Аналіз вірша Єсеніна «Пісня про собаку» – Єсенін С. А

За своє коротке життя Сергій Єсенін написало багато віршів, одне йз яких “Пісня про собаку”. Це вище того, що міг зробити людина. В одному вірші, він яскравими, теплими фарбами, описав дивну красу природи, тим самим показуючи, як гарне життя. Але в той же час показуючи, як недалеко друг від друга перебуває життя й смерть. Усе в цьому світі живе по одним законах природи й людина й собака. Тому що собака вміє почувати так само як людина

Почуття материнства властиве й собаці. Описуючи любов собаки до своїх щенят, він як би зміг передати всі переживання тварини людині, торкаючи самих тонких ниточок душі. Єсенін міг бачити – те, що для іншої людини залишається зовсім закритим. Не тільки бачити, але й змусити людину співпереживати подіям цього вірша

Показуючи холодну байдужість людини, вона як би змушує задуматися про душ, про людину як розумній істоті, про тім хто ми взагалі в цьому світі і яке кожний з нас займає положення на землі. Людські почуття собаки до своїх щенят і нелюдське відношення хазяїна змушують задуматися про те, яким повинен бути людина, для того щоб життя на землі змінилася в кращу сторону. Хтось із великих людей сказав “Культура людини визначається його відношенням до тварин”.

Єсенін просто змушує глибоко співпереживати подіям ночі, але він не пропонує ніякого виходу. Народження, смерть і краса природи як би зливаються в одне, але в той же час природа є безмовним свідком усього що відбувається, жах пережитий собакою й не торкнутою тишею ночі. Горю собаки ніхто не може допомогти, вона й сама не може зрозуміти чому з нею так надходить людина, який вона завжди вважала своїм другом і за який можливо віддала б своє життя. У цьому вірші піднімаються всі якості людини: дружба, любов, байдужість і черствість

Кожна розсудлива людина з осудом ставиться до жорстокого хазяїна. Мир повинен бути чистіше й світліше, а людина в ньому мудрим, добрим і справедливим. До цієї гармонії й повинне прагнути все людство