Петербург Достоєвського – Достоєвський Федір

Більшу частину свого життя Достоєвський провів у Петербурзі, серед колодязів будинків, що давлять на людину своїми грязно – сірими стінами. Це місто займає важливе місце в його добутках. Образ Петербурга постійно є присутнім у творчості російських письменників. Про Петербург писали А. С. Пушкін (“Мідний вершник”), Н. В. Гоголь (“Невський проспект”), Андрій Білий (“Петербург”), Олександр Блок, Ганна Ахматова, Осип Мандельштам.

Петербург, по переконанню Ф. М. Достоєвського накладає свій відбиток на характер людини. У своєму підході до зображення Петербурга Достоєвський близький до Гоголя. У романі “Злочин і покарання” ми зустрічаємося не з парадною стороною цього прекрасного міста, а із чорними сходами, облитими помиями, дворами – колодязями, що нагадують душогубку. Петербург Достоєвського – це місто облуплених стін, нестерпної духоти й смороду. Це місто, у якому неможливо бути здорових, бадьорих, повним сил. Він душить і давить. Він – співучасник злочинів, живильне маревне середовище ідей і теорій, свідок кошмарних снів і людських трагедій. Люди роз’єднані й озлоблені, підозрілі й недовірливі. Вони втрачають здатність до жалості й жалю. Їх давить і калічить жорстокий мир

Петербург здатний зводити з розуму своїх мешканців. Усюди вбога обстановка нетрів. Особлива увага приділяє Достоєвський не просто опису вбогих інтер’єрів – він обертає нашу увагу на заходи й символічні кольори. Так, жовтий колір – символ хвороби, убогості, злиденності життя. Жовті шпалери й меблі жовтого кольору в кімнаті баби – процентщицы, жовте від постійного пияцтва особа Мармеладова, жовта “схожа на шафу або на скриню” комірка Раскольникова, удома пофарбовані в жовто – сірий колір. Соня Мармеладова пішла “по жовтому квитку”, жінка – самогубець із жовтою випитою особою, жовтуваті шпалери в кімнаті Соні, “меблі жовтого відполірованого дерева” у кабінеті Порфирія Петровича, перстень із жовтим каменем на руці Лужина. І скрізь тіснота, духовних тулитися в убогих квартирках, те ще більше збільшує почуття духовної самітності втолпе.

Петербург – холодне, мертвотне місто, равнодушно дивиться на горе й страждання людей, а чудова панорама російської столиці ще більше підкреслює вбогість, безвихідність. І цієї ж деталі відбивають безвихідну атмосферу існування головних діючих осіб добутку, є провісниками недобрих подій

Якщо вважати зелений колір кольором життя, що зароджується, виникаючої гармонії, то в романі ми знаходимо й зелений колір, але це колір “фамільного” мармеладовского хустки. Ця хустка, як хрест, носить Катерина Іванівна, а за нею й Соня Мармеладова. Хустка персоніфікує одночасно страждання, які випадають на частку його власниць, і їхню спокутну силу. Умираючи, Катерина Іванівна вимовляє: “Бог сам знає, як я страждала…” Відправляючись за Раскольниковым, що йде зізнаватися в злочині, Соня надягає на голову ця хустка. Вона готова прийняти на себе страждання й надолужити цим провину Раскольникова. В епілозі, у сцені переродження, відродження Раскольникова Соня з’являється в цій же хустці, що змарніла після хвороби. У цей момент зелений колір страждань і надії головних героїв добутку перемагає жовтий колір хворого Петербурга. У їхніх хворих особах засяяла “зоря оновленого майбутнього”, вони готові сприймати нове життя

Герої Достоєвського не мають можливості жити в цьому жорстокому світі за законами Християнської моралі. Образ Петербурга в романі Достоєвського “Злочин і покарання” символичен. Він є, з одного боку, соціальним тлом, на якому розвертаються події роману, з іншого боку – сам діюча особа, співучасник страшного злочину Раскольникова, а також і його каяття, повернення в мир людей. Саме тому, зображуючи мир петербурзьких нетрів, письменник не тільки випробовує жалість і співчуття до знедоленого людям, але й захоплюється їх чудовими людськими якостями, які сутужніше всього зберегти в нестерпні умовах