«Гріх не лихо, поголоска не гарна» (моральний вигляд «фамусовской Москви» у комедії «Горі від розуму») – Грибоєдов Олександр

А. С. Грибоєдов у комедії «Горі від розуму» дуже яскраво зобразив життя Росії після Вітчизняної війни 1812 року. Він вивів на сцену целую юрбу мешканців дворянської Москви. З одного боку, він надав читачам можливість самим оцінити побут і вдачі московського вищого суспільства, а з іншого боку – вклав деякі коментарі у вуста головного головного героя й головного викривача – Чацкого:

Що нового покаже мені Москва?

Учора був бал, а завтра буде два

Той сватався – встиг, а той схибив,

Усе та ж користь, і ті ж вірші вальбомах.

Що ж це за Москва, про яку говорить Чацкий? Хто її основні представники? Це – багаті й знатні дворяни. Чим же вони хвастаються? Головне для них – багатство: «Будь благенький, так якщо набереться душ тысячки дві родових, той і наречений», – говорить Фамусов у розмові зі Скалозубом. Якусь Тетяну Юріївну тут поважають за те. що вона «бали дає не можна богаче». Але класичним прикладом моральної потворності й кар’єризму є історія про Максима Петровичі, покійному дядьку Фамусова. Цей знаменитий Максим Петрович служив ще при Катерині й, домагаючись місця при дворі, не проявляв пі ділових якостей, ні талантів. Він лише «відважно жертвував потилицею» і прославлявся тим, що в нього часто «гнулася» шия в уклонах. І в результаті – «…не те на сріблі – на золоті едал». І багато відвідувачів будинку Фамусова створюють собі пошана й багатство таким же образом

Московське вище суспільство, зображене в комедії Грибоєдова, живе одноманітно й не цікаво. Яскравим прикладом тому є життєвий уклад будинку Фамусова. Тут щодня збираються гості: вечеря, гра в карти, розмови про гроші, убрання, нескінченні плітки. Тут усі знають про інших, заздрять успіхам, зловтішно відзначають промахи

Чацкий ще не з’явився, а всі вже злословлять про його невдачі але службу. Ми бачимо темних, неосвічених людей, що не читають ні книг, ні газет. Освіта для них – це «чуму». Через всю комедію червоною ниткою проходить тема сватовства, весілля. Ця тема виникає у зв’язку з багатьма персонажами – Чацким, Софією, чоловіками Горичами. недавно вступили в шлюб, князівною Ласовой, що «для підтримки шукає чоловіка», і іншими:

От, наприклад, полковник Скалозуб: И золотий мішок, і мстить вгенералы.

Скалозуб – вигідний наречений, причому генеральський чин робив би його вигідним нареченим навіть без стану. Московські дворяни пихаті й гордовиті. До людей бедным вони ставляться із презирством. Але особлива гордовитість чується в репліках, звернених до кріпаків: «петрушки», «фомки», «опецьки», «ледачі тетері». Їхнє призначення відомо; «У роботу вас! На поселенье вас!»

Московські дворяни хвастаються своїм патріотизмом, своєю любов’ю до Батьківщини. Фамусов навіть уважає, що на всіх московські лежить «особливий відбиток». Отчого ж тоді вони так неприродні, говорять напівросійською мовою й носять убрання з «тафтицсй, оксамитом і серпанком», отчого так принижують своїх кріпаків? Дівиці читають французькі книги, співають французькі романси, перекручують російські імена на французький лад

Членів «фамусовского суспільства» поєднує страх перед передовими людьми. Тому поява Чацкого виявилося для них катастрофою. Чацкий, що увібрав у себе «дух отрицанья й сомненья», намагається перенести західні ідеї п принципи в умови вітчизняної дійсності. Його не було в Москві біля трьох років – за цей час він став чужим місцевому суспільству й далеким місту людиною. «Немає. незадоволений я Москвою!» – викликує він. Чацкий бичує пороки «офранцуженной»

Москви, жагуче ненавидить всіх «французиків з Бордоіль» і проклинає москвичів, які цих «французиків» приймають. Протягом всієї п’єси Чацкий таврує ганьбою Фамусовых, Молчалиных, скало зубів і їм подібних. Під кінець він вимовляє свій знаменитий монолог, після чого вимагає карету і їде назавжди. Але хіба це що – небудь змінило? Немає. головна турбота Фамусова – «Що стане говорити княгиня Марья Алексевна…»

Усе залишилося на своїх місцях. Чацкий своїми бурхливими й уїдливими мовами не заронив навіть крупиці сумнівів у тех. з ким так запекло сперечався. Герой п’єси Грибоєдова самотній духовно, по напевно в Росії найдуться люди, що дотримуються передових поглядів. А виходить, «фамусовское суспільство» не дарма гак боїться всього нового, у ньому не випадково зріє передчуття лиха