Короткий зміст Горі від розуму Грибоєдов А. З

ДІЮЧІ ОСОБИ:

Павло Опанасович Фамусов – керуючий у казенному місці.

Софія – його дочка.

Лизанька – служниця.

Олексій Степанович Молчалин – секретар Фамусова, живе в нього в будинку.

Олександр Андрійович Чацкий.

Сергій Сергійович Скалозуб – полковник.

Наталя Дмитрівна,

Платон Михайлович, її чоловік – Горичи

Князь Тугоуховский.

Княгиня, дружина його, із шістьома дочками.

Графиня – Бабуся,

Графиня – Онученяти – Хрюмины

Антон Антонович Загорецкий.

Баба Хлестова – своячка Фамусова.

Г. Н.

Г. Д.

Репетилов.

Петрушка й кілька слуг.

Дія відбувається в московському будинку Фамусова.

ДІЯ ПЕРШЕ

ЯВИЩЕ I

Вітальня, у ній більші годинники, праворуч двері в спальню Софії, звідки чутно фортепіано із флейтою, потім звуки вмовкають. Лизанька спить серед кімнати, звісившись із крісла (ранок, день ледве світиться). Лиза, Що Прокинулася, згадує, що панянка не відпустила її з вечора: “Чекаємо друга”, і покоївка змушена терпіти незручності, страх, що все відкриється, тоді лиха не оберешься. Вона окликає Софію, попереджає: “Усе в будинку піднялося”. Переводить годинники вперед, щоб закінчилося побачення, що затяглося до ранку.

ЯВИЩЕ II

Зненацька входить Фамусов, він чув бій годин. “Для Софії занадто було б рано?” – говорить він і, бачачи покоївку, заграє з нею. Ліза соромить пана: “Отямитеся, ви старі…// Ну хто прийде, куди ми з вами?”. Покоївка запевняє, що сон дівчин чуйний, Софія ніч целую читала, тільки над ранок заснула. Фамусова дивують звички молоді: “Їй сну немає від французьких книг, // А мені від росіян боляче спиться”. Софія через двері запитує про причину шуму, і Фамусов навшпиньках віддаляється.

ЯВИЩЕ III

Софія з Мовчазним ніяк не можуть розстатися. Ліза застерігає, що їх можуть застати. Софія пояснює: “Щасливі годин не спостерігають”. Покоївка боїться, тому що за все прийде відповідати їй.

ЯВИЩЕ IV

ЩоЗ’явився Фамусов здивований, бачачи дочку з Молчалиным у таку ранню годину. Секретар зізнається, що йшов із прогулянки. Фамусов радить: “Друг. Чи не можна для прогулянок // подалі вибрати завулок?”. Він упевнений, що всі безладдя від іноземців і освіти: “Всю ніч читає небилиці, // И от плоди від цих книг! // А всі Кузнецький міст, і вічні французи… // Згубники кишень і серць!”. Софія обвинувачує батька, що він неї розбудив, злякав своєю голосною розмовою. Вона хоче переконати Фамусова, що ввійшла в кімнату після чого й тільки тоді побачила Молчалина. Фамусов скривджений, що всі звалили па його, а він у турботах проводить всі дні, піклується про дочку, що рано залишилася без матері, будинок тримається на ньому. Батько вважає себе гідним прикладом для Софії: “Не потрібно іншого зразка, // Коли в очах приклад батька”. Згладжуючи обстановку Софія розповідає нібито бачений нею сон. Вона гуляла по лузі з коханим, мил і скромним, “Знаєте, що в бідності породжений.”… Фамусов категорично попереджає дочку: “Ах! матінка, не довершуй удару! // Хто бідний, той тобі не пари”. Він радить дочці лягти спати, а секретаря кличе до себе розібратися зі справами, завалу яких боїться пущі всього. Фамусов завів такий звичай працювати: “Підписано, так із плечей геть”. ЯВИЩЕ V Залишившись із панянкою, Ліза розповідає, як злякалася що вошли барипа. За словами покоївки, Софія затіяла порожнє, її не віддадуть за бедного, інша справа – Скалозуб, “И золотий мішок, і мітить у генерали”. Але Софії “що за нього, що у воду”. Ліза згадує Чацкого, от хто красномовний і розумний, плакав, коли їхав, боявся втратити розташування Софії. Софія ж равнодушно згадує про Чацком, з яким була дружна “у хлоп’яцтві”. Вона хвалить Молчалина за відданість і скромність, Чацкий же за тридев’ять земель виїхав невідомо навіщо. ЯВИЩА VI – VII Слуга доповідає про Чацком. Той щасливий бачити Софію, заради цієї зустрічі він їхав сорок п’ята година без відпочинку. Софія холодно привітає Чацкого, намагаючись скоріше відскіпатися від нього. Чацкий хоче довідатися новини, перебирає всіх знайомих. Софію дратує його критичність, коли ж він зачіпає Молчалина, вона кидає убік: “Не людина, змія”. Софія уїдливо пропонує: “От вас би з тетушкою свесть, // Щоб всіх знайомих перечесть”. І запитує: “ чиТраплялося, щоб ви, сміючись? або в сумі? // Ошибкою? добро про кого – небудь сказали?”. Чацкий не може зрозуміти причини ворожості Софії. ЯВИЩЕ VIII Що Ввійшла Фамусову Софія говорить: “Сон у руку”. Батько розсерджений, не може нічого зрозуміти, а отут ще й Чацкого бачить – занадто багато сюрпризів за ранок. ЯВИЩЕ IX Фамусов хоче довідатися новини від мандрівника, але Чацкого цікавить тільки Софія, він говорить про її красу, здоров’я. На питання ж Фамусова відповідає, що не був ще будинку. Години через два повернеться й все розповість. ЯВИЩЕ X Фамусов у розгубленості, кого мала на увазі Софія: Молчалина або Чацкого. “Що за комісія, творець, // Бути дорослої дочки батьком!” Кінець першої дії

