Образ Наталі Савишны (По повісті Толстого «Дитинство») – Толстої Лев

(1 варіант)

В 1852 році вийшло добуток Л. Н. Толстого – автобіографічна повість. У ній виведені образи тих людей, з якими взаємодіє головний герой Николенька Иртеньев.

Наталя Савишна служила в будинку Николеньки й відала ключами від комори. З юності відрізнялася вона «лагідністю вдачі й ретельністю», тому неї зробили нянькою народженої дівчинки, матері головного героя. Непросто складається життя героїні: вирішивши вийти заміж, вона не одержала благословення у своїх панів і була заслана на скотарню. Але перипетії долі не надломили чуйну жінку: як і раніше вона зігрівала весь будинок своєю любов’ю. Характер Наталя Савишна мала владний, тому прислуга в будинку побоювалася її. Рішення панів про вільний Наталя Савишна сприйняла як бажання відскіпатися від її: «…я вам чим – небудь противна, що ви мене знадвору женете». Ця рідкісна жінка ніколи не думала й не говорила про себе. Її безкорислива, ніжна любов до людей робила їх добріше, людяніше. Скрині Наталі Савишны – джерело необхідних для життя речей. Николенька згадує подію зі скатертиною, і своє поводження в цьому епізоді, коли подумки вилаяв няньку: «Як! – говорив я сам собі, проходжуючись по залі й захлинаючись від сліз, – Наталя Савишна, просто Наталя, говорить мені ти й ще б’є мене по особі мокрою скатертиною, як двірського хлопчиська. Ні, це жахливо!» Цей епізод залишився в пам’яті хлопчика назавжди, тому що тут Наталя Савишна, розбудувавшись, дивлячись на сльози хлопчика, перша вирішила помиритися. Доброта героїні нескінченна, і саме вона змусила Николеньку випробувати справжній сором: «У мене бракувало сил глянути в особу добрій бабусі; я, відвернувшись, прийняв подарунок, і сльози потекли ще обильнее, але вже не від злості, а від любові й сорому».

Отже, образ Наталі Савишны допомагає розкрити відношення головного героя повести до життя, до людей. А сам характер життя Наталі Савишны – приклад справжньої любові й самопожертви

(2 варіант)

У главі, присвяченій Наталі Савишне, Толстой спочатку коротко розповідає її історію: двірську дівку взяли як прислуга в будинок, коли народилася матінка героя, вона стала її нянькою

Один раз у житті дала Наталя собі волю й попросилася заміж, за людину, що сподобалася їй, чим прогневала старого хазяїна, що заслав її на півроку в степове село скотаркою. Повернувшись із посилання, Наталя «з’явилася до дідуся, упала йому в ноги й просила повернути їй милість, пещення й забути ту дурницю, що на неї знайшла було і яка, вона клялася, уже більше не вернеться. І дійсно, вона стримала своє слово». Всю свою любов вона перенесла на панянку, а коли та, вирішивши віддячити її за вірну службу, дала Наталі Савишне вільну, волі вже не треба було, вона розцінила вільну як вигнання: «Мабуть, я вам чим – небудь противна, що ви мене знадвору женете». Це передісторія. А герой пам’ятає бабусю, з якої він ділився всіма своїми думками й мріями, до якої прибігав між уроками, що курила «очаковское куренье», привезене колись дідом героя, і була власницею скринь, де можна було знайти все, що душі завгодно, що балувала їх і піклувалася оних.

Наталя Савишна жила не своїм життям і своєю волею, а життям і волею панів, і не уявляла собі іншої частки, була щаслива нею. «З тих пор як я себе пам’ятаю, пам’ятаю я й Наталю Савишну, її любов і пещення; але тепер тільки вмію цінувати їх, – тоді ж мені й у голову не приходило, яке рідке, чудесне створення була ця бабуся. Вона не тільки ніколи не говорила, але й не думала, здається, про себе: все життя її була любов і самопожертву».

Герой згадує випадок, коли він образився на бабусю. Він облив скатертину, і Наталя Савишна покарала його. Маленький барчук сприйняв заслужене покарання як особиста образа, нанесена йому якоюсь Наталею, служницею, і сльози злості лилися з його очей. Відчувши його настрій, Наталя Савишна вибачилася перед ним, принесла подарунок, і тепер уже сльози сорому за себе душили хлопчика. «Я так звик до її безкорисливої, ніжної любові до нас, що й не уявляв, щоб це могло бути інакше, анітрошки не був вдячний їй і ніколи не задавав собі питань: а що, чи щасливо вона? чи задоволена?» Питання ці виникли в його голові набагато пізніше, коли він став дорослим