Майстер і його час (по романі Михайла Булгакова “Майстер і Маргарита”) – Булгаков Михайло

“Більшовики не заважають писати вірші, але вони заважають почувати себе майстром…”. Так говорив А. Блок. Ці слова як не можна краще підходять до героєві роману М. А. Булгакова “Майстер і Маргарита” Майстрові. Але варто задуматися: а чи не можна їх співвіднести із самим автором і тією ситуацією, у якій здійснювалася його творчість? Так, вони дійсно заважали Булгакову писати, видавати, ставити на сцені його добутку, але вони аж ніяк не заважали йому почувати себе щирим Майстром

Неправильним було б твердження, що Булгаков в образі Майстра показав себе, свій життєвий шлях, свої цінності, погляди. Подібні вони тільки в одному – і той, і інший Майстер, і творять вони в умовах, невідповідних для того, що вони хочуть донести до суспільства. Їх забиває, обмежує, намагається загнати в рамки Радянська влада в особі критиків. У романі Булгаков показує реальну Москву, її комунально – побутовий і літературний мир, що настільки знаком авторові. І його сучасникам були добре знайомі гонителі Майстра – критики, що ведуть боротьбу з письменником тим же зброєю, якою володів він – словом. Але вони дивляться не на літературу як таку, вони оцінюють її в співвіднесенні з політичним режимом

Доля, що осягла Майстри, типова для письменників сучасного Булгакову часу – він попадає в божевільний будинок, де й гине. Сам же автор, на відміну від свого героя, все життя боровся за свої добутки, пробивав собі дорогу до читача й глядача. Однак він прийшов до того ж висновку, що і його герой: система працює без збоїв, невблаганно б’є в саме слабке місце

Перші міркування із приводу “московського народонаселення”, як ні дивно, ми вперше чуємо з вуст Воланда на його знаменитому сеансі “чорної магії”. Він відзначає, що зовнішній вигляд і городян, і самого міста дуже змінився, у наявності технічний прогрес. Він ставить свого роду досвід, перевіряючи наявність пороків у глядачів. Спочатку він обсипає їхніми червінцями – і за ними моментально спрямовується юрба народу; потім улаштовує роздачу модних речей – ефект той же; він робить “публічну страту” конферансьє Бенгальського, котрому буквально відірвали голову, а потім, “простивши”, повертають її на місце, розраховуючи на кровожерливість і жалісливість публіки. Все це переконує його, а разом з ним і читача, що люди не змінилися, незважаючи на хід часу. “Ну що ж вони – люди як люди. Люблять гроші, але адже це завжди було… Людство завжди любить гроші, із чого б ті не були зроблені, із чи шкіри, із чи паперу, із бронзи або золота. Ну, легковажні… ну, що ж… і милосердя іноді стукається в їхні серця… звичайні люди… у загальному нагадують колишніх… квартирне питання тільки зіпсував їх…”. Так, квартирне питання часто зображується Булгаковим у своїх добутках (так, домоуправління нерідко навідувалося до професора Преображенському з “Собачого серця” у надії його “ущільнити”). І друг Майстра Алоизий Могарыч теж дуже хотів “переїхати в його кімнати”. Так що можна сказати, що вустами Воланда говорив сам автор

Суд, що вершив Воланд, був необхідністю, як уважає автор. Цього вищого суду дуже не вистачало в реальному сучасному житті, і Булгаков вирішив хоча б у романі показати це здійснення справедливості. Воланд недарма з’явився в розпал “великого перелому” – він, як вища сила, образа історії й часу, повинен засудити й покарати несправедливих

Булгаков часом демонстративно підкреслює автобіографічні риси в долі Майстра. Цькування, відсутність засобів до існування, насильницьке віддалення від літературного життя, життя чекаючи арешту, доноси поряд з відданістю улюбленої жінки. Влада робить всі, щоб мислячі люди перестали мислити, перестали вірити у свої сили й бачити сенс своєї діяльності. Тому саме Майстрові немає місця в сучасному житті, тоді як МАССОЛИТ і Грибоєдов переповнені людьми, що називають себе “письменниками”, їх родней, знайомими й іншими ще менш причетними до Літератури громадянами. Дуже цікава щодо цього тирада Коровьева, видана їм у відповідь на вимогу посвідчення письменника для проходу в Грибоєдов: “Щоб переконатися в тім, що Достоєвський – письменник, невже ж потрібно запитувати в нього посвідчення? Так візьміть ви будь – яких п’ять сторінок з будь – якого його роману, і без усякого посвідчення ви переконаєтеся, що маєте справу з письменником”.

Згадавши про Массолите, не можна не сказати про те, що цей “творчий союз” є своєрідною моделлю суспільства, у ньому легко впізнається існуючий тоді РАПП. Булгаков гротескно показав, як тут відбувається творчий процес – по “плані”, “письменники” одержують “творчі відпустки”, тривалість яких залежить від обсягу передбачуваного добутку. Матеріальне благо, привілеї, дешева їжа, відпустки – от усе, що залучає цих людей у союзі літераторів

Життя – арена боротьби сил буття й небуття, творчості й розкладання, добра й зла, особистостей і “сірої маси”. У своєму щоденнику Булгаков писав: “Москва в бруді, усе більше у вогнях – і в ній дивним образом уживаются два явища: налагодження життя й повна її гангрена”. Берліоз і Швондер, Кульок і Рокк, Варенуха й Римський, Латунский і Алоизий Могарыч – все це “гангрена” на тілі людства. А Воланд зі звитої, Майстер і його Маргарита, оновлений Іван – це життя. Миру формалізму, бюрократії, користі, аморальності протистоїть у Булгакова мир вічних цінностей: правда, творчість, совість. І насамперед – любов. Любов’ю живий Майстер, любов’ю живий і Булгаков

“За мною, читач! Хто сказав тобі, що немає на світі справжньої, вірної, вічної любові? Так відріжуть брехунові його мерзенна мова!

За мною, мій читач, і тільки за мною, і я покаджу тобі таку любов!”.