‘І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю…» (1 варіант)

Вірш “Рідна мати моя” став своєрідною творчою візитною карткою Андрія Малишка. Твір давно сприймається як народна пісня, і далеко не кожен, хто співає її, пам’ятає про автора. Чому ж настільки органічно була сприйнята народом ця поезія? Я думаю, тому що висловлює в ній автор найглибші переживання кожної людини.

Хіба не кожен з нас може згадати, як у дитинстві мати відкривала нам цей великий і прекрасний світ, дарувала нам його у своїй любові? Так само, як мати в поезії Малишка:

Рідна мати моя, ти ночей не доспала,

І водила мене у поля край села,

І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,

І рушник вишиваний на щастя дала.

І так само кожного з нас у свій час виряджатиме мати у далеку путь — у життя. І кожному мати дасть пораду й напуття, кожного навчить розуміти найголовніші у світі закони. У вірші Андрія Малишка символом неперервної материнської любові, символом тієї мудрості, якої мати навчає своїх дітей, стає рушник, на якому відобразився, здається, весь світ:

Хай на ньому цвіте росяниста доріжка,

І зелені луги, й солов’їні гаї,

І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,

І засмучені очі хороші твої.

Від матері дитина вчиться найголовнішої мудрості — мудрості людських стосунків, любові до життя, вірності найближчим людям. І беручи від матері рушник, ліричний герой твору бере від неї частку її серця, немов оберіг на все життя:

Я візьму той рушник, простелю, наче долю,

В тихім шелесті трав, щебетанні дібров.

І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю:

І дитинство, й розлука, і вірна любов.

Рушник завжди нагадує синові про незримий захист матері, про дитинство, про її теплі руки, про те, що життя тримається на матерях.

Загалом образ матері —один з ключових у творчості Андрія Малишка. Ще в ранній його поезії віднаходимо вірш “Материнська”, в якому є такі рядки:

Бувало, мати, Ївга Базилиха —

До неї й досі спогадом лечу, —

В зимовий вечір заспіває стиха

І доведе малого до плачу.

Читач відчуває спорідненість внутрішнього настрою цього вірша із попереднім. Так само мати в ньому — берегиня роду, носій національної культури, втілення вікової мудрості, яка всю свою душу переливає в пісню. Мати — це “синя птиця”, “стара голубка”, джерело чистоти й душевної краси цілого людства.

А в збірці “Листи Опанаса Байди”, написаній 1940 року, читаємо такі слова:

Мати моя, опада сніжок,

Килимом стеле путь,

Хай не завіє твоїх стежок,

Що синові в серце йдуть.

У листі до матері син виливає свою тугу до неї, далекої, і відчуває, що її заповіти і її материнська любов ведуть його по стежках життя.

У циклі “Україно моя!” образ матері зболений, бо вона разом зі своїми синами переживає страхітливі роки війни, лихоліття, вона втрачає дорогих дітей. І, кличучи трьох своїх синів, не чує вона відповіді ні від кого з них. І в ці роки всенародного горя мати стає символом незнищенності роду людського:

Ти у сонця спитай. Бачиш, сонце звелося над полем,

І зникають сніги, і на бурю гудуть дерева,

Щоб синам дати звістку, хлоп’ятам твоїм смаглочолим,

Многострадна моя, синьоока, змарніла, жива!

Матері все своє життя присвячують дітям. Так, жінка у вірші “Мати” виглядає свого сина край дороги:

— А мій Іванко з вами йде?..

— А мій Іванко тут між вас?..

— А мій Іванко не відстав?..

—

Змальовуючи глибокий і прекрасний образ матері, поет звертається до кожного з нас, навчаючи любити цю найближчу людину, цінувати той досвід, який вона передає своїй дитині.

Творчість Андрія Малишка звернена до глибинних витоків народної душі, заснована на фольклорних образах, мудрій любові народній до жінки-матері, до Батьківщини.