Вірність ідеалам справедливості й гуманізму в добутках епохи відродження – інші роботи із закордонної літератури

Епоха Відродження в більшості європейських країн охоплює ХV і ХVI століття. Це були часи, коли народ почав виступати проти феодалів, прагнучи одержати волю, час росту більших міст і зародження буржуазії, час пожвавлення торгівлі й далеких подорожей, які жадали від людей сміливості. Зложилися нові погляди на зміст буття: з’явилося переконання, що найбільшу цінність на Землі становить людина. Гуманісти – письменники й художники – вивчали людину й прагнули правдиво неї зобразити. Підтвердження своїм ідеям вони знайшли в античному мистецтві, що зображувало сильну й прекрасну людину. Таким чином, гуманісти відродили античні традиції. Звідси й назва епохи – Відродження

Дон Кихот втілює справедливість, людяність, сьогодення лицарство – але живе в епоху, коли всі ці гуманістичні цінності випробовують осміяння. Життя виявляється зовсім не такий, який вона представляється Дон Кихоту, тому – те багато шляхетних прагнень героя допомогти приводять до прямо протилежних результатів. Але як же привабливо це його прагнення до виправлення миру! Дон Кихот бореться не за власні інтереси – він захоплений ідеєю виправлення покаліченої дійсності. І в цьому служінні Добру він завжди активний, мужественен і безкорисливий

Санчо Панса – так само, як і зовні – повна протилежність своєму панові: він реально дивиться на життя, досить меркантильно. Сите, вільне життя – от його ідеал (на відміну від «лицаря смутного образа», що, за словами С. Бродського, «не змогли дихати повітрям ситої нудьги»). Але, читаючи роман, ми бачимо, як Санчо Панса поступово переймається прагненнями, ентузіазмом і шляхетністю свого пана. Головне, чим залучає його фігуру – це чуйність, людяність, бажання служити добру

Діяч англійського Відродження, В. Шекспір, теж зображував людську особистість, що ступає до боротьби з феодальним миром. Його «Ромео й Джульетта» – найвидатніший гімн любові. Юнак і дівчина з ворогуючих багатих італійських родин Монтекки й Капулетти полюбили один одного. Їхня любов – це не тільки жагуче почуття, що не визнає ніяких перешкод, але й, як усяка висока любов, – почуття, що нескінченно збагачує душу

Гуманісти Відродження затверджували, що реальність – сама людина, а не якийсь штучно наклеєний ярлик (відповідно до походження або місцем у суспільстві). Саме в самій людині – її позитивні якості й вади, все – таки інше, включаючи сімейні переклади й сімейні обов’язки, – другорядне. «Що є Монтекки?» – роздумує тринадцятилітня Джульетта, що завдяки своєму почуттю, піднялася до розуміння важливих, неминущих істин

Любов Ромео й Джульетты – невтримн, чисте й героїчне – триває лише кілька днів. Влада й сила не на боці закоханих, а на боці старих форм життя, де долю людини обумовлюють не почуття, а гроші, стан, фальшиві поняття про честь родини. Але, незважаючи на те, що герої гинуть, у трагедії тріумфують світло й правда, добро й любов

У героях добутків М. Сервантеса й В. Шекспіра ми бачимо риси, властивій епосі Відродження. Герої діють у повній відповідності із власними поданнями про істину, відповідаючи за кожний свій учинок, відповідним чином реагуючи на протидію ворожого иммира.

У боротьбі за твердження ідеалу життя примушує їх переборювати безліч перешкод. Це люди діяльні й активні, що мають гуманне мислення, а це вже риси нової, у порівнянні з попередньою епохою, людини – щирого героя Відродження