Глибина i щирiсть почуттiв закоханостi, вiрностi, свiтлої радостi у вiршах Тичини
Якось П. Г. Тичина сказав про Т. Шевченка та I. Франка: «…цiлий всесвiт їхнi душi творчо поглинали — i водночас на всесвiт свiтили самi…» Подiбне можна сказати i про самого П. Тичину. Видатний поет ХХ століття, талановитий, тонкий, оригiнальний та, на жаль, майже зовсiм неоцiнений прозаїк i публiцист, цiкавий критик та лiтературознавець — таким був Павло Тичина. Поступово, але неухильно, поет знаходив свою, тiльки йому притаманну, манеру письма. Кожний вiрш П. Тичини — це особлива картина, яку читач уявляє собi. Усе передається за допомогою слiв, але результат не можна описати словами:
Десь на днi мого серця
Заплела дивну казку любов.
Я пiшов вiд озерця
Ти сказала менi: «Будь здоров!
Будь здоров, мiй любий юначе!..»
Ах, а серце i досi ще плаче.
Я iшов вiд озерця
Тичина — поет вiд природи. Його вiршi йдуть вiд душi, у них вiн вкладає частку себе. Його iнтимна лiрика вабить читача своєю чистотою почуттiв кохання, оригiнальнiстю образного мислення, описом почуттiв героя:
О люба Iнно, нiжна Iнно,
Любовi усмiх квiтне раз — ще й тлiнно,
Снiги, снiги, снiги…
Я вашi очi пам’ятаю.
Як музику, як спiв.
Зимовий вечiр. Тиша. Ми.
Але П. Тичина — не тiльки лiрик, вiн ще й живописець. Його твори, якi присвяченi рiднiй природi України,— це теж картини. Вони володiють такою ж неповторною глибиною почуттiв, як i iнтимна лiрика.
Я гадаю, що навiть людина, яка нiколи не бачила Вкраїну з її лiсами, безкрайнiми степами, зрозумiє, що це дiйсно дуже гарна країна:
Там тополi у полi на волi
(Захiд сонця за обрiй понiс)
З буйним вiтром свавiльним i диким,
Струнко рвуться кудись у далечь.
Але в життi поета були часи, коли треба було писати — Вiйна. Палають мiста i села. Усi пiднялись на боротьбу з ворогом. Поезiя Тичини теж воювала, ненавидiла, окрилювала. Гнiв i ненависть, нiжнiсть i лiричнiсть, фiлософська заглибленнiсть у проблеми життя i смертi — ознаки його творчостi перiоду вiйни:
Тримайте ж високо звання бiйця!
Вперед несiте прапор Перемоги!
Дiтей звiльняйте, матiр i отця!
Як бити ворога — то до кiнця
Сами ж бо не впадуть вони пiд ноги.