ДІЯ ДРУГЕ

ЯВИЩЕ I

Фамусов лає слугу за вічно рваний каптан. Змушує Петрушку записувати майбутні на майбутнього тижня візити, вносити виправлення. При цьому пан велеречиво міркує про перевагу Москви, про її “стовпи суспільства”: “Що за тузи в Москві живуть і вмирають!”.

ЯВИЩЕ II

З’являється Чацкий, він без угаву говорить про Софію, Фамусова це дратує; він цікавиться, чи не женитися зібрався Чацкий, і на питання парубка: “Який був:би відповідь”, зроби він пропозиція, Павло Опанасович відповідає: “Сказав би я, по – перше, не дурій, // Именьем, брат, не управляй помилково, // А, головне, мабуть – тка послужи”. Чацкий: “Служити б рад, прислужуватися нудно”. Така зарозумілість молодого чоло

ДІЯ ТРЕТЄ

ЯВИЩЕ I

Чацкий іде до Софії за рішучою відповіддю: “Хто нарешті їй милий? Молчалин! Скалозуб!”. Софія намагається спочатку отшутиться, а потім відкрито говорить про свою любов до Молчалину. Чацкий бачить, що “смішно”, але любов затьмарює його розум. Софія щиро хвалить йому Молчалина, а юнакові здається, що вона не може любити таку незначність. Про Скалозуба Софія говорить: “Герой не мого роману”.

ЯВИЩЕ II

Довідавшись від Лізи, що Молчалпн іде до неї, Софія без церемоній відбувається від Чацкого.

ЯВИЩЕ III

Бачачи Молчалина, Чацкий дає йому вбивчу характеристику. Розмовляючи з ним, довідається про два таланти Олексія Степановича – “помірності й акуратності”, їх досить, щоб домогтися успіху у вищому суспільстві Москви. Молчалин сміє жалувати Чацкого, що не добились чинів, той пояснює: “Чинів людьми даються, // А люди можуть обмануться”. Молчалин радить Чацкому нанести візит Тетяні Юріївні, може бути, справа й піде. Чацкий говорить, що не знаком з нею. Молчалин пояснює мета такого візиту: “Ми заступництво знаходимо, де не мітимо”, але Чацкий гордо зауважує: “Я їжджу до жінок, так тільки не за цим”. Молчалин радить пошукати щастя в Москві: “Ну, право, що б вам у Москві в нас служити? // І награжденья брати й весело пожити?” У Чацкого на цей рахунок свої принципи: “Коли в справах – я від веселощів црячусь, // Коли дуріти – дурію, // А змішувати два цих ремесла // Є тьма вмільців, я не з їхнього числа”. Особливо його роздратувала фраза Молчалина: “У мої лета не повинне сміти // Своє судження мати”. Чацкий але звичці починає заперечувати таку думку, а потім доходить висновку: “З такими почуттями, з такий

ДІЯ ЧЕТВЕРТЕ

У Фамусова в будинку, парадні сіни. Ніч, слабке висвітлення. Лакеї інші метушаться, інші сплять чекаючи панів.

ЯВИЩА I – II

Виїжджаюча Графиня – Онученяти обурена прийомом: “Ну бал! Ну Фамусов! умів гостей назвати! // Якісь виродки з того світла, // И не з ким говорити, і не з ким танцювати”. Платон Михайлович теж незадоволений: йому нудно.

ЯВИЩЕ III

Чацкий вимагає свою карету, але її ніяк не можуть знайти.

