свій буквар у землю, і чотири рази, віддерши його нелюдяно, купували йому новий». Тарас Бульба пригрозив залишити сина в монастирських служках, якщо той не вивчиться всім наукам, тільки після цього Остап почав займатися. Андрий же, навпаки, «учився охотнее й без напруги», «був більше винахідливий, ніж його брат».

Брати мають сильний характер, але Остап «уважався завжди одним із кращих товаришів… ніколи, ні в якому випадку не видавав своїх товаришів… був суворий до інших спонукань, крім війни й розгульної гулянки… був прямодушний з рівними, мав доброту…». Андрий же, маючи почуття більше жив і розвинені, «частіше був проводирем досить небезпечного підприємства й іноді, за допомогою винахідливого розуму свого, умів увертываться від покарання». Остап мріє стати сьогоденням козаком і відправитися в Запорізьку Січ. Молодший же брат, бажаючи зробити подвиг, любив помріяти й на самоті побродити по вулицях Києва

Старший брат холоднокровно вів бій, «міг вымерить всю небезпеку», у ньому «не могли не бути помітні похилості майбутнього вождя», йому «здавалося, був на роді написані битвенный шлях і важке знанье вершити ратні справи». Під час бою Андрий повністю поринав в «чарівну музику куль і мечів. Він не знав, що таке значить обмірковувати, або розраховувати, або вимірювати заздалегідь свої й чужі сили». До останньої мінути свого життя залишався Остап справжнім товаришем, відданим спільній справі, тому що так само як для батька, для нього не було «уз святіше товариства». Андрий же, побачивши вбогість, голод, страждання людей міста, що осаджується, нещастя коханої дівчини, зрадив своїх товаришів. Життя Остапа віддана козакам, тому так само, як і батько, він мріє про щастя в Запорізькій Січі, на полі бою. Все життя Андрия – мрія про особисте, сімейне щастя. Тому він ближче матері, ласковей з нею, тому що розуміє її турботи й суми

Таким чином, обоє сина Тараса Бульбы – власники складної долі, і не можна однозначно визначити правильність обраного ними шляхи

(2 варіант)

Сини старого Бульбы відрізняються друг від друга не тільки зовні, але й по характері, і доля їм уготована різна. Іноді їм даються загальні характеристики, частіше – різні

У бурсі вони виявили себе по – різному: Остап у перший же рік біг, закопував буквар у землю, його немилосердно сікли, але користі домогтися не могли. Угомонився він тільки після того, як Тарас пригрозив залишити його в академії на двадцять років і не пустити Взапорожье.

Після цього Остап засів за книги й став одним із кращих учнів. Ще в школі він слыл гарним товаришем: «ніколи, у жодному разі, не видавав своїх товаришів. Ніякі батоги й різки не могли змусити його це зробити».

Андрий учився охоче, верховодив небезпечними вилазками, увертывался від покарань. Остап думав про бої й бенкети, Андрий також «кипів жаждою подвигу», але й мав потребу в любові. На самому початку повести «це були два дужі молодці, що ще дивилися исподлобья, як недавно випущені семінаристи. Міцні, здорові особи їх були покриті першим пухом волось, якого ще не стосувалася бритва. Вони були збентежені… і стояли нерухомо, потупивши ока в землю».

Глузувань батька над собою, показуючи горду вдачу, не витримує Остап: «За образу не подивлюся й не вважу нікого». Першими випробуваннями «на козака» для Остапа стали глузування батька й кулачний бій з ним. Спочатку Андрий здається Тарасові бейбасом і мазунчиком, але вже в застільній бесіді виявилося молодецтво козака: «Пускай тільки тепер хто – небудь зачепить. От нехай підкрутиться тепер яка – небудь татарва, буде знати вона, що за річ козацька шабля!» Відправляючись разом із синами в Січ, Тарас приодел їх. «Бурсаки раптом перетворили… вони були гарні…».

Прощання з матір’ю збентежило обох синів, і знову їм дана загальна характеристика: «Молоді козаки їхали смутно й утримували сльози, боячись батька…» Прощання з матір’ю стало й прощанням з дитинством. Їдучи з будинку в Запоріжжя, кожний думав про своєму: Остапа торкнули сльози матері, Андрий згадував прекрасну полячку, зустрінуту їм Вкиеве.

На Січі «Остап і Андрий мало займалися военною школою», справи не було. Вони ходили в степу для стрілянини птахів, оленів і кози, виходили на озера й протоки за рибою, жваво й влучно стріляли, перепливали Дніпро проти плину. Відрізнялися від інших «прямою молодецтвом і удачливістю у всім».

Але от прийшла справжня справа: «В один місяць змужніли й зовсім переродилися тільки що що оперилися пташенята й стали чоловіками. Риси особи їх… стали тепер грізні й сильні». Остап здавався природженим воїном, володів у бої холоднокровністю, «майже неприродним для двадцатидвухлетнего». Тарас уважав, що з нього «буде добрий полковник, так ще такий, що й батька за пояс заткне». Остап не обдурив очікувань батька. Андрий у бої не міркував, «скажені млості й захват він бачив у битві», ішов на те, «на що ніколи б не зважився холоднокровний і розумний». Як говорив Тарас, «не Остап, а добрий, добрий також вояк». При облозі козаками міста Дубно Андрий знову зустрів свою полячку, що вмирає з голоду, але ще більш прекрасну. Пробираючись із хлібом у місто, Андрий зштовхнувся із братом і батьком. Напівсонному Остапові він пригрозив злякано смертю, а від батька почув пророчі слова: «Не доведуть тебе баби до добра». Душі Андрия доступні враження, над якими б посміялися брат і батько: він може замилуватися красою літньої ночі, дивуватися органній музиці. Друга зустріч із полячкою стала фатальний для Андрия: «А що мені батько, товариші й вітчизна?.. Вітчизна є те, чого шукає душу наша, що миліше для неї всього. Вітчизна моя – ти!… И все, що не є, продам, віддам, погублю за таку вітчизну!» Андрий залишився в стані ворога

Інакше зложилася доля Остапа. Уманцы вибрали його під час бою в курінні отамани й не помилилися, тому що не тільки хоробрість, але й мудрість виявив він: «От і новий отаман, а веде військо так, як би старий!»

Андрий пішов у бій на чолі гусарського полку проти своїх, але не розрізняв він ні своїх, ні чужих, нічого не бачив він, тільки «довгі кучері, і подібну до річкового лебедя груди, і сніжну шию, і плечі, і все, що створено для божевільних поцілунків». Зупинити Андрия міг тільки батько, мовчачи й безмовно приймає син смерть від його руки, шепотячи ім’я коханої. Одного сина батько покарав за зрадництво, іншого на його очах взяли вплен.

Чудом вижив у цьому бої, Тарас пробирається у Варшаву і є присутнім при страті Остапа. Як у школі під різками Остап не видавав товаришів, так і серед ворогів під катуваннями не видав він ні звуку. І, як у бої, дивлячись на доблесть сина, схвально повторював Тарас: «Добрі, синкові, добрі!» Не підвів його другий син, гордо міг дивитися на людей Тарас і, ризикуючи своїм життям, відповів на щиросердечний лемент Остапа: «Батько! де ти? Чи чуєш ти». – «Чую!».

Vchys: ГДЗ, Решебники , Ответы, Реферати, Твори, ПрезентаціїГДЗ, Решебники и Ответы