ЯВИЩЕ IV

Репетилов бачить Чацкого й щиро радується, мова його зайво витиевата. Чацкий намагається відскіпатися від цього пустейшего людини, але це не так – те просто, той зізнається: “Поздоров мене, тепер з людьми я знаюся // З умнейшими!”, сам того не підозрюючи Репетилов дає уничтожительную характеристику своєму колу: “Шумимо, братик, шумимо”. Чацкий із глузуванням запитує: “Шумите ви? і тільки?”

ЯВИЩЕ V

Репетилов перемикається на Скалозуба, що з’явився, але й полковник різко й безцеремонно відбувається від Репетилова: фельдфебель “у три шеренги вас побудує, // А пискніть, так миттю заспокоїть”.

ЯВИЩЕ VI

Загорецкий бачить Репетилова й повідомляє його про божевілля Чацкого.

ЯВИЩЕ VII

гості, ЩоСпускаються, переконують Репетилова в божевіллі Чацкого.

ЯВИЩЕ VIII

Хлестова прощається з Молчалиным, послужливо проводжаючим її.

ЯВИЩЕ IX

Репетилов віддаляється, йому однаково, куди їхати.

ЯВИЩЕ X

Чацкий жахається, що його прийняли за божевільного: “Безглуздість про мене все в голос повторюють! // І для інших як немов торжество, // Інші начебто співчувають…” Потім він бачить Софію, що крадеться в кімнату до Молчалину. Чацкий вирішується залишитися, щоб усе з’ясувати: “Буду тут, і не стуляю ока, // Хоч до ранку. Уже коли горі пити, // Так краще відразу…”

ЯВИЩЕ XI

Ліза в сутінках пробирається до Молчалину, тому що Софії привидівся в сінях Чацкий, і вона послала свою покоївку.

ЯВИЩЕ XII

Молчалин зрадів приходу Лізи. Він відкриває їй душу: “Я в Софії Павлівні не бачу нічого // Завидного. Дай боже їй століття прожити багато. // Батько мені заповів: // По – перше, догоджати всім людям без изъятья – // Хазяїнові, де доведется жити, // Начальникові, з ким буду я служити, // Слузі його, що чистить плаття, // Швейцарові, двірникові, для избежанья зла, // Собаці двірника, щоб ласкаво була”. Софія, що спостерігала цю сцену, жахається віроломством коханого, адже в Молчалина ціла програма, як вибитися в люди, керуючись радами батька. Увидя Софію, він принижено просить у неї прощення. Але Софія вимагає, щоб до ранку Молчалин забрався з будинку, інакше вона все відкриє батькові.

ЯВИЩЕ XIII

Але найбільше Софія засмучена тим, що Чацкий був свідком її ганьби. Олександрові Андрійовичу ж гірко, заради якої незначності забула його Софія: “Дивився, і бачив, і не вірив! // А милий, для кого забутий // И колишній друг, і жіночий сором, – // За двері ховається, боїться відповідати”.

ЯВИЩЕ XIV

Фамусов піднімає на ноги весь будинок. Лає дочку, “заколишню прили – чия”, Чацкому відмовляє від будинку. Той у жаху довідається, що Софія пустила слух про його божевілля: “Так цим вимислом я вам ще зобов’язаний?” Фамусов грозить усіх покарати: неметкого швейцара – в “роботу… на поселенье”, Лізу “у хату марш, за птахами ходити”, Софію: “У село, до тітки, у глухомань, у Саратов, // Там будеш горі горювати, // За пяльцами сидіти, за святцами (список святих. – Авт.) позіхати”. Чацкий про усіх говорить із презирством і дуже різко:

Сліпий! я в кому шукав нагороду всіх праць! Поспішав… летів! тремтів, от щастя, думав, близько, Перед ким я давеча так жагуче й так низько Був марнотрат ніжних слів! А ви! про боже мій! кого собі обрали? Коли подумаю, кого ви зволіли! Все минуле ви перетворили в сміх?!. Софії потрібний

Чоловік – Хлопчик, чоловік – слуга, з жениных пажів – Високий ідеал московських всіх чоловіків.

Божевільним ви мене прославили всім хором. Ви праві: з вогню той вийде непошкоджений, Хто з вами день пробути встигне, Подихає повітрям одним, И в ньому розум уцелеет. Геть із Москви! Сюди я більше не їздець. Біжу, не оглянуся, піду шукати по світлу, Де ображеному є почуттю куточок!.. Карету мені, карету!

Він іде.

ЯВИЩЕ XV

Після відходу Чацкого Фамусов у жаху викликує: “Ах! Боже мій! Що стане говорити княгиня Марья Алексевна!”